ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 року м. Чернівці

справа № 727/11406/17

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Яремка В.В., Литвинюк І.М.

секретар Скрипка С.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 жовтня 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, стягнення витрат на поліпшення майна, третя особа ОСОБА_4,

встановив :

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала слідуючими обставинами. 21.08.2009р. міським відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького обласного управління юстиції м.Чернівці зареєстровано між сторонами шлюб.

Від шлюбу є донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Під час шлюбу ними спільно із відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_1. Спірна квартира була придбана в житлово - будівельному кооперативі «Водограй», що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на імя ОСОБА_3

Просила визнати за позивачем ОСОБА_2 право спільної часткової власності на Ѕ частки трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 100,5кв.м., житловою площею 57.1 кв.м., що розташована в будинку АДРЕСА_1, та визнати за нею право спільної часткової власності на Ѕ частину автомобіля марки BMW320 державний номерний транспортний знак НОМЕР_1,2004 року випуску, який був придбаний під час шлюбу.

Провадження 22ц-/822/46/19 Головуючий у 1 інстанції Семенко О.В.

Доповідач Перепелюк І.Б.

ОСОБА_3 звернуся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 Просив визнати за ним право особистої приватної власності на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 100,5кв.м., житловою площею 57,1 кв.м., що розташована в будинку АДРЕСА_1 вартістю 2 704757,00 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 25 132,50грн. в рахунок компенсації Ѕ частини вартості витрат на проведення ремонтно - будівельних робіт квартири АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані із розглядом справи в розмірі 40 360грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що починаючи з 2004 року він з ОСОБА_2 перебував у фактичних шлюбних стосунках та проживали разом в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2. Дане житло набуте ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_3 на підставі договору міни, посвідченого 16.04.2010р. Відповідач не мав і не має на даний час постійного заробітку. ОСОБА_2 також не отримувала доходів, хоча була зареєстрована як приватний підприємець, а з 2016 року почала працювати у мережі фітнес клубів «SPORT LIFE».

З вересня 2016 року вони припинили подружні стосунки, припинили вести спільний побут, бюджет. З цього часу ОСОБА_3 проживає у АДРЕСА_1. ОСОБА_2 з дочкою залишились проживати у АДРЕСА_2.

У вересні 2017 року сторони спробували примиритись і розпочали жити разом. ОСОБА_2 наполягала провести реєстрацію її та доньки у спірній квартирі. Однак, через місяць після реєстрації в спірній квартирі вона подала позови про розірвання шлюбу та про визнання права власності на Ѕ спірної квартири.

ОСОБА_3 зазначає, що за весь час перебування сторін у фактичних шлюбних стосунках та за час шлюбу, грошові кошти на проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_2 А/Б в м.Чернівцях, для придбання квартири АДРЕСА_1, проведення в ній ремонту, придбання побутової техніки, меблів, автомобіля, одягу, взуття, продуктів харчування та предметів домашнього вжитку, він отримував від своєї матері ОСОБА_4 в дар на підставі укладених договорів.

ОСОБА_4 мала певні заощадження, які були нею складені за період цивільного шлюбу з ОСОБА_6. Крім того, в 2009 році вона виїхала до Італії на заробітки і з 2013 року працює там офіційно згідно отриманого дозволу на вільне переміщення з Італії до України та контрактів.

В 2010 році сторони здійснили капітальний ремонт АДРЕСА_2. На придбання товарів для здійснення ремонту та проведення самих ремонтних робіт відповідачем були витрачені кошти отриманні від матері ОСОБА_4

Вказує, що попри те, що спірна квартира була придбана під час шлюбу сторін, вона була придбана виключно за особисті кошти матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4, які йому були подаровані нею.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 11 жовтня 2018 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя було залишено без розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 жовтня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на АДРЕСА_1 вартістю 2 704757грн. задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок компенсації Ѕ частини вартості витрат на проведення ремонтно - будівельних робіт, на придбання будівельних матеріалів та експлуатації машин і механізмів, які були використані з проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_2 з урахуванням суми вартості ремонту в кімнаті та половини вартості ремонту санвузла та коридору 25132,50грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані із розглядом справи в розмірі 40 360грн., які складаються із : витрат з перекладу документів на прізвище «ОСОБА_7» з італійської мови на українську мову в сумі 1950грн.; витрат, пов'язаних із залученням експерта та проведення будівельно - технічної експертизи щодо визначення вартості квартири АДРЕСА_1, квартири спільного поселення АДРЕСА_2, загальною площею 19,12 кв.м., житловою площею 12,80 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в сумі 23 560грн. ; витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 8 810грн.; витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 040грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування обставин, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу на те, що договори дарування грошей оформлені неналежним чином і підстав для задоволення позову не вбачається. Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_2 отримувала певний дохід, під час перебування сторін у шлюбі, а ОСОБА_3 доходів не отримував, а кошти, які передавала його мати були використані на побутові потреби.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що сторони спору починаючи з 2004 року перебували у фактичних шлюбних стосунках та проживали разом в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, яку набула ОСОБА_2 на підставі договору міни від 16.04.2010р. укладеного в період шлюбу.

21 серпня 2009 року сторони по справі зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, Чернівецької області, актовим записом № 1497.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 16.11.2017р. шлюб між сторонами розірвано.

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення №433 голови Житлово-будівельного кооперативу «Водограй» про прийняття асоційованого члена від 30.01.2015 р., довідки житлово - будівельного кооперативу «Водограй» про оплату вступного та черговий пайових внесків, під час перебування сторін у шлюбі на ім'я ОСОБА_3 була придбана квартира АДРЕСА_1 в м.Чернівцях за 1243000грн.

Як встановлено судом першої інстанції, з вересня 2016 року сторони припинили подружні стосунки, з цього часу припинили вести спільний побут, бюджет і ОСОБА_3 почав проживати по АДРЕСА_1. Відсутність проживання ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_3 підтверджується актом №12, складеним ПП «Ремжитлосервіс», згідно якого ОСОБА_3 не проживав за адресою: АДРЕСА_2 з вересня 2016 року по жовтень 2017 року.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ст.60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 57СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст.57СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У відповідності до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов'язком.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Згідно ст.95ЦПК України письмовими доказами є документи, які мітять дані про обставини що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав його вимоги обґрунтованими та такими, що підтвердженні належними та допустимими доказами. Так зокрема квитанції банківських установ про отримання грошових переказів по різних грошових системах третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_4, яка є матір'ю відповідача за період 1999-2009рр. на суму 43000дол.США, копію закордонного паспорту ОСОБА_4 з відміткою про виїзд до країни Італія у вересні 2009 року, копії договорів дарування грошей між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25.12.2014р., 01.09.2015р., 11.02.2016р. та 10.04.2017р. на суми відповідно, 950000 грн., 244548грн., 292019грн. та 286733,57грн., квитанції та чеки на придбання будівельних матеріалів,покази свідків.

Аналізуючи зазначені вище докази, суд прийшов до висновку про належність спірної квартири ОСОБА_3 на праві особистої власності, оскільки визнав доведеним факт придбання спірної квартири відповідачем за кошти, які останній отримав в дарунок від своєї матері ОСОБА_4

Однак суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на наступне.

Зі змісту п.5 ст.719 ЦК України вбачається, що договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п»ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до положень Податкового кодексу України, зазначений дохід повинен оподатковуватись.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були укладені договори дарування грошових коштів від 25.12.2014р. в сумі 950000 грн, (еквівалент 60000 дол.), 01.09.2015р. в сумі 244548грн. (еквівалент 10000євро), 11.02.2016р. в сумі 292019грн. (еквівалент 10000євро) та 10.04.2017р. в сумі 286733, 57грн. (еквівалент 10000євро).

Досліджуючи, надані відповідачем письмові докази, суд не надав їм належної правової оцінки.

Посилання позивача ОСОБА_3 на те, що грошові кошти, за які було придбано оспорювану квартиру є його особистою власністю, так як були отримані в дар від матері є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Покази матері позивача ОСОБА_4 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки її пояснення мають суб»єктивний характер. Інші свідки, які підтвердили факти передачі коштів, не стверджували, що саме за ці кошти була придбана спірна квартира. Так, з показів допитаних у судовому засіданні свідків вбачається, що кошти, які ОСОБА_4 передавала в Україну з Італії ОСОБА_3 були в іноземній валюті, а саме у сумах: 12500 Євро, 15000 Євро, 10000 Євро, 13000 Євро та від 200 до 500 Євро неодноразово. Зазначені вище суми вказуються в копіях договорів дарування грошей.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що дані договори не були подані в оригіналах, не були засвідчені нотаріально, а також те, що кошти, які були предметом дарунку, не були задекларовані ОСОБА_3 як отриману виплату внаслідок укладення цивільно-правового договору, а отже є абсолютно сумнівними для визнання їх належними та допустимими доказами, є обгрунтованими.

При цьому суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що згідно довідки фітнес клубу «SportLife» ОСОБА_2 працює у них з 14.11.2016р. на посаді інструктора групових програм. Її дохід за період з 14.11.2016-28.02.2018 склав 49985,08грн.

ОСОБА_2 була зареєстрована, як приватний підприємець з 17 лютого 2009 року по 01 січня 2017 року. Згідно даних з ЦБД обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) ОСОБА_2 задекларувала: -за ІІ квартал 2009 року - 79427,00 грн., за ІІІ квартал 2009 р. - 126418,00 грн., за ІV квартал 2009 р. - 217 908,66 грн., за І квартал 2010 р. - 93450,00 грн., за ІІ квартал 2010 р. - 0,00грн.,

- за ІІІ квартал 2010 р. - 0,00грн., за ІV квартал 2010 р. - 395 710,00 грн., за І квартал 2011 р. - 36 911,00 грн., за ІІ квартал 2011 р. - 72 855,00 грн., за ІІІ квартал 2011 р. - 162 374,00 грн., з 4 кварталу 2011 року по 2017 р. сума обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) ОСОБА_2 становить 0,00грн.

