ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3123/19 Справа № 214/2507/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Хомініч С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

сторони:

позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 листопада 2018 року, яке постановлено суддею Хомініч С.В у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 14 листопада 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»)звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до заяви № б/н від 13.01.2011 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 4200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також оплачувати комісії, передбачені цим договором.

У порушення умов вище вказаного договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 30.06.2017 року має заборгованість в розмірі 74801,45 грн, яка складається з: 3591,04 грн - заборгованість за кредитом; 62905,50 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4266,75 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 3538,16 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 74801,45 грн. за кредитним договором та судові витрати по справі.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.01.2011 року, яка станом на 30.06.2017 року в загальному розмірі становить 9718 грн. 79 коп., та складається із: заборгованості за кредитом - 3591 грн. 04 коп., по процентам за користуванням кредитом - 5188 грн. 76 коп., штрафу - 500 грн. фіксована частина та 438 грн. 99 коп. процентна складова.

Стягнуто ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» в рахунок часткового відшкодування судового збору 208 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що позивач по справі пропустив строк звернення до суду з даним позовом, оскільки останній платіж за кредитним договором був здійснений нею у 2011 році. Крім того відповідач зауважує, що в 2011 році нею була повністю погашена вся сума кредиту.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13.01.2011 року, на підставі поданої ОСОБА_2 заяви № 0904121300192258533, яка передбачає приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанк» (а.с.5,7-30), ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості (за базовою ставкою 2,5% в місяць) та здійсненням щомісячних платежів до 25 числа.

Як видно з Умов та Правил надання банківських послуг ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»), форма договору про надання банківських послуг, яка укладається між банком та держателем картки, складається із заяви, пам'ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, тарифів (а.с.7-30).

Своїм підписом в заяві відповідач ОСОБА_2 підтвердила свою згоду, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанк, наданими їй Тарифами банку в своїй сукупності складають договір про надання банківських послуг (кредитний договір), який в розумінні ч.1 ст.634 ЦК України є договором приєднання, тим самим приєдналася до вказаних Умов та Правил, які по суті є публічною офертою.

Як вбачається із матеріалів справи, ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк») надав ОСОБА_2 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості, за базовою ставкою 2,5% в місяць, та здійсненням щомісячних платежів до 25 числа.

Як слідує з довідки про зміну умов кредитування (а.с.76), початково ОСОБА_2 отримала кредит із встановленим кредитним лімітом 2900 грн., який неодноразово змінювався, та остаточно 07.10.2013 року встановлений у розмірі 3600 грн.

Сторонами погоджено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти за пільговою відсотковою ставкою 0,01% річних в межах встановленого пільгового періоду за кожною платіжною операцією, що визначено п. 2.1.1.12.2 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 28).

Погашення заборгованості за кредитом, сплата відсотків за користування ним, комісії здійснюються позичальником шляхом поповнення картки через внесення на неї коштів в готівковому чи безготівковому порядку та зарахування їх банком на картковий рахунок позичальника, а також шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта, згідно п.2.1.1.12.3 Умов та Правил надання банківських послуг. (а.с.28).

Згідно Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежу по якому-небудь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. плюс 5% від суми позову.

Позивач по справі свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 13.01.2011 року виконав належним чином перед ОСОБА_2, надавши їй кредит в обумовленому розмірі із видачею 13.01.2011 року позичальникові кредитної картки за НОМЕР_1 зі строком дії до 10/2014, з подальшим перевипуском картки НОМЕР_2 зі строком її дії до 05/2015 (а.с. 77).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за наданим позивачем розрахунком, станом на 30.06.2017 (а.с.140-144), у відповідача за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 74801,45 грн. яка складається з заборгованості: за тілом кредиту - 3591,04 грн., по процентам за користування кредитом - 62905,50 грн., за пенею та комісією - 4266,75 грн., по штрафам - 500 грн. фіксована частина та 3538,16 грн. процентна складова.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором є доведеними в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 9718 грн. 79 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 3591 грн. 04 коп., по процентам за користуванням кредитом - 5188 грн. 76 коп., штрафу - 500 грн. фіксована частина та 438 грн. 99 коп. процентна складова.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Договір є зобов'язанням і, відповідно, підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту зобов'язань вбачається, що між сторонами у справі виникли відносини з приводу надання банківських послуг, а саме відкриття платіжної картки «Універсальна».

Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути Кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054 ЦК є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

В силу положень ст. 549, 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно умов договору та вимог закону.

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідачу було надано кредит шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитну карту НОМЕР_1, строк дії котрої до 10/2014, в подальшому відповідачу за його заявою для обслуговування кредитного ліміту по кредитному договору видано додаткову кредитну карту НОМЕР_2 зі строком її дії до 05/2015, що підтверджується випискою про рух коштів.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за наданим позивачем розрахунком, станом на 30.06.2017 року, у відповідача за кредитним договором утворилась в сумі 74801,45 грн. яка складається з заборгованості: за тілом кредиту - 3591,04 грн., по процентам за користування кредитом - 62905,50 грн., за пенею та комісією - 4266,75 грн., по штрафам - 500 грн. фіксована частина та 3538,16 грн. процентна складова.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з позовом в межах строків позовної давності, оскільки кредитний договір діяв до 31.05.2015 року, тому розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3591 грн. 04 коп. підлягає стягненню в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачазаборгованості по процентам за користування кредитом за підвищеною відсотковою ставкою, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» (а.с.6), ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії зі сплатою відсотків за користування ним в розмірі 30 % річних (за базовою ставкою 2,5 % в місяць).

Проценти нараховуються із розрахунку 360 днів/рік, що встановлено умовами п.2.1.1.12.6 Умов.

Однак, з наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що ПАТ КБ «ПриватБанк» з 01.09.2014 року підвищив розмір процентної ставки до 34,80%, а 01.04.2015 року підвищив вказаний розмір ще раз, до 43,20% річних.

Згідно до ст. 10561 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували застосування сторонами у договорі змінюваної процентної ставки, встановленої у відповідності до вимог частин 4-6 ст.1056-1 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку, є нікчемною.

В абзаці 1 пункту 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Абзацом 3, 4 пункту 28 вказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року роз'яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно пункту 2.1.1.5.4 Умов і правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний при незгоді із змінами правил і/або тарифів надати банку письмову заяву про розірвання договору і погасити виниклу перед банком заборгованість.

Таким чином, в даному випадку, позичальник позбавлений права не погодитися на зміну умов договору, і у випадку незгоди із запропонованими змінами зобов'язаний ініціювати розірвання договору.

Отже, така умова договору про право банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку, є нікчемною.

Згідно розрахунку заборгованості відповідачу нараховувалось станом на 01.09.2014 року 30 % річних, згодом відсоткова ставка, була збільшена з 01 вересня 2014 року з 30 відсотків річних до 34,80 відсотка річних, а 01 квітня 2015 року збільшена з 34,80 відсотка річних до 43,20 відсотка річних в той же час, відповідно до анкети - заяви базова відсоткова ставка по кредитному ліміту складає 30% річних, будь-які інші дані щодо розміру відсоткової ставки по кредитному ліміту в анкеті-заяві або Умовах та правилах надання банківських послуг відсутні.

Враховуючи, що позивачем підвищено процентну ставку за користування кредитом без належного на те права, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише в межах попередньої відсоткової ставки, яка узгоджена сторонами під час укладення кредитного договору 30 %.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду у по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції проведено перерахунок заборгованості за користування кредитом із застосуванням попередньої відсоткової ставки 30% річних (2,5% на місяць) за період з 01.09.2014 року по 31.05.2015 року (відповідно 4 місяці 2 дні 2014 року, та 12 місяців 2015 року), та з 31.05.2015 року по 30.06.2017 року - на рівні облікової ставки Національного банку України, відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентам за користуванням кредитом в сумі 5188 грн. 76 коп.

Колегією суддів перевірено проведений судом першої інстанції перерахунок заборгованості за процентами за користування кредитом, з яким колегія суддів погоджується та вважає його вірним.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії та пені (нарахованих сумарно), стягнувши при цьому з відповідача штрафи, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.611, ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.

У Постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 відсутній висновок про те, який же вид неустойки (штраф чи пеню) підлягає стягненню та який критерій має бути застосовано для його вибору. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 19.09.2018 року по справі № 664/2784/15-ц.

Судом першої інстанції враховано, що загальний розмір штрафу складає 938,99 грн., непогашене тіло кредиту - 3591,04 грн., що є менше розміру пені, яка складає 4266,75 грн., з чого слідує, що розмір пені та комісії є нерозумним та несправедливим.

Крім того, слід зауважити, що з наданих позивачем розрахунків й заявлених вимог не можливо роз'єднати суми заборгованості по пені та комісії, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування заборгованості по пені сумарно з комісією є безпідставним та неправомірним, оскільки виходячи з природи комісії, як складової частини основного зобов'язання, що входить до сукупної вартості кредиту, а пені - як штрафної санкції за порушення виконання зобов'язань, вони не можуть нараховуватись разом, що суперечить їх правовій сутності та меті застосування в рамках кредитно-зобов'язальних правовідносин, тому колегія суддів приходить до переконання, що включення позивачем до розрахунку заборгованості сумарно «комісії та пені» не ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах, на які посилався позивач.

Отже, застосування позивачем положень ст. 546, 549 ЦК України ґрунтується на його суб'єктивному тлумаченні положень вказаних норм, та не може враховуватись судом при вирішенні даного спору.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач по справі пропустив строк звернення до суду з даним позовом, оскільки останні платіж за кредитним договором був здійснений нею у 2011 році, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Крім того, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як видно з квитанцій про оплату, відповідач вносила грошові кошти на погашення заборгованості протягом тривалого часу, а саме з 2011 року по 2013 рік. Остання квитанція датована 02.11.2013 року на суму 300 грн. (а.с.55), що свідчить про те, що позивач 25 квітня 2016 року звернувся з позовом в межах строку позовної давності, який спливає 02.11.2016 року.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як слідує з довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 76), банком здійснювався перевипуск кредитної картки за кредитним договором №б/н від 13.01.2011 року із встановленням нового строку її дії, тобто пролонгування договору. Востаннє за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 видано кредитну картку НОМЕР_2 зі строком її дії до 05/2015, тобто до 31.05.2015 року. Після цього пролонгування строку дії кредитної картки не здійснювалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору, який співпадає зі строком дії кредитної картки, визначено до 31.05.2015 року, тому строк позовної давності по заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3591,04 грн. позивачем не пропущений.

Також колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в 2011 році нею була повністю погашена вся сума кредиту, оскільки відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею в 2011 році було повністю погашено кредитну заборгованість за кредитним договором б/н від 13.01.2011 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2019 року.

Головуючий:

Судді: