КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 754/9529/17

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3806/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Копійці В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року (суддя Панченко О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

встановила:

у липні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила поділити їх з відповідачем спільне майно, виділивши їй у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, шафу-купе, вартістю 6000грн, пральну машину «Indesit», вартістю 1900грн, швейну машину Janome 1143, вартістю 600грн, дитячі меблі (шафа, шафа-пенал, стіл, ліжко), вартістю 7 000грн, матрац Мехико, вартістю 600грн, телевізор Samsung, вартістю 500грн, мікрохвильову піч Samsung, вартістю 600грн, журнальний стіл, вартістю 200грн, а відповідачу виділити у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, передпокій, вартістю 1400грн, ноутбук Toshiba, вартістю 1500грн, факс Canon, вартістю 1000грн, ліжко двоспальне, вартістю 2500грн, матрац двоспальний, вартістю 1000грн, м'який куток (диван, два крісла), вартістю 3500грн, кухонні меблі (кухонний куток, стіл, 4 стільця), вартістю 2000грн, крісло, вартістю 250грн, телевізор Lg421s561t, вартістю 4500грн, тумбу для телевізора, вартістю 1000грн, магнітолу Philips, вартістю 600грн, обігрівач масляний, вартістю 1000грн, комп'ютерний стіл, вартістю 1200грн, водонагрівач Electolux, вартістю 2500грн, холодильник Liebherr, вартістю 3500грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 5 вересня 2003р., мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження.

Позивач стверджувала, що у період шлюбу за їх спільні кошти було придбано вищезазначене майно, яке підлягає поділу між ними, з врахуванням того, що їх син проживає разом з нею.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя право власності на шафу-купе, вартістю 6000грн, пральну машину «Indesit», вартістю 1900грн, швейну машину Janome 1143, вартістю 600грн, дитячі меблі (шафа, шафа-пенал, стіл, ліжко), вартістю 7 000грн, матрац Мехико, вартістю 600грн, телевізор Samsung, вартістю 500грн, мікрохвильову піч Samsung, вартістю 600грн, журнальний стіл, вартістю 200грн; визнано за ОСОБА_3 право

власності на передпокій, вартістю 1400грн, ноутбук Toshiba, вартістю 1500грн, факс Canon, вартістю 1000грн, ліжко двоспальне, вартістю 2500грн, матрац двоспальний, вартістю 1000грн, м'який куток (диван, два крісла), вартістю 3500грн, кухонні меблі (кухонний куток, стіл, 4 стільця), вартістю 2000грн, крісло, вартістю 250грн, телевізор Lg421s561t, вартістю 4500грн, тумбу для телевізора, вартістю 1000грн, магнітолу Philips, вартістю 600грн, обігрівач масляний, вартістю 1000грн, комп'ютерний стіл, вартістю 1200грн, водонагрівач Electolux, вартістю 2500грн, холодильник Liebherr, вартістю 3500грн. В іншій частині позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови у визнанні за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, не врахування, що спірна квартира придбана ними у період перебування у зареєстрованому шлюбі, за її згодою, а отже, є їх з відповідачем спільним майном подружжя.

Також позивач вважає, що висновок суду про використання грошових коштів, отриманих відповідачем від продажу власної квартири, на придбання спірної квартири є припущенням, як і визнання належним доказом договір позики, ніби то укладений відповідачем зі своїм батьком.

Позивач зазначає, що суд не звернув увагу на ту обставину, що копія договору позики, яка надана відповідачем суду, ним же завірена, що свідчить про наявністю у нього оригіналу договору, а відтак, відповідно до ст. 545 ЦК України борг є поверненим за їх спільні кошти.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому відповідно до ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив залишити рішення суду без змін, вважаючи, що суд повно дослідив та оцінив надані докази, і прийшов до правильного висновку, що квартира придбана ним за його особисті кошти.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення відповідача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 вересня 2003р., який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року.

Сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження, який проживає разом з матір'ю.

15 вересня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., за згодою ОСОБА_2, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_3.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_3, а відтак є його особистим майном.

Проте, повністю погодитися з таких висновком суду не можна.

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що

один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У підтвердження своїх посилань відповідачем суду була надана копія договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., згідно якого 15 вересня 2006р. ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_4, яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 1998р. Продаж був здійснений за 308 050грн.

Позивач не заперечувала, що зазначена квартира була особистою власністю ОСОБА_3

Спірна квартира була придбана у цей же день за 606 000грн (пункт 2 договору).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що половина вартості спірної квартири була оплачена грошовими коштами, які відповідач отримав від продажу своєї особистої квартири, а відтак є його особистою власністю.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачем не надано доказів, що отримані від продажу квартири грошові кошти були витрачені на придбання спірної квартири, колегія суддів вважає безпідставними, так як договори купівлі-продажу були здійснені в один день, а позивачем не зазначено, що відповідачем було придбано якесь інше коштовне майно, на яке могли бути використані отримані від продажу квартири грошові кошти.

Разом з цим, твердження відповідача, що інша частина грошових коштів для придбання спірної квартири у сумі 303 000грн була отримана ним у борг від батька, що підтверджується договором позики від 8 вересня 2006р., борг на час розгляду справи не повернений, батько 5 жовтня 2017 року пред'явив йому вимогу про повернення грошових коштів, а тому спірна квартира є його особистою власністю, колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна

враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Під час апеляційного розгляду відповідач підтвердив, що не повідомляв позивача про укладення договору позики 8 вересня 2006 року з батьком, хоча брав позику для придбання квартири для своєї сім'ї.

Таким чином, у разі доведеності укладення вказаного договору позики та неповернення грошових коштів до припинення шлюбних стосунків сторін, вказаний договір створює обов'язки і для позивача.

Однак, відповідач не заперечував, що вказаний договір був укладений в інтересах сім'ї, грошові кошти були витрачені на придбання спірної квартири, в якій мала проживати їх сім'я, після придбання квартири сторони разом з сином проживали у спірній квартирі, а відтак Ѕ частина квартири є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах.

Вказані обставини та норми матеріального права не були враховані судом першої інстанції, і суд прийшов до помилкового висновку, що спірна квартира у повному обсязі є особистим майном відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ квартири підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення зазначених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений за подачу апеляційної скарги судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У порядку поділу майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на ѕ частин квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, який проживає у АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, яка проживає у АДРЕСА_5 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, судовий збір у сумі

2 272грн 50коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня кладення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк