Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

22 лютого 2019 р. справа №520/455/19

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мар'єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд,15) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018;

- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд,15) нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що він є внутрішньо переміщеною особою. На підставі його заяви позивача взято на пенсійний обліку в Слобожанському ОУПФ України м. Харкова з 01.05.2018. Проте, в період з 01.05.2018 по 30.11.2018 пенсія йому не виплачувалася, у зв'язку з чим позивач через свого адвоката звернувся до відповідача для отримання пояснень. У відповідь відповідач у листі зазначив, що нарахування пенсії було здійснено, проте виплат буде здійснена на умовах окремого порядку, який буде визначений Кабінетом міністрів України, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. З вказаними обставинами позивач не погоджується, через що звернулася до суду.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - голови комісії з припинення управління - начальника Слобожанського ОУПФ України м. Харкова - Солоп О. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_2 (а.с. 30).

На підтвердження того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, ним надано довідку від 11.06.2018 НОМЕР_3 (а.с.13).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01.05.2018 перебуває на пенсійному обліку в Слобожанському ОУПФ України м. Харкова. Проте, у період з 01.05.2018 по 30.11.2018 позивачу нарахована, проте не виплачена пенсія.

У зв'язку з вказаним позивач через свого представника звернувся до відповідача запитом щодо підставі не виплати позивачу пенсії у вказаний період.

Листом Слобожанського ОУПФ України м. Харкова від 04.01.2019 №117/48-01 (а.с.14) визначено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 не виплачена пенсія за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 в розмірі 96219,60 грн.

Не погоджуючись з тим, що відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 та п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.

Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, положеннями ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що правова норма, яка міститься у другому реченні першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" визначає, що позбавити майна дозволяється лише "на умовах, передбачених законом". При цьому, другий пункт ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", який визначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів", не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на нарахування та виплату пенсії.

Водночас, суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо невиплати пенсії позивачу за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати позивачу пенсії за віком, суд дійшов висновку про те, що такі вимоги є вимогами заявленими на майбутнє, через що не підлягають задоволенню в цій частині позовних вимог, оскільки відсутні докази того, що відповідачем будуть здійсненні дії щодо призупинення виплати позивачу пенсії.

Щодо вимог про зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018 негайно після проголошення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Отже, позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд,15) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 30.11.2018;

Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247824, м. Харків, вул. Гольдбергівська, буд,15) нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 01.05.2018 по 30.11.2018.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2019 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.