Справа №:755/16313/23

Провадження №: 1-кп/755/441/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

при секретарі: ОСОБА_2 ,

за участю прокурора: ОСОБА_3 ,

за участю адвоката ОСОБА_4 ,

за участю обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва кримінальне провадження за № 12023100040003087 від 01.09.2023 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,-

у с т а н о в и в:

І. Суть питання, що вирішується.

В провадженні суду на стадії судового розгляду перебуває дане кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023100040003087 від 01.09.2023 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалою суду від 21.12.2023, продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, до 18.02.2024 включно, без визначення розміру застави.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

ІІ. Позиція і клопотання учасників судового провадження.

1. Клопотання прокурора.

Прокурор в судовому засіданні звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки на думку прокурора ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину і тому ця обставина спонукає людину до вчинення дій спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. Вказано, що на теперішній час наявні ризики передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений може переховуватися від суду усвідомлюючи неминучість покарання за вчинений ним злочин; може незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений обізнаний про місця проживання останніх з метою схиляння їх до дачі неправдивих показань. Крім цього існує ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, оскільки він офіційно не працевлаштований та не має джерел для існування. В свою чергу, інші більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного.

На думку прокурора, саме такий запобіжний захід, що пов`язаний з ізоляцією від суспільства, може забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає позиціям Європейського суду з прав людини, а також на те, що на даний час існують перелічені вище ризики, у зв`язку з чим прокурор вважає необхідним продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

2. Позиція сторін щодо заявленого клопотання.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання щодо продовження строків тримання обвинуваченого під вартою, просив суд продовжити даний запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник - адвокат ОСОБА_4 заперечували проти клопотання прокурора та просили змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

ІІІ. Положення закону, яким керувався суд.

Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

24.02.2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Згідно статті 122 цього закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

За правилами ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Частиною 5 статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою та заявлених сторонами клопотань судом також враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України та враховано судом при розгляді клопотань учасників судового провадження.

Згідно положень ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

ІV. Висновки та мотиви суду

Відносно клопотання прокурора, суд зазначає наступне.

Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши надане прокурором клопотання, суд приходить до висновку про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України, підставою продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдається до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

При вирішенні питання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров`я, майновий стан, міцність соціальних зв`язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у скоєні кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи за ч. 1 ст. 121 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні.

Крім того, дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені.

Суд зазначає, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Також при вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою суд враховує, що право обвинуваченого на доступ до апеляційного суду та апеляційне оскарження кожного судового рішення, у тому числі якими було продовжено строк тримання під вартою, було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та додатковим протоколом № 7 до Конвенції.

Щодо розумності строку тримання обвинуваченого під вартою та строків розгляду даного кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці і законність тримання під вартою необхідно оцінювати виходячи з особливостей конкретної справи.

Проте обрання строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст.5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п.70).

Відповідальність за дотримання розумних строків тримання обвинуваченого під вартою покладається, в першу чергу, на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п.100).

Однак суд звертає увагу на те, що незавершення до цього часу судового провадження у справі викликано її складністю, великим обсягом доказів, які підлягають дослідженню та поведінкою учасників судового провадження, обставинами справи тощо.

Суд вкотре наголошує, що вживаються усі передбачені законом заходи з метою дотримання розумних строків розгляду справи, обвинувачений у якій тримається під вартою.

Гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, частково співпадають з гарантією, передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дійсно вимагають, щоб відносно особи, яка тримається під вартою, органи державної влади виявляли «особливу ретельність в ході провадження по справі», однак це не має гальмувати зусилля суду щодо відповідального виконання своїх завдань (рішення ЄСПЛ у справі «Херцегфальві проти Австрії», «Садегул Оздемір проти Туреччини»).

Щодо визначення розміру застави суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Згідно практики Європейського суду з прав людини відмова у звільненні з-під варти під заставу може бути обґрунтованою і особа має утримуватися під вартою без визначення розміру застави, якщо його звільнення потягне реальну небезпеку спричинення шкоди у зв`язку з виникненням однієї з підстав для тримання під вартою; якщо введення умов звільнення під заставу чи інших розумних профілактичних заходів не може усунути цю небезпеку чи знизити її до рівня, при якому тримання особи під вартою стане безпідставним.

При постановленні даної ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ з цього питання, зазначені вище підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, а також те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину вчиненого із застосуванням насильства, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки вказаний альтернативний запобіжний захід, на думку суду, не зможе забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинувачених та запобігти наявним і дійсним ризикам, які на думку суду, є дійсними та реальними.

Таким чином, враховуючи в сукупності зазначені вище ризики, які на думку суду є наявними і достатніми для продовження тримання обвинуваченого під вартою, обставини, зазначені у ст. 178 КПК України, а також доведеність прокурором під час судового розгляду, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, суд вважає за необхідне продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, без визначення розміру застави.

Керуючись ст. ст. 177-178, 181, 183, 201, 331, 372 КПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 15 квітня 2024 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, якому направити її копію.

Копію ухвали вручити прокурору, захиснику та направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя: