Ухвала

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 127/1788/16-ц

провадження № 61-42019ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазур Олександр Валентинович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 140 452,18 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 124 183,59 грн; три відсотки річних - 16 268,59 грн.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто 180 762,15 грн боргу за договором позики. На виконання рішення суду відкрито виконавче провадження, проте відповідач рішення суду не виконує, заборгованість не повертає.

На підставі вищевказаного ОСОБА_3 просив суд стягнути з

ОСОБА_1 на його користь заборгованість за 2013-2015 роки у розмірі 140 452,18 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 124 183,59 грн; три відсотки річних -

16 268,59 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 19 травня 2016 року (у складі судді Сичука М. М.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 123 030,18 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 108 779,58 грн; три відсотки річних - 14 250,60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 19 травня 2016 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня

2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за правилами, передбаченими ЦПК України, із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2017 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня

2018 року (у складі судді Сичука М. М.) позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 20 088,28 грн, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 5 837,685 грн; три відсотки річних -

14 250,60 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року (у складі колегії суддів: Компаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.) рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за порушення грошового зобов'язання за 2013-2015 роки у розмірі

123 030,18 грн, з яких: інфляційні втрати - 108 779,58 грн; три відсотки річних - 14 250,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

19 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазур О. В., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2018 року

та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня

2018 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто ціна позову становить 140 452,18 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року, постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(справа «Зубак проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).

Разом з тим, ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд

не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом

у лютому 2016 року, ціна позову становить 140 452,18 грн, а станом

на 01 січня 2016 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 1 378 грн. Таким чином, оскільки ціна позову при зверненні до суду перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то дана справа не була малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, також не визнавалась малозначною на підставі пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Разом з тим, заявник вказує, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Справа має виняткове значення для відповідача, оскільки постановою апеляційного суду з нього стягнуто значні кошти

у розмірі 123 030,18 грн, однак відповідач є малозабезпеченою особою

та не має доходів.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Однак, обґрунтованих причин, на підставі яких касаційна скарга

ОСОБА_1 повинна бути прийнята Верховним Судом з підстав, передбачених підпунктами «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Твердження в касаційній скарзі про те, що ціна позову (140 452,18 грн) при зверненні до суду у лютому 2016 року перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 378 грн х 100 =

137 800 грн) не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів касаційного провадження, касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазур О. В., на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року надійшла до Верховного Суду 19 жовтня 2018 року. Отже, станом

на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 762 грн. Тому ціна позову становить 140 452,18 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн).

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» від 23 жовтня 1996 року; «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мазур Олександр Валентинович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 21 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за прострочення виконання грошового зобов'язання відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська