№ 2-2587/10

                                                 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    5 лютого   2010 року                                                                        м. Київ

            Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

 головуючого  - судді                                                             Мазурик О.Ф.,

 секретаря                                                                                Коруни О.В.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку «Трансбанк» про стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди,

                                           В С Т А Н О В И В :

В червні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерно-комерційного банку «Трансбанк» (далі - АКБ «Трансбанк» або Банк) про стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 8 грудня 2009 року між ним та АКБ «Трансбанк» укладено депозитний договір № 304923-2 на банківський вклад «Класичний» (далі - Договір), згідно якого він передав відповідачу вклад у сумі 10 000 грн. 00 коп. на строк з 08.12.2008 року по 05.03.2009 року, з відсотковою ставкою 25%.

Зазначив, що по закінченню дії договору він звернувся до банку із заявою щодо повернення вкладу та нарахованих відсотків, але Банк йому відмовив, оскільки відсутні кошти для задоволення  вимог вкладників. Вважає дії відповідача незаконними та такими, що порушують його право розпоряджатися своїми коштами.

          У судовому засіданні позивач підтвердив зазначені в позові обставини, підтримав позовні вимоги, просив суд повернути вклад та нараховані відсотки у сумі 10 589 грн. 04 коп., пеню за прострочення виконання договору у сумі 1537 грн. 39 коп. та судові витрати.

          Крім  того, у відшкодування моральної шкоди просив стягнути з відповідач 10 000 грн., у зв’язку з тим, що при неповерненні Банком йому належних коштів, він зазнав душевних страждань, тяжких переживань щодо долі своїх багаторічних заощаджень.

         Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

         В судовому засіданні представник відповідача позов визнав частково та  пояснив, що дійсно сума вкладу з  процентами повинна бути повернута позивачу, але позовні вимоги в цій частині підпадають під дію мораторію і відповідач не має законних підстав для добровільного виконання задоволення вимог кредиторів. Позовні вимоги в частині стягнення пені та моральної шкоди вважав необґрунтованими та просив в задоволенні відмовити.    

Заслухавши позивача, представника відповідача, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до ст.ст. 1058  ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона  (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

          До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовується положення про договір банківського рахунка (Глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено зазначеною главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

За правилами ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від  права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Оскільки на договір банківського вкладу поширюються правила договору банківського рахунка, то Банк, використовуючи грошові кошти рахунку клієнта, гарантує його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2008 року ОСОБА_1 та АКБ «Трансбанк» в особі начальника управління обслуговування клієнтів ОСОБА_2 уклали депозитний договір № 304923-2 в національній валюті для фізичних осіб (а.с.7-8).

         Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору позивачем внесено на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти у сумі 10 000,00 грн., а Банком прийнято на термін з 08.12.2008 року по 05.03.2009 рік.

          Пунктом 2.2 Договору передбачено нарахування відсотків за користування банком депозитним вкладом у сумі 25%.

З квитанції № 327_3 від 08.12.2008 року вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до депозитного договору № 304923-2 в національній валюті для фізичних осіб було внесено кошти в сумі 10 000 грн. 00 коп. ( а.с.9).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 10 березня 2009 року звертався до відповідача з заявою про повернення грошових коштів, в задоволенні якої йому було відмовлено (а.с. 10, 12).

Задовольняючі позовні вимоги в частині повернення суми вкладу  та нарахованих відсотків суд виходив із того, що строк дії договору банківського вкладу закінчився 05.03.2009 року, і відповідно до умов договору відповідач, станом на 05.03.2009 року повинен був нарахувати проценти та видати суму вкладу в готівковій формі позивачу.

Відповідач визнав, що відповідно до умов договору позивачу повинні виплатити проценти за користування вкладом, але під час підрахунку процентів позивачем зроблена помилка.

          Відповідно до ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження, грошовими коштами. Що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відмова відповідача також є порушенням пункту 3.3 Постанови НБУ від 03.12.2003 року № 516 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами», згідно з положеннями якої, банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані відсотки у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню сума депозитного вкладу у розмірі 10 000 грн. та   сума процентів за користування вкладом у розмірі 588 грн. 61 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання договору у сумі 1537 грн. 39 коп. то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на підставі   Постанови Правління НБУ № 97 від 28 лютого 2009 року з 02.03.2009 року в   АКБ «Трансбанк» введено тимчасову адміністрацію строком на один рік. З метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану відповідача НБУ ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 02.03.2009 року до 01.09.2009 року включно. Відповідно до Постанови Правління НБУ № 330 від 04 червня 2009 року тимчасовим адміністратором відповідача був призначений ОСОБА_3

           Постановою Правління Національного банку України № 519 від 01.09.2009 року «Про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів ОСОБА_4 комерційного банку «Трансбанк»» дію мораторію продовжено до 02.12.2009 року.

Постановою Правління Національного банку України № 716 від 02.12.2009 року «Про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів ОСОБА_4 комерційного банку «Трансбанк»» дію мораторію продовжено до 03.02.2010 року.

Відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність», протягом дії мораторію:

1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Оскільки відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» протягом дії мораторію за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань пеня не нараховується, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

          Згідно  ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.

          Відповідно до п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків, крім того у кожній справі суду необхідно з’ясовувати характер правовідносин сторін та чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

           Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, які врегульовані параграфом 3 Глави 71 ЦК України, статтями якого не передбачено відшкодування моральної шкоди.  Оскільки Депозитним договором  № 304923-2 від 8 грудня 2008 року, укладеного між сторонами, також  не передбачено відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до  ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати.

А тому з відповідача АКБ «Трансбанк» підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у сумі  105 грн. 89 коп.  та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 грн. 00 коп.

На підставі  п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, ст.ст. 611, 1058, 1059, 1060, 1061, 1066 ЦК України, керуючись 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 208, 212 – 215, 218, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку «Трансбанк» про стягнення суми депозитного вкладу та моральної шкоди задовольнити частково.

 Стягнути з Акціонерно-комерційного банку «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн. суми депозитного вкладу, 588 (п’ятсот вісімдесят вісім) грн. 61 коп.  відсотків за Договором.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерно-комерційного банку «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 105 грн. 89 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250 грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

             Суддя