ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
27.04.07 р. Справа № 36/177
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Будко Н.В.
при секретарі судового засідання Мамоновой Н.В.
розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія „Транс-Магістр” м.Київ
до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський динасовий завод” м.Красноармійськ
про стягнення 12 119грн. 57коп.
за участю:
Прокурора:
представників сторін:
від позивача: не з’явився;
від відповідача: Мороз Л.Я. – представник по дов. б/н та дати;
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія „Транс-Магістр” м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський динасовий завод” м.Красноармійськ, про стягнення заборгованості по договору №69/ПР від 02.01.03р. в сумі 432грн., пені в сумі 80грн. 64коп., 3% річних в сумі 37грн. 25коп., суми інфляції 121грн. 87коп., а також заборгованості в сумі 7 350грн. по договору №126/СЛ від 24.04.03р., пені в сумі 1 371грн. 93коп., суми інфляції 2 073грн. 44коп. та 3% річних в сумі 652грн. 44коп.
У ході розгляду спору позивач письмовою заявою №449 від 23.04.07р. в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість по договору №69/ПР від 02.01.03р. в сумі 432грн., пеню в сумі 80грн. 64коп., 3% річних в сумі 37грн. 25коп., суму інфляції 137грн. 20коп., а також заборгованість в сумі 7 350грн. по договору №126/СЛ від 24.04.03р., пеню в сумі 1 371грн. 93коп., суму інфляції 2 334грн. 36коп. та 3% річних в сумі 652грн. 44коп. Крім того, з метою забезпечення позову просить суд накласти арешт на належні відповідачу майно та грошові кошти.
В обґрунтування вимог посилається на договори №69/ПР/61/22 від 02.01.03р. та №126/СЛ від 24.04.03р., акти здачі виконаних робіт від 30.05.03р. та 30.04.03р., розрахунки.
Відповідач позовні вимоги визнає частково, в частині стягнення заборгованості по договору №69/ПР від 02.01.03р. в сумі 432грн., 3% річних в сумі 37грн. 25коп. та суми інфляції 121грн. 87коп. В іншій частині позов не визнає, оскільки вважає, що позивачем не доведено факт надання послуг по договору №126/СЛ від 24.04.03р., а також пропущені строки позовної давності відносно стягнення заборгованості за цим договором та штрафних санкцій.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази судом ВСТАНОВЛЕНО:
02.01.03р. позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія „Транс-Магістр”, та відповідач, Відкрите акціонерне товариство „Красноармійський динасовий завод”, уклали договір №69/ПР про надання послуг з розрахунків залізничного тарифу.
Пунктом 6.7 договору сторони визначили строк його дії – до 31.12.2003р., у зв'язку з чим суд застосовує до даних правовідносин норми ЦК УРСР 1963р.
Відповідно до п.1.1 договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов’язання по письмовим заявкам відповідача здійснювати розрахунок тарифних ставок на залізничні перевезення по Україні, країнам СНД та Західної Європи, а відповідач зобов’язується прийняти дані послуги та оплатити їх.
На виконання умов договору позивач надав у березні-травні 2003 року послуги по розрахунку 16 тарифних ставок на перевезення по країнам СНД за ціною 27грн. з урахуванням ПДВ за одну ставку, а всього на суму 432грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджено актом здачі виконаних послуг №2 від 30.05.03р.
В процесі розгляду спору відповідач стверджував, що означений акт підписаний не головою правління ВАТ „Красноармійський динасовий завод” Макоткіним В.В., а іншою особою.
Ухвалою від 03.07.06р. суд відповідно до ст. ст. 41,42,79 Господарського процесуального кодексу України призначив по справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру УМВС України в Донецькій області, та зупинив провадження по справі.
Однак зазначена експертиза проведена не була, про що Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр УМВС України в Донецькій області повідомив суд листом від 10.07.06р. за №6/2-547.
У зв’язку з цим суд ухвалою від 27.07.06р. направив матеріали справи №36/177 до слідчих органів для проведення перевірки по факту зловживання службовим становищем з боку посадових осіб позивача, а також для встановлення чи дійсно спірний акт здачі виконаних послуг від 30.05.03р. по договору №69/ПР від 02.01.03р. був підписаний головою правління ВАТ „Красноармійський динасовий завод” Макоткіним В.В., або іншою особою та відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України зупинив провадження по справі.
Відповідно до листа прокуратури Подільського району м.Києва №2069вх від 13.03.07р., за результатами перевірки архівних даних ВАТ „Красноармійський динасовий завод” встановлено, що акт здачі виконаних послуг по договору №69/ПР від 02.01.03р. підписаний 30.05.03р. в.о. заступника голови по економіці Герасименко В.В. на підставі довіреності від 30.04.03р., яка видана головою правління Макоткіним В.В.
