Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 лютого 2019 р. № 520/443/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, буд.15 м. Харків, Код ЄДРПОу 41247824) щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.12.2017 року по 31.07.2018 року.

- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, буд.15 м. Харків Код ЄДРПОУ 41247824) нарахувати та виплатити ОСОБА_1, пенсію за віком (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) за період з 01.12.2017 року по 31.07.2018 року негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що прибув до Харківської області з м. Ровеньки Луганської області у зв'язку з проведенням бойових дій, де був взятий на облік в Слобожанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова як внутрішньо переміщена особа. Відповідачем здійснено нарахування позивачу пенсії за період з 01.12.2017 по 31.07.2018 року, проте у виплаті відмовлено з посиланням на те, що виплати будуть проведені відповідно до порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 21.01.2019 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на адміністративний позов.

Відповідач, Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова направив до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував з підстав того, що пенсію не виплачено законно, станом на день подання відзиву, нараховані суми буде виплачено відповідно до Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

З довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради від 21.05.2018 року № НОМЕР_2 вбачається, що позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

У відзиві на позовну заяву відповідач визначив, що станом на дату подання відзиву такі виплати нарахованої позивачу пенсії здійснені не були, та зазначає, що сплата заборгованості за спірний період буде проведена в умовах окремого порядку.

Факт невиплати сум пенсії за спірний період не заперечується відповідачем, а відтак не підлягає доказуванню відповідно до ст. 78 КАС України.

Матеріали справи не містять доказів виплати такої заборгованості.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Стаття 7 Закону України № 1706-VII визначає, що держава може забезпечити реалізацію прав громадян, що вимушені внаслідок певних обставин, визначених законом, покинути своє постійне місце проживання, виключно за умови їх реєстрації на підконтрольній території, де здійснюють свої повноваження відповідні органи державної влади України.

Вказану норму включено законодавцем до закону з метою визнання неможливості забезпечення цих прав на непідконтрольних Україні територіях, та з метою забезпечення гарантованих державою зобов'язань щодо пенсійного забезпечення громадянам України, що проживали на територіях, які внаслідок певних обставин вибули з-під контролю держави, та які вимушені були покинути місце свого постійного проживання у зв'язку із настанням таких обставин, зокрема проведення антитерористичної операції.

Вказана норма створює механізм реалізації державних гарантій та не може трактуватися органами державної влади як підстава для невиконання державою вказаних гарантій.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 вказаного закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст .21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «закодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

При цьому, з вказаного рішення вбачається, що термін "закон", на відміну від терміну "Законодавство" є більш вузьким, а отже не може трактуватися так само, як термін "Законодавство", а отже в такому випадку мається на увазі саме Закони України, прийняті Верховною Радою України.

З огляду на це, суд зазначає, що підстави припинення соціальних виплат, визначені Порядком, затвердженим Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 не можуть вважатися підставами для припинення пенсій відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та не є іншими підставами, встановленими Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на положення Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335, відповідно до яких суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплат, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Станом на день винесення рішення такого порядку Кабінетом Міністрів України не визначено та не встановлено.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

Суд нагадує, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х) (п. 36).

В рішенні від "Клаус і Юрій Кіладзе проти Грузії" Європейський суд з прав людини зазначив, що "Суд зазначає, що в цій справі саме відсутність прийняття необхідних текстів законів для визначення розміру та порядку виплати компенсацій моральної шкоди перешкоджає ефективному здійсненню права, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1. Таким чином, спірне положення відноситься до першої фразі першого п.а ст . 1 Протоколу № 1, яка, в цілому, визначає принцип поваги права власності (Бронёвскі (Broniowski), вищезгадане рішення, § 136) (п. 71).

За таких обставин, відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку виплати заборгованості за минулий період не може бути підставою для невиплати суми такої заборгованості з соціальних виплат, гарантованих Конституцією та Законами України.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача утриматись від зупинення та невиплати пенсії позивачу в подальшому, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень З боку суб'єктів владних повноважень (ст.2 КАС України).

З аналізу вказаної статті вбачається повноваження суду щодо захисту саме порушених прав. Відтак в суду відсутні повноваження з захисту прав, які ймовірно можуть бути порушені у майбутньому.

В той же час, відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до положень п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Верховним Судом 03.05.2018 року було прийнято рішення у зразковій справі № 805/402/18-а, яке залишене в силі Великою Палатою Верховного Суду від 04.09.2018 року, в якому містяться висновки щодо застосування норм права, що регулюють відносини з приводу припинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.

Вказані висновки, відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням вказаних висновків та положень ст. 13 вищезазначеного Закону, а також з урахуванням ст. 14 КАС України, визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень визначає відповідний спосіб поводження суб'єкта владних повноважень з громадянами таким, що не відповідає вимогам закону, а отже порушує їх права, а також суперечить ст. 19 Конституції України. За таких обставин, рішенням Верховного Суду, яке набрало законної сили, з урахуванням обов'язковості його виконання та обов'язку суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, встановленого ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлюється обов'язок відповідного суб'єкта владних повноважень утримуватись від подібних протиправних дій (бездіяльності) в подальшому та не допускати порушення прав громадян.

Вказане рішення Верховного Суду є загальнодоступним, та оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відтак, суд зазначає, що у разі повторення випадків поведінки, визнаної зокрема рішенням Верховного Суду (відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") та рішеннями інших судів, що набрали законної сили (ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 14 КАС України), протиправною, суб'єктами владних повноважень після набрання чинності таким рішенням вважається свідомим (умисним) невиконанням судового рішення, та є підставою для притягнення відповідальних осіб до відповідальності, передбаченої ст. 382 КК України.

Відтак обов'язок в подальшому утримуватись від вказаних дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, що не обумовлені діючим законами України, в тому числі з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) виникає у відповідача як наслідок набрання чинності судовим рішенням, зокрема рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а, яким визнано вказані дії протиправними. Такий обов'язок, за наявності рішення у зразковій справі, яким визнано відповідні дії неправомірними, фактично є встановленим законом та не потребує додаткового встановлення його судом.

Крім того, ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Виконанню підлягає рішення суду, що набрало законної сили.

Відтак, вимога позивача про виплату недоплачених сум пенсії негайно після проголошення рішення не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а отже задоволенню не підлягає.

В той же час, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1)присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача про присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 139, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, буд.15 м. Харків, Код ЄДРПОу 41247824) щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.12.2017 року по 31.07.2018 року.

Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, буд.15 м. Харків Код ЄДРПОУ 41247824) нарахувати та виплатити ОСОБА_1, пенсію за віком (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) за період з 01.12.2017 року по 31.07.2018 року.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

Стягнути з Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61140, м. Харків, вул. Гольдбергівська, 15, код ЄДРПОУ: 41247824) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101 , код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 700 грн. (сімсот гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Кухар М.Д.