ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/357/19 Справа № 171/2235/17 Суддя у 1-й інстанції - Хоруженко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпропетровської Апеляційний суд області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_6 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року , ухваленого суддею Хоруженко Н.В. у місті Апостолове ,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Апостолівської райдержадміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. .

В мотивування позовної заяви зазначив, що він є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 липня 2017 року. З 23 березня 1990 року він проживав та був зареєстрований за даною адресою. Крім нього в будинку зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4. Відповідачі з серпня 2016 року в будинку не проживають, не сплачують комунальні платежі, особистих речей не мають, житловим приміщенням не цікавляться, перешкод в користуванні будинком позивач не чинив. Будинок знаходиться в стані непридатному для житла, що підтверджується актом обстеження та фотознімками. Просить позов задовольнити, визнати відповідачів такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 рокуОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого за довіреністю діє представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не взято до уваги, що відповідачі без поважних причин не проживають у домоволодінні. Відсутні їх речі, не цікавляться житлом, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла до наступних висновків. На адресу апеляційного суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Матеріалами справи встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 2017 року, позивач ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1.

Згідно відомостей, що містяться в паспорті позивача, в домовій книзі та довідці виданою Виконавчим комітетом Апостолівської міської ради від 21.08.2017 року за № 4907 з 23 березня 1990 року позивач проживав та був зареєстрований будинку АДРЕСА_1.

Згідно довідки виконавчого комітету Апостолівської міської ради №4870 від 18 серпня 2017 року ОСОБА_7 проживає у будинку АДРЕСА_1, та має склад сім'ї: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька та онуки позивача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.13).

Як видно з довідки виконавчого комітету Апостолівської міської ради за № 7982 від 08 грудня 2017 року виданої ОСОБА_7, в якій зазначено про не проживання членів сімьї заявника у будинку АДРЕСА_1, та має склад сім'ї: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька та онуки позивача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.16).

Як видно з відомостей відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 04 січня 2018 року ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрованою або знятою з реєстрації не значиться (а.с.22).

Спір між сторонами виник з приводу права відповідачів на користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1, що на праві власності належить позивачу через відсутність їх за місцем реєстрації з серпня 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість встановлення поважності причин не проживання у спірному будинку, оскільки позивачем не повідомлено фактичне місце перебування відповідачів.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Так, згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачі, що зареєстровані у спірному будинку є членами сім'ї власника будинку.

Колегія суддів зауважує, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Взагалі позивачем не зазначено, яким чином відповідачі не проживаючи у будинку чинять йому перешкоди у користуванні власністю, з огляду на те, що будинок є зруйнованим, непридатним для проживання.

Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що порушені права позивача як власника спірного житла підлягають захисту.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції перевірено поважність причин не проживання відповідачів у спірному будинку, яке є непридатним для проживання, через його руйнацію, що не заперечується позивачем та встановлено актом обстеження.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного та зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 26 лютого 2019 року.

Головуючий :

Судді: