Справа № 502/130/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року                                                                м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого – судді Масленикова О.А.

за участю:

секретаря судового засідання – Скрипкіної А.Ю.

позивача – ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 /ОСОБА_4/ ОСОБА_5 до ОСОБА_2

про

визнання договору купівлі-продажу недійсним

        ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 /ОСОБА_4/ П.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, та в уточненій позовній заяві вказала, що у вересні 2015 року вона захворіла і лікарі запропонували їй дороге лікування та/або зробити операцію. Для цього були потрібні гроші, тому вона вирішила продати належний їй автомобіль Nissan Almera, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. На її пропозицію до неї звернувся відповідач, з яким вони зустрічалися більше 5 років, який знаючи про її тяжке становище, запропонував за вказаний автомобіль 2 гривні, що набагато менше його дійсної вартості, але при цьому пообіцяв сплачувати лікування, а у разі необхідності і операцію. Знаходячись під впливом тяжкої обставини вона погодилася на його пропозицію на вкрай невигідних для себе умовах та 15 січня 2016 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №212, який зареєстрований Сервісним центром МВС 5141 м. Одеси. За вказівкою лікарів вона пройшла обстеження головного мозку, гормонального фону, пройшла гормональне лікування, після якого стан її здоров значно поліпшився, надалі продовжує лікування. Після укладення договору купівлі-продажу відповідач відмовився приймати участь у фінансових витратах на її обстеження та лікування і вона попросила відповідача за взаємною згодою розірвати укладений між ними догові купівлі-продажу транспортного засобу або сплатити дійсну вартість автомобіля, але він відмовився, почав її уникати. У зв’язку із вказаним просить визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; зобов’язати ОСОБА_2 повернути їй транспортний засіб; стягнути із відповідача на її користь 1680 гривень судового збору.

30.05.2018 року відповідачем подано заперечення на позов, в яких вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що з позивачем від був знайомий більше 5 років. У них були нормальні дружні стосунки, мешкали разом та вели спільне господарство. Після того як вирішили розлучитися, тому що сумісне проживання стало неможливим, вони домовилися про те, що, те що знаходиться в їх орендованій квартирі залишається позивачу, а автомобіль Nissan Almera, 2004 року випуску позивач переоформить на його ім’я на підставі договору-купівлі продажу транспортного засобу, оскільки спірний автомобіль був придбаний за кошти його батька. Позивач погодилася на таке вирішення спірного питання і 15 січня 2016 року вони уклали цю угоду. Стосовно вартості автомобіля, ціну позивач визначила сама – 2 гривні, щоб не сплачувати неймовірні податки з прибутку. Він погодився на її пропозицію. У Сервісному центрі МВС 5141 м. Одеси їм надали бланк угоди, яку вони повинні були самостійно заповнити. Позивач самостійно, за своєю ініціативою, власноруч заповнила бланк наданої їм угоди і вони подали її до Сервісного центру. Після реєстрації договору купівлі-продажу транспортного засобу вони з позивачкою не спілкувалися та не бачилися. Також, вказав, що дійсно, за час їх спільного проживання в неї виявилися якісь хвороби, але вона йому повідомила, що нічого страшного в неї не має і що це все загальні хвороби. В день укладення угоди, вона знаходилася в нормальному стані без явних ознак тяжкої хвороби або тяжкого стану. На його пропозицію укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу у нотаріуса позивач відмовилася.

ОСОБА_1 /ОСОБА_4/ П.В. під час судового засідання підтримала свої позовні вимоги, просила їх задовольнити, та пояснила, що з відповідачем зустрічалися, разом не жили, коли вона захворіла, відповідач був з нею при обстеженні та десь 3 рази їздив з нею до лікаря як наречений, вона розповіла йому про діагноз. Спірний автомобіль вона придбала у 2015 році за 50 тис. гривень. Коли вона захворіла вони домовилися укласти договір купівлі-продажу належного їй автомобіля за дві гривні, у свою чергу відповідач пообіцяв сплачувати лікування, оскільки наперед неможливо було встановити, яка сума знадобиться їй для цього. Крім того, позивач допускала, що у зв’язку з хворобою не зможе самостійно продати належний їй автомобіль у разі, якщо їй терміново знадобляться кошти, і це зможе зробити його новий власник, а саме відповідач, як її наречений. Домовленість в них була усна, оскільки вона довіряла відповідачу. Договір вони оформили у Сервісному центрі м. Одеси, після оформлення договору позивач одразу розірвав з нею стосунки та відмовився приймати участь у фінансових витратах на її обстеження та лікування.

Відповідач, ОСОБА_6, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що спірний автомобіль з самого початку був його, він його придбав за свої кошти та кошти своїх батьків. При купівлі авто позивач наполягла щоб оформити його на її ім’я, що вони і зробили. З позивачем в жіночу консультацію він не ходив та йому нічого про її хворобу невідомо. Вони не про що з позивачем не домовлялися, проживали разом, купував речі. Після укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу вони одразу припинили стосунки. Просить відмовити позивачу у задоволені позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази по справі, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

15 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №212, зареєстрований 15.01.2016 р. в Сервісному центрі МВС № 5141, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов’язалася передати у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Nissan», моделі «Almera», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 2 (дві) гривні.

Хвороба позивача підтверджується медичною карткою амбулаторного хворого №391, наданою на запит суду КУ «Пологовий будинок №7», історією хвороби, результатами лабораторних досліджень, документами про обстеження та лікування, копії яких долучено до матеріалів справи.

Судом встановлено, що 10.11.2016 р. відповідачем було розміщено оголошення про продаж транспортного засобу, який був предметом відповідного договору купівлі-продажу, за ціною 5700 доларів США, що він не оспорював в судовому засіданні /Т. 1, а.с. 65/.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 12.08.2017 року Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації цивільного стану Головного управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрували шлюб 12 серпня 2017 року. Прізвище після реєстрації шлюбу: «Івлев», «Івлева».

При ухваленні рішення судом застосовано наступні норми права:

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ч. 1 ст. 655 ЦК України)

Відповідно до частин першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Водночас, згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 7 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За правилами ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З досліджених в ході судового розгляду доказів достовірно встановлено:

наявність у особи, що вчинила правочин (позивача), тяжких обставин, а саме – тривалої хвороби, яка виникла до укладення правочину, була відома відповідачу та потребувала кількарічного лікування та коштів, які значно перевищували ціну, визначену у договір купівлі-продажу;

-правочин, був вчинений саме для усунення тяжкої обставини;

- правочин був вчинений позивачем добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

- позивач усвідомлювала свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Також, суд вважає встановленим наявність нерозривного причино-наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчинено виключно для усунення тяжких обставин.

З урахуванням встановлених обставин справи та аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу не відповідало внутрішній волі позивача, волевиявлення її не було вільним, тому що дане рішення було прийнято під впливом тяжкої для неї обставини (хвороби) і на вкрай невигідних умовах, в зв’язку з чимсуд задовольняє позов в повному обсязі.

Посилання сторони відповідача на те, що ціна договору була визначена саме позивачем з метою не сплачувати податок, спростовується положеннями ст. 173 Податкового кодексу України, згідно якої дохід фізичної особи від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 216, 233, 655 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 6-13, 81, 89, 258, 264-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_7 /ОСОБА_4/ ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним – задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «Nissan», моделі «Almera», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та зареєстрований 15.01.2016 р. в Сервісному центрі МВС № 5141.

Зобов’язати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2 повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_3, – транспортний засіб марки «Nissan», моделі «Almera», 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_3, – 1680 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено  28.02.2019 р. 

Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_8