КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/13619/15 Головуючий у І інстанції - Пінкевич Н.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/1817/19 Доповідач у ІІ інстанції - Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 рокуКиївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

судді-доповідача - Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Журби С.О.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И Л А:

у грудні 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В.) звернувся до суду із зазначеним позовом у відповідності до норм ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просив зобов'язати відповідача повернути Банку грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн., що отримані за договором про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до Договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08 лютого 2013 року між ПАТ «БНК» та ОСОБА_4 укладено договір банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07, за умовами якого банк прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн., зі сплатою 22,0 % річних, терміном по 10 лютого 2014 року.

Додатковою угодою від 20 лютого 2015 року сторони погодили строк розміщення вкладу до 05 березня 2016 року. Крім того сторони в договорі визначили, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються за ставкою в розмірі 2 % річних.

Договором від 15 травня 2015 року про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року Банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Позивач вважає, що в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договір від 20 лютого 2015 року є нікчемним, а тому ОСОБА_4 зобов'язаний повернути грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн. за вказаним правочином.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2016 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Національний Кредит» грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто п'ять грн. 33 коп.), отримані за договором про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» судові витрати у розмірі 1218 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн.).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2016 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії - скасовано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування та неправильність встановлення судом обставин, порушення застосування судом норм законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк національний кредит» відхилено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін та відповідача ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення судді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, зроблених у даній справі, дійшов висновку про її задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Так, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції виходив із того, що доводи про нікчемність договору від 15 травня 2015 року про внесення змін до Договору банківського вкладу на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов'язків сторін. Вказане не може вважатися безумовною підставою нікчемності правочину. Крім того, банком не надано належних доказів на підтвердження того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПаламарчукомВ.В., відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також суд дійшов висновку про недоведеність ПАТ «Банк національний кредит» факту виплати та отримання відповідачем процентів у розмірі, що просить стягнути позивач, оскільки згідно з договором банківського вкладу «Стандартний» відповідні проценти мали бути перераховані на картковий рахунок відповідача. Проте виплата процентів була здійснена на транзитний рахунок НОМЕР_2, контрагентом якого виступає ПАТ «Банк національний кредит», а доказів про їх подальше зарахування на картковий рахунок вкладника ОСОБА_4 судом встановлено не було.

Однак колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, 08 лютого 2013 року ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 уклали договір банківського вкладу «Стандартний» строком на 12 місяців в національній валюті (без капіталізації процентів).

Згідно з пунктом 2.1 умов укладеного договору банк відкриває вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 150 000 грн. Депозит розміщується з 08 лютого 2013 року до 10 лютого 2014 року (пункт 2.2). Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 19,5 % річних (пункт 2.3). У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7). Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику (пункт 3.8) (а.с. 5-6 т. 1).

20 лютого 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу «Стандартний» від 08 лютого 2013 року, за умовами якої сторони визначили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року до 05 березня 2016 року (а.с. 16т. 1).

15 травня 2015 року банк та відповідач уклали договір про внесення змін № 1 до договору банківського вкладу «Стандартний» від 08 лютого 2013 року, відкритий в національній валюті на 12 міс. + 1 д. (щомісячна виплата відсотків), відповідно до якого сторони вирішили та встановили викласти пункт 3.7 договору в наступній редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (а.с. 19 т. 1).

15 травня 2015 року, тобто у день укладення оспореного договору, відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору від 08 лютого 2013 року та просив виплатити суму депозиту та нараховані проценти на розрахунковий рахунок НОМЕР_3 в гривні (а.с. 18 т. 1).

Із виписки по особовому рахунку за період з 08 лютого 2013 року до 2015 року вбачається, що 15 травня 2015 року банк перерахував на розрахунковий рахунок НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 150 000 грн (а.с. 21 т. 1).

Судами також встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 05 червня 2015 року № 358 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит», згідно з яким з 08 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит».

Постановою Правління Національного Банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочата процедура ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадженнятимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Позивач ПАТ «Банк національний кредит» 27 листопада 2015 року направив відповідачу ОСОБА_4 лист про те, що у відповідності до вимог ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін до договору банківського вкладу №111206-ДР-07 укладеного 08 лютого 2013 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_4, та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 53895,33 грн. (а.с. 22-23 т. 1).

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Разом з тим, чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та інших вкладників такого банку.

У справі, яка переглядається , спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК України. Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч.1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Цивільний кодекс не містить положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Відповідно до вимог законодавства, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Отже, якщо Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення банку з ринку, то це унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України (справа № 6-2001цс15 від 20 січня 2016 року , справі № 6-1123цс16 від 13 червня 2016 року) .

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до п.1 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України (справа №6-881цс17 від 05 липня 2017 року, справа №6-1121цс17 від 09 серпня 2017 року), а також в постановах Верховного Суду (справа № 61-2061св18 від 6 червня 2018 року, справа № 61- 3285 зп 18 від 07 березня 2018 року).

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

З матеріалів справи також вбачається, що постановою Апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2018 року визнано недійсним Договір про внесення змін № 1 від 15 травня 2015 року до Договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, який укладено між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Банк національний кредит».

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не взяв до уваги той факт, що в результаті проведення перевірки уповноваженою особою Фону гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» договору номер 1 від 15 травня 2015 року про внесення змін до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених п.1 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відтак у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, банк фактично відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату ОСОБА_5

Зазначаючи, що договір про внесення змін № від 15 травня 2015 року укладено повноважними посадовими особами платоспроможного банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, тому положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються на такий договір, суд першої інстанції не звернув уваги на частину другу статті 38 цього Закону, яка передбачає обов'язкову перевірку на предмет нікчемності всіх правочинів (в тому числі договорів) банку, вчинених (укладених) протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні зі статтями 203, 215, 216 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі наведеного, враховуючи, що згідно ч. 5 ст. 38 Закону відповідач зобов'язаний повернути позивачу кошти, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову і зобов'язання ОСОБА_5 повернути ПАТ «Банк Національний Кредит» кошти в розмірі 53 895,33 грн. Розмір отриманих відповідачем процентів за нікчемним договором підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 61, 62 т. 1), правильність якого відповідачем не спростовано.

Доводів на спростування заявлених ПАТ «Банк національний кредит» позовних вимог ОСОБА_5 не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача ПАТ «Банк національний кредит» слід стягнути судові витрати в розмірі 2733,80 грн., оскільки при подачі позову банк сплатив судовий збір у розмірі 1218 грн., а при подачі апеляційної скарги - 1515,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовичадо ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_4 повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Національний Кредит» грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто п'ять грн. 33 коп.), отримані за договором про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» судові витрати у розмірі 2733 грн. 80 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Реквізити сторін:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Публічне акціонерне товариство «Банк Національний Кредит» (м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, ЄДРПОУ: 20057663).

Повний текст постанови складено 27 лютого 2019 року.

Суддя - доповідач Д.О. Таргоній

Судді: К.П. Приходько

С.О.Журба