Також цей факт підтверджує відповідач у своїх поясненнях від 28.07.06р. №юр-16/98 та клопотанні про поновлення провадження у справі б/н та дати.
З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що акт здачі виконаних послуг від 30.05.03р. підписаний повноважними представниками сторін без зауважень та заперечень, скріплений печатками обох підприємств і є належним доказом виконання позивачем взятих на себе по договору №69/ПР від 02.01.03р. зобов’язань.
Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що строк оплати наданих послуг складає 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт або з дати, не пізніше якої акт здачі-приймання виконаних робіт повинен бути підписаний сторонами у відповідності з п.5.2 договору.
Однак взяті на себе договірні зобов’язання відповідач належним чином не виконував, надані позивачем послуги на суму 432грн. до теперішнього часу не оплатив.
Відповідач не представив доказів сплати наданих позивачем послуг в сумі 432грн., у зв’язку з чим суд робить висновок, що зобов’язання відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення суду залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей 162 та 162 ЦК УРСР 1963р., які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а за відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається за винятком випадків, передбачених законом.
За таких обставин, враховуючи те, що факт заборгованості підтверджений матеріалами справи, договором №69/ПР від 02.01.03р., актом здачі виконаних послуг №2 від 30.05.03р., суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 432грн. обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню.
Також, згідно ст. 214 ЦК УРСР, норми якої повністю відтворено у ст.625 ЦК України, прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого 3% річних складають 37грн. 25коп., з огляду на наявність заборгованості, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, судом був арифметично перевірений розрахунок позивача щодо стягнення суми інфляції 137грн.20коп. за період з червня 2003р. по квітень 2006р., відповідно до якого індекс інфляції за означений період складає 131,8%, але фактично розмір індексу інфляції за період з червня 2003р. по квітень 2006р. складає 131,3%.
З огляду на вищевикладене суд вимоги позивача в цій частині задовольняє частково, та стягує з відповідача суму інфляції 135грн. 46коп. за період з червня 2003р. по квітень 2006р., застосовуючи при розрахунку індекс інфляції 131,3%.
Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по договору №69/ПР від 02.01.03р. позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 80грн. 64коп.
Вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 80грн. 64коп. суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Стаття 1 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” №543/96ВР від 22.11.96р. передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Однак договором №69/ПР від 02.01.03р. сторони не передбачили відповідальність відповідача у разі порушення грошових зобов’язань у вигляді пені та не встановили її розмір, у зв’язку з чим у вимогах в частині стягнення пені суд позивачу відмовляє.
24.04.03р. сторони уклали договір №126/СЛ про надання інформаційних послуг.
Пунктом 9.7 договору сторони встановили строк його дії – до 31.12.03р., у зв’язку з чим суд також застосовує до даних правовідносин норми ЦК УРСР 1963р.
Відповідно до п.1.1 договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов’язання по наданню йому спеціальної інформації, яка відповідає умовам цього договору, а відповідач зобов’язується прийняти дані послуги та оплатити їх.
В підтвердження факту виконання послуг за цим договором позивач надав суду акт здачі виконаних робіт №1, який датований 30.04.2002р.
Відповідач заперечує, що означений акт здачі виконаних робіт від 30.04.2002р. є підтвердженням виконання позивачем послуг по договору №126/СЛ від 24.04.2003р., оскільки в найменуванні акту від 30.04.2002р. вказано, що він складений по договору №126/СЛ від 30.04.2002р. Крім того, відповідач вказує на те, що у позовній заяві, уточненні до позову та розрахунках позивач також посилається на договір №126/СЛ від 24.04.2002р. У зв’язку з цим заборгованість по договору №126/СЛ від 24.04.2003р. в сумі 7 350грн. відповідач не визнає, оскільки вважає, що позивачем недоведено право вимоги оплати за виконані по договору №126/СЛ від 24.04.2003р. послуги.
Ухвалою від 24.04.2007р. господарський суд зобов’язав сторін надати договір №126/СЛ від 24.04.2002р. а також акт здачі виконаних робіт за цим договором, однак такі документи ні позивачем, ні відповідачем надані не були.
З письмових пояснень позивача вбачається, що договору №126/СЛ від 24.04.2002р. та акту здачі виконаних за цим договором робіт не існує, а в акті №1 була допущена механічна помилка, і замість 2003 року помилково вказано 2002 рік.
Відповідач також у своїх поясненнях вказав, що договір №126/СЛ від 24.04.2002р. з позивачем не укладався.
Надаючи оцінку договору №126/СЛ від 20.04.2003р. та акту здачі виконаних робіт №1, в тексті якого значиться, що позивачем надані у квітні 2003 року послуги диспетчерського контролю та надання оперативної інформації про рух 49 вагонів залізницями країн СНД та Балтії по завданому маршруту та зі зміною маршруту за ціною 150грн./ваг. з урахуванням ПДВ на загальну суму 7 350грн. з урахуванням ПДВ., а також враховуючи те, що даний акт був підписаний повноважними представниками сторін без зауважень та заперечень і скріпленим печатками обох підприємств, суд дійшов висновку, що позивачем доведено у розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України факт надання відповідачу послуг по договору №126/СЛ від 24.04.2003р. на суму 7 350грн., а те що акт №1 датований „2002р.” з посиланням на договір „2002р.” є суто механічною помилкою, допущеною при його складанні.
Пунктом 6.1 договору сторони встановили, що строк оплати наданих послуг складає 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт або з дати, не пізніше якої акт здачі-приймання виконаних робіт повинен бути підписаний сторонами у відповідності з п.7.3 договору.
Однак взяті на себе договірні зобов’язання відповідач належним чином не виконував, надані позивачем послуги на суму 7 350грн. до теперішнього часу не оплатив.
Доказів сплати наданих позивачем послуг в сумі 7 350грн. відповідач не представив, у зв’язку з чим суд робить висновок, що зобов’язання відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення суду залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей 162 та 162 ЦК УРСР 1963р.
За таких обставин, враховуючи те, що факт заборгованості підтверджений матеріалами справи, договором №126/СЛ від 24.04.03р., актом здачі виконаних послуг №1 від 30.04.03р., суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7 350грн. обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню.
У відзиві на позов (а.с.32-33) та у письмових поясненнях відповідач стверджує, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення заборгованості в сумі 7 350грн. по договору №126/СЛ від 24.04.03р.
З даними твердженнями відповідача суд погодитись не може з огляду на таке.
Стаття 71 ЦК УРСР 1963р. встановлює загальний строк позовної давності (строк, для захисту права за позовом особи, право якої порушено), 3 роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР 1963р. перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов’язання по договору №126/СЛ від 24.04.03р. відповідач повинен був виконати у п’ятиденний строк з дня підписання акту здачі виконаних робіт.
Означений акт був підписаний сторонами 30.04.03р., тобто оплатити надані послуги відповідач повинен був у строк до 05.05.03р. включно.
Таким чином, право на позов у позивача виникло з 06.05.03р. і за змістом ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР повинно бути реалізовано у строк до 07.05.06р.
Позивач звернувся до суду з позовом 06.05.06р. (див. штемпель на поштовому конверті, в якому на адресу господарського суду надійшла позовна заява), тобто у межах строку позовної давності, у зв’язку з чим ствердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.
Крім того, згідно ст. 214 ЦК УРСР, норми якої повністю відтворено у ст.625 ЦК України, прострочення відповідачем грошового зобов’язання також тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого 3% річних складають 652грн. 44коп., з огляду на наявність заборгованості, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Однак, перевіривши арифметично наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого сума інфляції складає 2 334грн. 36коп., суд вважає, що позивач необґрунтовано застосовує в даному розрахунку індекс інфляції за період з травня 2003р. по квітень 2006р. у розмірі 131,8%, оскільки фактично за означений період індекс інфляції складає 131,3%.
У зв’язку з цим суд вимоги позивача в даній частині задовольняє частково та стягує з відповідача суму інфляції 2 304грн. 80коп.
Крім того, на підставі п.6.3 договору №126/СЛ від 24.04.03р. позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань в сумі 1 371грн. 93коп.
Стаття 72 ЦК УРСР 1963р. встановлює, що до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовуються скорочені строки позовної давності – 6 місяців.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повинен був виконати зобов’язання по оплаті наданих послуг у строк до 05.05.03р. включно.
Однак, позивач звернувся до суду з позовом лише 06.05.06р., тобто поза межами строку позовної давності, встановленого ст. 72 ЦК УРСР 1963р.
З огляду на вищевикладене суд відмовляє позивачу у вимогах в частині стягнення пені в сумі 1 371грн. 93коп.
Також суд відмовляє позивачу у вимогах в частині накладення арешту на належні відповідачу майно та грошові кошти, оскільки позивачем не надано доказів, які підтверджують те, що невжиття таких заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
На підставі вищенаведеного, згідно ст. ст. 71,72,76,80,151,161,162,214 ЦК УРСР 1963р., п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, керуючись ст. ст. 22,33,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України суд,-
ВИРІШИВ:
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія „Транс-Магістр” м.Київ до Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський динасовий завод” м.Красноармійськ про стягнення 12 119грн. 57коп.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Красноармійський динасовий завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія „Транс-Магістр” м.Київ основний борг в сумі 7 782грн., суму інфляції 2 440грн. 26коп., 3% річних в сумі 689грн. 69коп., витрати по сплаті держмита в сумі 109грн. 12коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 106грн. 24коп.
Видати наказ.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя