ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/220/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Шевченківський район) від 29 жовтня 2018 року № 209;

- зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Шевченківський район) провести перерахунок раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (№ 1789-ХІІ на час призначення пенсії), починаючи з 01 жовтня 2017 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури області від 06 лютого 2018 року № 18/70вих18 без обмеження її максимального розміру та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

18 січня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі також - відповідач, Полтавське ОУПФУ Полтавської області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).

Аргументи учасників справи

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказано, що відповідач протиправно відмовив їй у перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Така відмова безпідставна, як на думку позивача, оскільки ґрунтована твердженням про те, що згідно з пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIIІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", установлено, що норми статті 86 Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Також, на думку позивача, Полтавське ОУПФУ Полтавської області протиправно вказало у рішенні про відмову у перерахунку пенсії те, що такий перерахунок є неможливим у зв`язку з відсутністю прийнятого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

Всупереч зазначеному ОСОБА_1 зазначила, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури застосовується норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини 12 та 17 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", які змін у зв`язку із прийняттям Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" 8 липня 2011 року №3668-VI не зазнали.

29 січня 2019 року до суду надійшов відзив Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому відповідач не визнав позовних вимог та зазначив про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії позивача, оскільки з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про прокуратуру" не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються /а.с. 24-28/.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури, якій з 2006 року призначена пенсія за вислугу років згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач перебуває на обліку в Полтавському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, що відповідачем не заперечується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 та встановлено нові розміри посадових окладів працівникам органів прокуратури.

У зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 06.02.2018 № 18-70/вих/8 про заробітну плату.

Рішенням Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 209 від 29 жовтня 2018 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку її пенсії. /а.с. 16/.

Позивач не погодилась з таким рішенням, у зв`язку з чим звернулась до суду з відповідним позовом.

Оцінюючи правомірність вказаного рішення відповідача, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Станом на дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, частина перша якої (в редакції, чинній на час призначення пенсії) встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались частинами 12 та 17 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, відповідно до яких обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" до статті 50-1 Закону внесено зміни (друге речення частини п'ятнадцятої), згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Однак, вказана норма набрала чинності після призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ суд виходить з того, що згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно вимог пункту 4 рішення від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Крім того, у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-pn/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив: "Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Наведені висновки Конституційного Суду України в повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (стаття 8 Конституції України).

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У відповідності до частини другої статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.

Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Висновки щодо правозастосування

Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що внесенням змін до Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року Законом України від 08 липня 2011 року "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та прийняттям Закону України "Про прокуратуру" (в редакції 14 жовтня 2014 року) допущено звуження соціальних гарантій, а саме: гарантоване позивачу право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги, а також зменшено відсотковий розмір пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.

Також суперечить вимогам Конституції України пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб'єктами владних повноважень, а тому відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України № 213-VIII від 02 березня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини дванадцята та сімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", які у зв'язку із прийняттям Закону № 213-VIII від 02 березня 2015 року змін не зазнали.

Таким чином, відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу за вислугою років відповідно до Закону № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії), відповідач порушив соціальні права і свободи позивача, тобто його право на перерахунок пенсії, в зв'язку з чим рішення № 209 від 29 жовтня 2018 року необхідно визнати протиправним та скасувати.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону 1789-XII.

Приписи частин дванадцятої та сімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-XII, які були чинними на момент призначення позивачу пенсії, передбачали, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Таким чином, станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України "Про прокуратуру", на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Положеннями частин тринадцятої, двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, що набрав чинності 15 липня 2015 року, які діяли на час звернення позивача за перерахунком пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

На час спірних правовідносин зазначені умови і порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Отже чинним на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України законодавством передбачено можливість перерахунку раніше призначених пенсій, а відтак встановлене право особи, яка отримує відповідно до законодавства про прокуратуру пенсію за вислугу років, на її перерахунок за певних умов та в порядку, які на даний час Урядом України не визначені.

Суд зазначає, що норми статті 50-1 Закону № 1789-XII, які безпосередньо визначали умови перерахунку пенсії, були виключені із цього Закону, а питання визначення умов та порядку перерахунку таких пенсій віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України - з набранням чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року).

Пунктом 16 розділу III "Прикінцеві положення" цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, тобто до кінця січня 2015 року, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

За таких обставин на час спірних правовідносин позивач мав право на перерахунок пенсії відповідно до умов та в порядку, які повинні були бути визначені Кабінетом Міністрів України з січня 2015 року, однак не прийняті ані до моменту його звернення за перерахунком пенсії, ані дотепер, що стало наслідком для прийняття відповідачем спірного рішення.

Відтак, маючи відповідне право на перерахунок пенсії та перебуваючи в стані невизначеності внаслідок тривалої бездіяльності компетентного органу, позивач не може його реалізувати.

Враховуючи висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 вересня 2014 року, наведені вище обставини розцінюються судом як невиправдане втручання у право позивача.

Оскільки Кабінетом Міністрів України не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, та статті 22, згідно з якою закріплені Конституцією України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, суд констатує, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі статті 50-1Закону № 1789-ХІІ у розмірі 90% від місячного заробітку і що при такому перерахунку мають застосовуватися норми, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії, що діяли на момент її призначення позивачу. При цьому має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Відтак зміни, внесені до Закону України "Про прокуратуру" після призначення позивачу пенсії, в частині зменшення відсоткового розміру заробітної плати, з якого обчислюється розмір пенсії, стосуються порядку призначення пенсії, а не перерахунку вже призначеної. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача, документів пенсійної справи, довідки Прокуратури Полтавської області від 06 лютого 2018 року № 18-70/вих18 та у відповідності до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з розрахунку 90% від суми місячного заробітку з 01 жовтня 2017 року без обмеження максимального розміру пенсії, а тому рішення відповідача про відмову йому у перерахунку пенсії є протиправним.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в поданому ним відзиві на позов не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його дій в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.

Зокрема, заперечуючи проти задоволення позову представник відповідача наголошував, що на час звернення позивача до органа Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії Закон № 1789-ХІІ втратив чинність. Згідно частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних правовідносин), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ при призначенні пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України. На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято, що на думку відповідача, ставить під сумнів правомірність його звернення до Управління із заявою про перерахунок пенсії.

Констатуючи факт надуманості такого твердження, суд наголошує, що призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи (у зв'язку з переведенням її на інший вид пенсії або за інших обставин) застосуванню підлягає редакція Закону, якою визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.

За таких обставин відповідачем при прийнятті рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачу не було дотримано вимог законодавства, які були чинними на час призначення йому пенсії, а саме статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у зв'язку з чим порушено його конституційні права.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що на час звернення позивача до Управління із заявою про перерахунок пенсії частини дванадцята та сімнадцята статі 50-1 Закону № 1789-ХІІ втратили чинність.

Згідно вимог частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" (чинної на час виникнення спірних правовідносин), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ при призначенні пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.

Зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Виходячи з цього принципу, суд вважає, що зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. Санкції ж юридичних норм, котрі пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, зворотну дію мають.

Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2014 року в справі № 21-244а14 висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Згідно абзац 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Положеннями статті 46 Конституції України гарантовано право особи на соціальний захист, що включає і право на забезпечення громадян у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги в частині скасування рішення про відмову у перерахунку пенсії та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок підлягають задоволенню, оскільки вони обґрунтовані, заперечення представника відповідача суперечать вимогам чинного законодавства, а дії відповідача вчинені не відповідно до наданих йому повноважень.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29 жовтня 2018 року № 209 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату їй пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 01 жовтня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 06 лютого 2018 року № 18-70/вих.18 без обмеження її максимального розміру.

В огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського ОУПФУ Полтавської області витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29 жовтня 2018 року № 209 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 01 жовтня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 06 лютого 2018 року № 18-70/вих.18 без обмеження її максимального розміру.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя І.С. Шевяков