Сума прибутку ОСОБА_2 документально підтверджена звітами до податкової інспекції. Однак, суд оцінивши вказані докази прийшов до висновку, що оскільки дохід у звітах вказаний як валовий, відсутні підстави вважати, що сума прибутку підтверджена належними та допустимими доказами.

Доводи ОСОБА_3А про те, що грошові кошти, за які було придбано оспорювану квартиру є його особистою власністю, так як були отримані в дар від своєї матері ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

Отже, не має підстав вважати, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали ОСОБА_3 та є його особистою власністю, оскільки оформлені договори дарування грошей від його матері оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, в зв»язку з чим є нікчемними, та не створюють ніяких юридичних наслідків, а інших доходів він не отримував.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання спірної квартири його особистою приватною власністю не вбачається, отже рішення в цій частині слід скасувати, в задоволені позову - відмовити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь Ѕ вартості поліпшення майна, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених ст.62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Судом встановлено, що сторони спору починаючи з 2004 року перебували у фактичних шлюбних стосунках та проживали разом в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, яку набула ОСОБА_2 на підставі договору міни від 16.04.2010р. укладеного в період шлюбу. З вересня 2016 року сторони припинили подружні стосунки та вести спільний побут, бюджет, і почали жити окремо.

Судом встановлено, що в 2010 році сторони здійснили капітальний ремонт АДРЕСА_2, де проживали увесь час. Згідно із висновком судової будівельно - технічної експертизи № 18048 від 30 серпня 2018 року вартість проведених ремонтно - будівельних робіт, використаних будівельних матеріалів, які були використанні для проведення ремонту за вказаною адресою становить 50 265,00 грн. та визначено збільшення вартості квартири.

Посилаючись на те, що зазначена квартира збільшилась у вартості за рахунок проведеного у 2010 році ремонту, за кошти отримані від матері ОСОБА_3, вартість проведених будівельних та ремонтних робіт, використаних матеріалів, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації Ѕ частини вартості витрат на проведення ремонтно - будівельних робіт на придбання будівельних матеріалів та експлуатації машин і механізмів, які були використані при проведенні ремонту в квартирі АДРЕСА_2 з урахуванням суми вартості ремонту в кімнаті та половини вартості ремонту санвузла та коридору в розмірі 25 132,50грн.

Однак, суд першої інстанції при цьому не врахував, що, відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 18048 від 30 серпня 2018 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 16 квітня 2010 року в цінах станом на 21.08.2018р. складає 200998грн., а станом на день проведення обстеження 15 травня 2018 року ринкова вартість зазначеної квартири в цінах станом на 21.08.2018р. складає 239629грн. Отже, слід вважати, що поліпшення за рахунок проведеного у 2010 році ремонту квартири складає 38631грн. ( 239629 - 200998 ). Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації Ѕ вартості витрат на поліпшення майна слід стягнути половину цієї суми, а саме 19315,50грн.

При розгляді справи, суд першої інстанції неповно встановив всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції, та часткової зміни рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю скасувати, в задоволені позову в цій частині відмовити. Рішення в частині стягнення Ѕ вартості поліпшення майна змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 19315,50грн. в рахунок компенсації Ѕ вартості витрат на поліпшення майна.

ОСОБА_3 при розгляді справи поніс судові витрати в розмірі 40 360грн., а саме : витрати щодо перекладу документів на прізвище «ОСОБА_7» з італійської мови на українську мову в сумі 1950грн.; витрати, пов'язані із залученням експерта та проведення будівельно - технічної експертизи щодо визначення вартості трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, квартири спільного поселення АДРЕСА_2, в сумі 23 560грн.; витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 8 810 грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 040грн.

Відповідно до положеннь ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи зазначені норми, при цьому враховуючи ціну позову та відсоток задоволення позову (0,70%), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати пов'язані із розглядом справи в розмірі, пропорційно задоволених позовних вимог, в сумі 282,52грн. А також слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 13122,49грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, враховуючи часткове її задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, п.1, п.4 ч.1 ст.376, 382, 384ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю скасувати. В задоволені позову в цій частині відмовити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 17 жовтня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Ѕ вартості поліпшення майна змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 19315,50грн. в рахунок компенсації Ѕ вартості витрат на поліпшення майна.

Розподіл судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 282,52грн. на відшкодування судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 13122,49грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повної постанови 28 лютого 2019 року.

Головуючий (підпис)

Судді : (підписи)

Вірно з оригіналом :