КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/26496/18 Головуючий 1 інстанція - Усатова І.А.

Провадження № 22-ц/824/1871/2019 Доповідач 2 інстанція - Кулішенко Ю.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 лютого 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І.,

за участю секретаря: Зубленка Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Посилалась на те, що з 2004 року вона має статус інваліда І групи, фізично неспроможна вийти за межі помешкання, здатна до самообслуговування через функціонування лише однієї правої руки тільки частково, не спроможна до самозахисту.

Зазначала, що їй на праві власності належить Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, інша частина будинку належить ОСОБА_6, що, як родичка доглядати за нею - інвалідом І групи відмовилась і виїхала до м. Херсона. Внуки співвласниці: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, систематично вчиняють домашнє насильство з метою заволодіння належною їй власністю (дві кімнати у частині будинку).

Вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користуються надмірно комунальними послугами (газ, вода, електроенергія), що вводить її у борги за житлово-комунальні послуги, так як сплачувати такі витрати вона не спроможна.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у будинку АДРЕСА_1 без достатніх юридичних підстав (не зареєстровані, а також не є власниками вказаного майна).

Посилалася на те, що факти протиправної поведінки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають неодноразовий, триваючий характер, і існує висока вірогідність продовження повторного вчинення домашнього насильства щодо неї.

Просила видати стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, обмежувальний припис строком на строк шість місяців:

Заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувати за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1,

заборонити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наближатися на відстань 500 метрів до будинку АДРЕСА_1.

РішеннямСолом»янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року в задоволені заяви відмовлено.

ОСОБА_3, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу та просила рішення скасувати та постановити нове про задоволення заявипосилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування скарги зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам а саме: листу МВС України в м. Києві (Управління профілактики правопорушень) від 05 вересня 2011 року, який є доказом повторного вчинення домашнього насильства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно, ст. 357 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Згідно з ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій , розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції наведеним вимогам відповідає.

Відповідно до вимог ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи:

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Ст. 16 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що з метою захисту життєво важливих інтересів постраждалих осіб, зокрема постраждалих дітей, попередження повторних випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, забезпечення здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, надання комплексної та своєчасної допомоги постраждалим особам суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, обліку випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, координації діяльності суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі ведеться Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, до якого вносяться відомості окремо за кожним випадком насильства.

Звертаючись до суду із вказано заявою ОСОБА_3 зазначає, що онуки ОСОБА_6: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, систематично вчиняють домашнє насильство з метою заволодіння належною їй власністю (дві кімнати у частині будинку) шляхом створення для неї, як інваліда І групи, нестерпних умов, а саме: обмеження доступу до власної кімнати, побиття кухонного посуду, побутових речей, які належать заявниці, погроз фізичною розправою, залишення її без догляду та допомоги, фактично без продуктів та ліків та обмеження у спілкуванні, викидання продуктів харчування, словесних образ щодо її інвалідності, погроз, штурханням, побиттям по руках та ногах, спричиняючи їй фізичні та моральні страждання.

Разом з тим доказів, що підтверджують вказані обставини заявник не надала.

На підтвердження вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домашнього насильства, заявницею надано копії відповідей начальника Солом'янського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві Національної поліції України від 18.12.2017 та 27.12.2017. в яких зазначено, що під час перевірки по зверненню ОСОБА_3 фактичних даних, які б свідчили про наявність в діянні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення не встановлено(а.с. 12, 13).

Посилання апелянта на те, що домашнє насильство триває з 2011 року і, що це підтверджується листом МВС України в м. Києві (Управління профілактики правопорушень) безпідставні.

З листа Управління профілактичних правопорушень Головного управління в м. Києві МВС України від 05.09.2011 року вбачається, що в процесі проведеної перевірки в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу злочину чи адміністративного правопорушення не встановлено.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодоводи заявника не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, вимоги є необґрунтованими і до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 25 лютого 2019 року.

Головуючий:

Судді: