П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 р.м.ОдесаСправа № 814/1171/17

Категорія:12.3 Головуючий І інстанції Гомельчук С.В.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, його представника-адвоката Аль-Раджабі Ю.В., представника відповідачів Курьянової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1, Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року (м. Херсон, дата складання повного тексту рішення - 30.08.2018 р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України в особі голови - Грицака Василя Сергійовича, Управління Служби безпеки України в Херсонській області про стягнення недоплачених сум коштів грошового забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

21.09.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Служби безпеки України та Управління СБУ в Херсонській області, в якому просив суд визнати дії та бездіяльність відповідачів протиправними, зобов'язати вчинити певні дії та стягнути недоплачені суми коштів і моральну шкоду. Справі присвоєно №821/3195/15-а.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 року позовні вимоги у справі №821/3195/15-а роз'єднані, виділені в окреме провадження та присвоєно новий номер - №814/1171/17 з грифом обмеження доступу «Для службового користування» вимоги, щодо:

- стягнення з Управління Служби безпеки України в Херсонській області недоплаченої суми коштів (грошового забезпечення) в розмірі на день ухвалення рішення;

- стягнення недоплаченої суми коштів (одноразову винагороду) за тривалу безперервну військову службу з Служби безпеки України;

- стягнення недоплаченої суми коштів (заборгованість по грошовому забезпеченню) з Управління Служби безпеки України в Херсонській області (згідно до розрахунку в додатках).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що його було незаконно звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу СБУ, після чого, до того ж, йому було виплачено не усі суми коштів грошового забезпечення, що призвело до грубих порушень його соціальних гарантій та прав.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 року дану справу передано на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто зі Служби безпеки України та Управління СБУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 не виплачені суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах Служби безпеки України, а саме: суму коштів з 15.01.2014р. по 01.05.2014р. під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області згідно наказів голови Служби безпеки України від 22.08.2015р. №810-ос та від 06.11.2014р. №10/75-с; не донараховану щомісячну премію за період з 01.05.2014р. по 08.09.2015р. в розмірі 1873,76 грн.; підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яку отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме до Управління СБУ в Херсонській області; винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1, встановленого станом на дату набуття ним права на відповідні виплати. У задоволенні інших позовних вимог щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за не отримане при звільненні речове та продовольче забезпечення - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 18.09.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, та просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити ці позовні вимоги у повному обсязі, а в іншій частині змінити судове рішення, зазначивши конкретні суми, які підлягають стягненню з відповідачів.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представники Служби безпеки України та Управління СБУ в Херсонській області 27.09.2018 року також подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач та його представник в судових засіданнях суду апеляційної інстанції наполягали на задоволенні своєї апеляційної карги та відповідно, просили залишити апеляційні скарги Служби безпеки України та Управління СБУ в Херсонській області без задоволення.

Представник відповідачів в судових засіданнях суду 2-ї інстанції мотивовано наполягала на задоволенні своїх апеляційних карг та, в свою чергу, відповідно, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для їх задоволення.

Судами встановлено наступні обставини справи.

Позивач - полковник ОСОБА_1 проходив службу в органах СБУ з січня 1998 року.

З 2013 року позивач проходив службу на посаді начальника Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управлінні СБУ в Донецькій області.

15.01.2014 року наказом голови СБУ №28-ос полковника ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження начальника Управління СБУ в Херсонській області з 15.01.2014 року за пп.«а» п.48 «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ» (затв. Указом Президента України від 27.12.2007р. №1262/2007).

26.04.2014 року наказом начальника УСБУ в Донецькій області №198-ос позивача було виключено зі списків УСБУ в Донецькій області з 26.04.2014 року.

06.11.2014 року наказом голови СБУ №10/75-ос полковника ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області за пп. «б» п.48 Положення №1262/2007 (у зв'язку з проведенням організаційних заходів) з 06.11.2014 року.

22.08.2015 року наказом голови СБУ №810-ос позивача було звільнено з військової служби за пп.«б» п.61 та пп.«г» п.63 Положення №1262/2007 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі).

А 08.09.2015 року т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області своїм наказом №624-ос виключив позивача зі списків особового складу Управління у запас ЗСУ за пп.«б» п.61, пп.«г» п.63 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі).

Не погоджуючись зі своїм звільненням зі служби, позивач, діючи з метою оскарження вказаних вище дій та наказів СБУ та УСБУ в Херсонській області, звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 року (справа №821/3195/15-а) позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано незаконними дії голови СБУ та начальника УСБУ в Херсонській області щодо порушення термінів перебування полковника ОСОБА_1 у розпорядженні за наказом голови СБУ №28-ос від 15.01.2014р. і №10/75-ос від 06.11.2014р. Стягнуто з СБУ та УСБУ в Херсонській області солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 та органи СБУ оскаржили його в апеляційному порядку.

23.03.2018 року Київський апеляційний адміністративний суд, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції від 22.06.2017р. по справі №821/3195/15-а ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу СБУ, УСБУ в Херсонській області - залишив без задоволення. Апеляційну ж скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2017р. та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність СБУ та УСБУ в Херсонській області по невиконанню наказів голови СБУ №28-ос від 15.01.2014р. і №10/75-ос від 06.11.2014р. (щодо призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду). Визнано протиправною бездіяльність СБУ та УСБУ в Херсонській області щодо порушення термінів перебування ОСОБА_1 у розпорядженні за наведеними наказами. Визнано протиправним та скасовано наказ голови СБУ №810-ос від 22.08.2015 року та наказ УСБУ в Херсонській області №624-ос від 08.09.2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в органах СБУ з 22.08.2015 року та у списках особового складу УСБУ в Херсонській області. Стягнуто на користь позивача матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, судові витрати, моральну шкоду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Дане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили та в подальшому було залишено в силі Верховним судом.

Не погоджуючись з зазначеними вище діями відповідача та наявною заборгованістю по невиплаченому при звільненні грошовому забезпеченню, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог та, відповідно, з часткової неправомірності дій відповідача та наявності несплаченої заборгованості по грошовому забезпеченню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як вбачається з ч.1 ст.1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992р. №2229-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно із ч.1 ст.20 вказаного Закону №2229, умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Як визначено ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

З приписів ч.ч.2,3 зазначеного Закону України №2011 видно, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч.4 Закону №2011).

Як передбачено положеннями ч.7 вказаного Закону №2011, за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені ст.ст.9,9-1 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями у цих державних органах, підприємствах, установах, організаціях, затверджується Президентом України.

Так, з матеріалів справи судами обох інстанцій встановлено, що позивач просить стягнути з відповідачів недосплачену йому за час проходження служби в органах СБУ та при звільненні у запас суму коштів (грошового забезпечення), а саме: індексацію грошового забезпечення, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, грошове забезпечення за період проходження служби за період з 15.01.2014р. по 01.05.2014р., недонараховану і несплачену щомісячну премію за період з 01.05.2014р. по 08.09.2015р., недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби, а також грошову компенсацію за неотримане при звільненні речове та продовольче забезпечення.

Стосовно п/вимог щодо зобов'язання відповідачів здійснити та сплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, враховуючи положення законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту приписів п.п.1.10,1.11 наказу голови СБ України від 23.01.2008р. №35/ДСК (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється в порядку та розмірі, встановленому чинним законодавством України.

Слід зазначити, що положення вищенаведеного наказу голови СБУ кореспондуються із ч.3 Закону України №2011.

Так, згідно із ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.03.1991р. №1282-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог пп.2 п.6 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003р. №1078 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

При чому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (абз.4 п.6 Порядку №1078).

Згідно із ст.18 Закону України №2229, фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України. Але, пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Будь-які ж бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету, в свою чергу, здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному ч.ч.1,2 ст.23 Бюджетного кодексу України.

Як видно з ч.1 ст.48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах (ч.1 ст.51 БК України).

Отже, з вищенаведених норм діючого законодавства вбачається, що фінансування СБУ та його територіальних органів здійснюється за рахунок коштів з Державного бюджету. Відповідні суб'єкти владних повноважень беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі виключно за рахунок виділених для цього бюджетних асигнувань.

Судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що Законами України «Про державний бюджет України на 2014 рік» та «Про державний бюджет на 2015 рік» грошові кошти на проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців не передбачалися.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що абз.2 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» та абз.1 п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» передбачено затвердження КМУ особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідних рік.

Проте, загально відомо, що вказаний вище «особливий порядок» проведення індексації грошових доходів населення на 2014 та 2015 роки КМ України не затверджувався, у зв'язку із чим, внутрішньовідомчі акти щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2014 - 2015р.р. не видавались.

Враховуючи викладене, а також той факт, що законами України, якими затверджувався Державний бюджет України на 2014-2015р.р. не передбачалося видатків на реалізацію положень п.1.10, 1.11 Наказу №35/ДСК та ч.3 Закону №2011, відповідачі, як головні розпорядники бюджетних коштів, не мали достатніх правових підстав для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо здійснення (проведення) йому індексації грошового забезпечення та необхідність залишення їх без задоволення.

Відносно ж інших позовних вимог щодо виплати позивачу суми коштів (грошового забезпечення) за період з 15.01.2014 року по 01.05.2014 року, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, враховуючи положення чинного законодавства, вважає за необхідне наголосити на наступному.

Так, Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період, а також відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби регулюються «Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ» (затв. Указом Президента України від 27.12.2007р. №1262/2007).

Згідно із п.43 цього Положення №1262/2007, військовослужбовці Служби безпеки України призначаються на штатні посади (крім випадків, передбачених цим Положенням) їх прямими начальниками в порядку, що встановлюється Головою Служби безпеки України.

Слід зазначити, що механізм реалізації вимог вказаного вище Положення №1262/2007 безпосередньо визначено «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ», яка затверджена наказом голови СБУ від 14.10.2008р. №772 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до вимог п.4.3 зазначеної Інструкції №772, призначення військовослужбовців на штатні посади з урахуванням вимог п.43 Положення №1262/2007, здійснюється: на керівні посади від начальника відділу, завідувача кафедри, їм рівних і вище (крім випадків, коли законодавством України встановлений інший порядок призначення на посади) - наказами Голови Служби безпеки України; на інші посади - наказами заступників Голови Служби безпеки України або начальників органів, підрозділів, закладів, установ, яким надано право видання наказів по особовому складу.

Зарахування ж у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов'язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. У розпорядження Голови Служби безпеки України зараховуються лише начальники органів, закладів, установ та підрозділів Центрального управління, які призначаються та звільняються з посад Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України. Інші начальники з числа зазначених осіб зараховуються у розпорядження заступників Голови Служби безпеки України відповідно до розподілу функціональних обов'язків. На підставі цих наказів підрозділи кадрового забезпечення вчиняють відповідні записи в облікових документах таких військовослужбовців (п.4.9 Інструкції №772).

Звільнення ж військовослужбовця з посади та зарахування його в розпорядження відповідного начальника провадиться не раніше дня видання наказу по особовому складу про таке звільнення з посади та зарахування в розпорядження, а у разі, якщо таке звільнення з посади здійснюється у зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів - із дня набрання чинності наказом про зміни в штаті або дня, зазначеного в цьому наказі (п.4.13 Інструкції №772).

Як вже зазначалося вище, порядок та умови виплати грошового забезпечення та витрат компенсаційного характеру військовослужбовців СБУ безпосередньо було визначено Інструкцією №35/ДСК (п.1.1 Інструкції).

Так, грошове забезпечення, згідно із приписами п.1.4 цієї Інструкції №35/ДСК, виплачується військовослужбовцям СБУ, які: займають посади військовослужбовців в органах, підрозділах, закладах та установах СБУ; проходять службу (навчаються) у навчальних закладах СБУ або у військових підрозділах СБУ у складі вищих навчальних закладів; перебувають у діючому резерві; перебувають у розпорядженні відповідних начальників органів, підрозділів, закладів та установ СБУ.

При цьому, дане грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям за місцем їх постійної служби і виключно в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах органів, підрозділів, закладів та установ СБУ (п.1.5 Інструкції №35/ДСК).

Виплата ж грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця з 05 до 20 числа (п.1.15 Інструкції 35/ДСК).

Одночасно пунктом 1.17 Інструкції №35/ДСК передбачено, що у разі призначення на посаду або переміщення по службі військовослужбовця, що супроводжується переїздом до іншого населеного пункту, виплата грошового забезпечення здійснюється при вибутті з органу, підрозділу, закладу або установи СБУ.

При прийнятті на військову службу до СБУ грошове забезпечення військовослужбовцям нараховується з урахуванням п.2.1.5 цієї Інструкції, т.б. з дня призначення на посаду. А у разі звільнення зі служби, грошове забезпечення військовослужбовцю виплачується по день виключення зі списків особового складу включно (пп.1.18 Інструкції №35/ДСК).

Посадові ж оклади військовослужбовцям виплачуються з дня призначення їх на штатну посаду, а при призначенні на штатну посаду військовослужбовця, який прийнятий на військову службу із запасу, а також у разі, коли призначення військовослужбовця на посаду супроводжується переїздом до іншого пункту або здаванням та прийманням посади, посадовий оклад за новою посадою виплачується з дня фактичного вступу до виконання посадових обов'язків, але не раніше дня призначення на посаду або дня, зазначеного у наказі про призначення (п.2.1.5 Інструкції №35/ДСК).

Так, як видно зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а, колегією суддів при розгляді вказаної справи встановлено, що термін перебування полковника ОСОБА_1 у розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області згідно наказу голови СБУ №28-ос від 15.01.2014р. визначено з 15.01.2014р. по 20.04.2014р. (наказом №198-ос від 26.04.2014р. по УСБУ в Донецькій області позивача було виключено зі списків 26.04.2014р.).

При цьому, суд наголошує на тому, що в накази №28-ос від 15.01.2014 року, №10/75-ос від 06.11.2014 року та №810-ос від 22.08.2015 року, голова СБУ стосовно грошового забезпечення позивача змін не вносив, як і не змінював терміни перебування його в розпорядженні у відповідача-2 з січня 2014 року по травень 2014 року.

Окрім того, судова колегія звертає увагу й на те, що в матеріалах справи відсутні документи, що видавалися відповідачами щодо перебування позивача в розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області за наказом №28-ос від 15.01.2014р. (т.б. відсутній наказ про зарахування п-ка ОСОБА_1 до списків особового складу УСБУ в Херсонській області).

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку по те, що матеріали даної справи не місять відомостей, які свідчать про виплату позивачу грошового забезпечення за період його перебування в розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області з 15 січня 2014 року по 01 травня 2014 року. Про підтвердження наведеного висновку свідчить і зміст рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року (справа №821/3195/15-а), з якого, в свою чергу, вбачається, що колегією суддів КААС по справі №821/3195/15-а встановлено, що невиконання вказаного наказу голови СБУ №28-ос від 15.01.2014р. фактично призвело до того, що позивачу дійсно не виплачувалося грошове забезпечення, чим порушувалися його соціальні права, а також не проводилося його призначення та не вживалося реальних заходів по вирішенню питання щодо його призначення на відповідну посаду.

Таким чином, відповідачем-2, в порушення вимог п.2 ст.77 КАС України, не доведено факту відсутності заборгованості перед ОСОБА_1 по сплаті останньому грошового забезпечення за вказаний вище спірний період служби, а відтак, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цих позовних вимог позивача щодо стягнення з Управління СБУ у Херсонській області (т.б. відповідача-2) невиплаченої суми грошового забезпечення за період з 15.01.2014р. по 01.05.2014р.

При цьому, суд зауважує на тій обставині, що грошовий атестат позивача №00015 (на який посилається представник відповідачів), не спростовує наведеного висновку суду, оскільки не підтверджується ніякими первинними фінансовими документами, з яких можливо було б точно і чітко визначити суми проведених позивачу виплат та періоди, за які вони були сплачені.

Що ж стосується розміру грошового забезпечення, то суд вважає, що при здійсненні такого розрахунку має застосовуватися розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1, який підлягав до сплати в період з 15.01.2014 року по 01.05.2014 року.

Відносно ж наступної позовної вимоги щодо виплати позивачу щомісячної премії за період з 01.05.2014р. по 09.09.2015р., судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, враховуючи положення законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, зазначає наступне.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.9 Закону України №2011, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як вже вказувалося вище, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 ЗУ №2011).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч.4 ст.9 Закону).

Підпунктом 2 п.5 Постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 % посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

Слід зазначити, що наведене кореспондується і із приписами пп.2.3.24.1. - 2.3.24.4. п.2.3.24. гл. 2 Інструкції №35/ДСК.

Згідно із абз.2 пп.2.3.24.5. Інструкції №35/ДСК, рішення про преміювання на конкретні розміри премій начальників органів, підрозділів, закладів та установ СБУ приймає та визначає голова СБ України.

Виплата премії військовослужбовцям, зменшення її розміру або позбавлення у повному розмірі безпосередньо здійснюється за наказами голови СБУ, його заступників, начальників органів, підрозділів, закладів та установ СБУ. У мотивованих рапортах про зменшення розмірів премії чи її позбавлення зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього (пп.2.3.24.5. Інструкції №35/ДСК).

До наказу персонально включаються лише ті військовослужбовці, яким премія виплачується у збільшеному або у зменшеному розмірі, а також військовослужбовці, які позбавляються премії повністю з визначенням конкретних причин, у зв'язку з якими зменшується розмір премії або позбавляються премії у повному розмірі (пп.2.3.24.6. Інструкції №35/ДСК).

При цьому, необхідно звернути увагу й на те, що відповідно до вимог пп.2.3.24.9. Інструкції №35/ДСК, розмір премії може бути і знижений або взагалі скасований з наступних підстав: 1) за неналежне виконання службових обов'язків; порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку; 2) за порушення військової дисципліни.

У разі недостатнього фінансування СБУ або прийняття законодавчого акта, спрямованого на проведення відповідних заходів щодо економії бюджетних коштів, преміювання військовослужбовців СБУ на підставі відповідного відомчого нормативно-правового акта може тимчасово здійснюватися в обмежених розмірах але не менш ніж як 10 відсотків посадових окладів (пп. 2.3.24.10 Інструкції №35/ДСК).

Так, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що до 17 квітня 2014 року позивачу вплачувалась премія в розмірі 82% посадового окладу. В подальшому, ж, наказом т.в.о. голови УСБУ в Донецькій області №149-ос від 17.04.2014р. позивачу з цієї ж дати було зменшено розмір премії з 82% до 77% (т.б. зменшення склало 117,11 грн.). Тобто, на підставі приписів п.2.3.24.7. Інструкції №35/ДСК, премія за квітень 2014 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена в Управлінні СБУ в Херсонській області, а саме, за 16 днів квітня 2014р. позивачу було нараховано та виплачено премію в розмірі 82%. Далі, т.б. з травня 2014 року по день звільнення, ОСОБА_1 виплачувалась премія в розмірі 77% посадового окладу. Наведені обставини сторонами фактично не заперечувалися.

Але при цьому, суд з даного приводу вважає за необхідне наголосити на тому, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року по справі №821/1841/14 (яке вступило в законну силу 21.04.2015р.) наказ т.в.о. голови УСБУ в Донецькій області №149-ос від 17.04.2014 року був визнаний незаконним та скасований.

Враховуючи викладене та той факт, що наказом голови СБУ від 15.01.2014р. №28-ос позивача було зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області зі збереженням розміру, зокрема, раніше встановленого преміювання (у наказ відповідачем-1 не вносились зміни, відсутні відомості щодо видання ним наказів про зменшення складових грошового забезпечення ОСОБА_1.), судова колегія доходить аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що зменшення розміру премії позивача з 82% до 77% було протиправним, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-2 недосплаченої частини премії за період з 01.05.2014 року по 08.09.2015 року є обґрунтованими та дійсно підлягають задоволенню.

Таким чином, позивачу має бути виплачена премія за період з 01.05.2014 року по 08.09.2015 року в розмірі 1873,76 грн., з розрахунку: по 117,11 грн. за кожний з 16-ти місяців протиправної недоплати (117,11х16=1873,76).

Відносно ж стягнення з відповідачів недоплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до вимог ч.2 ст.15 Закону України №2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення з військової служби, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Слід вказати, що аналогічні положення містяться і в гл.4 Інструкції №35/ДСК.

Згідно з пп.4.1.5. п.4.1. гл.4 Інструкції №35/ДСК, одноразова грошова допомога при звільненні зі військової служби нараховується виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, що отримує військовослужбовець на день звільнення.

В судовому засіданні сторонами не заперечувся той факт, що позивачу в зв'язку зі звільненням вже виплачувалась одноразова грошова допомога в розмірі 73086,57 грн. за 17 повних календарних років служби в органах СБУ (станом на час звільнення). При чому, розрахунок цієї допомоги здійснювався з урахуванням довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1, складеної УСБУ в Херсонській області 10.11.2015р. за №71/22/3-7308.

Що ж стосується розміру грошового забезпечення, то суд вважає, що при здійсненні розрахунку має застосовуватися місячне грошове забезпечення ОСОБА_1, яке діяло на момент його звільнення (пп.4.1.5. Інструкції №35/ДСК), т.б. згідно довідки УСБУ в Херсонській області «Про грошове забезпечення ОСОБА_1.» від 10.11.2015р. №71/22/3-7308 - в розмірі 8598,42 грн.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції, в даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку про помилковість і безпідставність позиції позивача щодо розрахунку його грошового забезпечення з розміру 8715,53 грн., у зв'язку із чим, ці позовні вимоги дійсно задоволенню не підлягають.

Далі, стосовно інших позовних вимог щодо стягнення з відповідачів підйомної допомоги, судова колегія, враховуючи положення чинного на той час законодавства, зазначає наступне.

Так, норми і правила виплати військовослужбовцям підрозділів Центрального управління, регіональних органів, органів військової контррозвідки, військових частин, навчальних та інших закладів СБУ підйомної допомоги та добових за час перебування у дорозі при призначеннях їх на посади і переміщених у складі органу чи підрозділу, пов'язаних з фактичним переїздом до іншого населеного пункту безпосередньо визначалися «Інструкцією про шляхове забезпечення військовослужбовців СБУ» (затв. наказом голови СБУ від 14.04.1995р. №75/ДСК).

Загально відомо, що наказом голови СБУ від 16.09.2002р. №312/ДСК «Про внесення змін та доповнень до Інструкції про шляхове забезпечення і службові відрядження військовослужбовців СБУ» було внесено певні зміни до Інструкції №75/ДСК.

Відповідно до вимог п.1.5 Інструкції №312/ДСК, фактичний переїзд військовослужбовця визначається датою його вступу до виконання обов'язків за посадою або прибуття в новий пункт постійної дислокації чи підрозділу.

Як передбачено п.2.4.1. Інструкції №312/ДСК, військовослужбовцям при переїзді на нове місце служби підйомна допомога виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виникнення права на отримання підйомної допомоги).

З відзиву представника відповідачів вбачається, що вона не заперечує той факт, що позивачу не виплачувалась ця «підйомна» допомога в розмірі місячного грошового забезпечення при переїзді на нове місце служби, але, в свою чергу, одночасно стверджує про відсутність у ОСОБА_1 права на дану одноразову виплату. В обґрунтування наведеної позиції представник відповідачів посилається на приписи пп. «г» п.2.3.1 Інструкції №75/ДСК, в якому зазначено, що допомога не виплачується військовослужбовцям, які направлені у розпорядження відповідних начальників (командирів) органів чи підрозділів, а також при призначенні цих військовослужбовців на посади в пункті колишньої служби.

Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, погоджується з позицією позивача щодо помилкового посилання представника відповідачів на пп. «г» п. 2.3.1 Інструкції №75/ДСК, які на момент виникнення спірних правовідносин фактично вже втратили чинність у зв'язку із затвердженням нової Інструкції №312/ДСК.

Отже, враховуючи, що під час перебування позивача у розпорядженні УСБУ в Херсонській області за наказами голови СБУ №28-ос та №10/75-ос (до того проходив службу в УСБУ в Донецькій області) йому не була сплачена шляхова (підйомна) допомога, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про неправомірність наведеної бездіяльності відповідача-2, в зв'язку із чим, ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Що ж стосується розміру грошового забезпечення, то суд вважає, що при здійсненні розрахунку шляхової (підйомної) допомоги має застосовуватися грошове забезпечення позивача, яке він отримував на момент прибуття на новий пункт постійної дислокації (т.б. в м.Херсон).

Відносно ж п/вимоги щодо виплати позивачу винагороди за 15 та 20 років безперервної військової служби, суд вважає за необхідне зазначає наступне.

Так, згідно з пп.2.3.27.1. п.2.3.25. Інструкції №35/ДСК, військовослужбовцям залежно від тривалості безперервної календарної військової служби виплачується винагорода за тривалість безперервної військової служби, зокрема, у таких розмірах: за 15 років безперервної військової служби - в розмірі суми 1 посадового окладу та окладу за військовим званням; за 20 років безперервної військової служби - в розмірі суми 1,5 посадового окладу та окладу за військовим званням. Право на отримання винагороди за тривалість безперервної військової служби настає з дня досягнення військовослужбовцем установленого цим підпунктом строку безперервної календарної військової служби.

А відповідно до приписів пп.2.3.27.3. п.2.3.27 цієї ж Інструкції №35/ДСК, виплата винагороди за тривалість безперервної військової служби військовослужбовцям здійснюється на підставі відповідних висновків про безперервну календарну військову службу, обчислену підрозділами кадрового забезпечення (за матеріалами особової справи військовослужбовця), погоджених з відповідними фінансовими підрозділами. Висновки про результати обчислення тривалості безперервної календарної військової служби складаються в двох примірниках і затверджуються керівниками органів, підрозділів, закладів та установ СБУ. Перший примірник висновку передається до фінансового підрозділу, а другий - долучається до особової справи військовослужбовця. З висновками військовослужбовця повинен бути ознайомлений під особистий підпис. Висновки про результати обчислення тривалості безперервної календарної військової служби складаються за аналогічною формою, що передбачена для висновку про вислугу років військовослужбовців для виплати надбавки за вислугу років.

Отже, враховуючи вказані вище положення Інструкції №35/ДСК, судова колегія вважає, що оскільки позивач проходить військову службу в органах СБУ з січня 1998 року, то відповідно він набув право на виплату цієї винагороди за 15 років безперервної військової служби ще в січні 2013 року.

Крім того, враховуючи той факт, що рішенням КААС від 23.03.2018 року було скасовано накази №810-ос і №624-ос про звільнення п-ка ОСОБА_1 та поновлено його на службі в органах СБУ, то останній, відповідно, у січні 2018 року набув право на отримання винагороди за 20 років безперервної військової служби.

Представник відповідачів в судових засіданнях, фактично не заперечуючи право позивача на ці виплати, зазначив, що ОСОБА_1 вже виплачувалася винагорода за 15 років безперервної служби в лютому 2013 року. Але, на підтвердження здійснення наведеної виплати представник відповідачів посилався лише на факт відсутності у грошовому атестаті ОСОБА_1 заборгованості по відповідній винагороді. Інших доказів, які б беззаперечно підтвердили факт саме отримання позивачем цієї виплати, представник відповідачів не надала.

Несплату ж винагороди за 20 років представник відповідачів фактично обґрунтувала тим, що на сьогоднішній день в Управління СБУ в Херсонській області відсутня особова справа позивача (яка долучена до матеріалів адміністративної справи №821/3195/15-а, що перебуває на розгляді Верховного суду), що, в свою чергу, згідно із пп.2.3.27.3. Інструкції №35/ДСК, унеможливлює здійснення належної позивачу виплати.

Проте, судова колегія наголошує на тому, що матеріали даної справи не містять висновку про результати обчислення тривалості безперервної календарної військової служби ОСОБА_1 (за 15 років служби), а тому твердження відповідача про відсутність такої заборгованості перед позивачем є необґрунтованим та не підтвердженим жодними первинними фінансовими документами. З грошового ж атестату позивача, в свою чергу, також жодним чином не вбачається ні розрахунку тривалості його календарної служби, ні суми, що була йому виплачена, ні дати здійснення такої виплати.

Окрім того, суд 2-ї інстанції також критично ставиться і до посилання представника відповідачів на факт перебування особової справи п-ка ОСОБА_1 у Верховному суді в рамках касаційного провадження по справі №821/3195/15-а, як на підставу не проведення належної йому виплати за 20 років безперервної календарної служби, з огляду на те, що представник відповідачів, як уповноважений на представництво інтересів відповідачів, мав можливість вжити дієвих заходів щодо повернення оригіналу особової справи позивача з Верховного суду, при тому, що позивач набув права на виплату винагороди ще в січні 2018 року. Крім того, суд зауважує на тому, що оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій не може бути підставою для порушення прав позивача та позбавлення його належних йому виплат.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що с 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність вказаної бездіяльності відповідачів щодо виплати полковнику ОСОБА_1 винагороди за 15 і 20 років безперервної військової служби, а відтак, ці його позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню.

Стосовно ж розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, суд зазначає, що при здійсненні розрахунку винагороди за 15 та 20 років безперервної служби мають застосовуватись довідки, які включають розмір таких окладів ОСОБА_1, встановлених станом на дату набуття ним права на відповідні виплати.

Розрахунок винагороди за 15, 20 років безперервної військової служби має обчислюватися підрозділами кадрового забезпечення, та погоджуватися відповідними фінансовими підрозділами територіальних органів СБУ, в яких позивач проходить службу. З урахуванням наведеного, суд не може встановити конкретний розмір належної до стягнення виплати, так як уповноважений лише встановити право позивача на її отримання.

Далі, що стосується решти позовних вимог про стягнення з відповідача-2 на користь позивача грошової компенсації за продовольче забезпечення, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно зі змісту вимог п.1.2 наказу голови СБУ «Про затвердження Положення про продовольче забезпечення в системі СБУ на мирний час» від 22.12.2006р. №809 (редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), основними завданнями продовольчого забезпечення є забезпечення підрозділів Центрального управління Служби безпеки України, регіональних органів, органів військової контррозвідки, а також навчальних, наукових, науково-дослідних та інших закладів, установ, організацій Служби безпеки України продовольством, технікою та майном продовольчого призначення, а також організація харчування військовослужбовців та інших категорій осіб, які у встановленому порядку мають право на таке забезпечення, відповідно до визначених норм.

Так, згідно з п.1.9 Положення №809, військовослужбовці зараховуються (виключаються) на продовольче забезпечення наказом керівника органу, підрозділу, закладу, який має право видавати накази по особовому складу. Підставою для видання наказу про зарахування (виключення) на продовольче забезпечення є атестат на продовольство, а також припис або посвідчення про відрядження або відпускний квиток військовослужбовця. Атестат на продовольство є документом, який засвідчує, до якого числа і за якими нормами військовослужбовець або підрозділ забезпечені харчуванням (грошовою компенсацією замість норми харчування, загальновійськовим набором сухих продуктів). Атестат дає право військовослужбовцю, підрозділу на отримання харчування або грошової компенсації замість норми харчування, або загальновійськового набору сухих продуктів як на новому місці служби військовослужбовця, так і під час перебування у службовому відрядженні, у відпустці і на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України .

При звільненні (виключенні зі списків особового складу органу, підрозділу, закладу) військовослужбовців та інших осіб вони забезпечуються харчуванням до дня виключення їх зі списків особового складу (п.1.11 Положення №809).

Разом з ти, цим Положенням №809 не передбачено виплати компенсації продовольчого забезпечення військовослужбовцям при звільненні з органів СБУ.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України №2011, в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Порядок же та розміри грошового і матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків безпосередньо встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Загально відомо, що на виконання вимог вказаного вище Закону №2011, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12.03.1996р. №316.

Проте, в подальшому, дію ч.2 ст.9 вказаного Закону країни було призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. №1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

Вказаний Закон №1459-ІІІ набув чинності з 11 березня 2000 року.

А з січня 2001 року набула чинності ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» №1934-ХІІ, якою, в свою чергу, військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у т.ч. санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Однак, разом з тим, зазначений вище Закон №1934 не передбачає отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала і не пердачає будь-яких грошових компенсації за продовольче забезпечення.

Отже, враховуючи вказані вище законодавчі норми, судова колегія встановила, що фактично грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України лише тільки в період до 11 березня 2000 року і то, лише у випадку звільнення військовослужбовця у запас (або відставку).

Таким чином, з урахуванням наведених обставин, законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати йому грошової компенсації за продовольче забезпечення як на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, так і на цей час не має.

Що ж стосується п/вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача-2 грошової компенсації замість невиданого речового забезпечення, то апеляційний суд вважає необхідним наголосити на наступному.

Так, як вбачається зі змісту вимог ч.2 ст.9 Закону України №2011 (у редакції, яка діяла до 11.03.2000р.), військовослужбовці мають право на одержання за рахунок держави грошового забезпечення, а також речового майно і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців - грошової компенсації замість них.

Як вже зазначалося вище, статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. №1459-ІІІ, дію ч.2 ст.9 вище згаданого Закону №2011 було зупинено в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за не отримане речове майно.

Отже, за змістом ст.9 Закону №2011 (у редакції зі змінами, внесеними Законом №1459-III, що набрав чинності з 11.03.2000р.), військовослужбовці фактично мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, яке було ними неодержане до березня 2000 року.

В подальшому, Законом України від 03.11.2006р. №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону №2011 було викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01.01.2008р.), якою, в свою чергу, передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Далі, ч.2 ст.9-1 Закону №2011 взагалі було виключено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VI, однак в подальшому, зміни, внесені пп.3 п.67 розділу II вказаного Закону, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.

При цьому, слід зазначити, що положення ч.2 ст.9-1 Закону №2011 регулювали порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі. На військовослужбовців, звільнених з військової служби, вказана норма не поширювалася.

Згідно з п.27 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» (затв. Постановою КМУ від 28.10.2004р. №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»), військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Разом з тим, положення ст.9-1 Закону України №2011 регулювали порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не могли бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби, а п.27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» №1444 від 28.10.2004р. не підлягав застосуванню, оскільки суперечив приписам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з 04.03.2106р. взагалі втратив чинність.

Слід вказати, що аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права при вирішенні аналогічних спорів міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013р. (справа №21-38а13) та від 31.03.2015р. (справа №21-79а15).

Отже, за таких обставин, та приймаючи до уваги той факт, що позивача на день ухвалення оскаржуваного судового рішення вже було поновлено на службі, судова колегія доходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-2 грошової компенсації за речове забезпечення на даний час задоволенню не підлягають.

Відносно позовних вимог ОСОБА_1, пов'язаних зі стягненням компенсації за затримку виплати грошового забезпечення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже неодноразово зазначалося вище, полковник ОСОБА_1 проходить службу в органах СБУ з січня 1998 року.

Так, по справі встановлено, що 22 серпня 2015 року наказом голови СБУ №810-ос позивача було незаконно звільнено з військової служби за пп. «б» п.61 та пп. «г» п.63 Положення №1262/2007 (т.б. у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - уразі неможливості використання на службі).

А в подальшому, на підставі вказаного вище наказу, т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області своїм наказом від 08.09.2015ор. №624-ос виключив позивача зі списків особового складу Управління у запас ЗСУ за тими самими пунктами Положення.

Отже, звільнення ОСОБА_1 з органів СБУ мало наслідком виникнення у відповідача-2 обов'язку щодо проведення з ним повного розрахунку за всіма видами грошового забезпечення.

Натомість, враховуючи викладені вище та встановлені судами обох інстанцій обставини, суд дійшов висновку про те, що з позивачем не було проведено належного розрахунку за всіма видами грошового забезпечення у належному розмірі, оскільки йому не було виплачено: 1) заборгованість по грошовому забезпеченню з 15.01.2014р. по 01.05.2014р. під час знаходження в розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області згідно наказів голови Служби безпеки України від 22.08.2015 року №810-ос і від 06.11.2014 року №10/75-с; 2) недонараховану щомісячну премію за період з 01.05.2014р. по 08.09.2015р.; 3) підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення; 4) винагороду за 15 і 20 років безперервної військової служби.

Норми Кодексу законів про працю України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

А згідно з п.1 Постанови КМУ №1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що правові норми, які містяться у Постанові КМУ №1294 та Інструкції №35/ДСК, є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів СБУ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Разом з тим, суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад СБУ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, фактично не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до положень ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею також передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Як слідує зі змісту вимог ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.

Відповідно ж до приписів ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

А як визначено ч.2 цієї ж статті 116, у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Враховуючи вищевказані законодавчі норми та встановлені судом обставини справи, судова колегія вважає позицію представника відповідачів щодо неможливості застосування приписів КЗпП України необґрунтованою.

При цьому, слід вказати, що аналогічний висновок з цього спірного питання був висловлений і Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04.04.2018 року по справі №805/5111/15-а.

Отже, з урахуванням наведених вище положень діючого законодавства та того факту, що відповідачами, в даному випадку не було в повному обсязі проведено остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, судова колегія, як і окружний суд, вважає, що позивач мав право на отримання вказаної компенсації за затримку розрахунку при звільненні, проте, в свою чергу, одночасно вважає за необхідне наголосити на наступному.

Так, згідно із ст.117 КЗпП Укрїани, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному ж конкретному випадку, між сторонами присутній спір про розмір належних позивачу виплат, оскільки відповідачі не визнають за позивачем права на зазначені у позові виплати.

Крім того, приймаючи до уваги той факт, що належні позивачу суми (протиправність невиплати яких вже встановлено судом) не виплачено, тобто повного розрахунку не проведено, суд не має можливості точно і чітко встановити день фактичного розрахунку, який має враховуватися для визначення дати, до якої позивачу було затримано проведення повного розрахунку, а тому, відповідно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що стягнення з відповідача-2 компенсації за затримку розрахунку при звільненні на цей час є неможливим до моменту фактичної сплати всіх належних ОСОБА_1 сум, протиправність невиплати яких встановлена судом у даному рішенні.

Таким чином, за вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні і цих позовних вимог.

Крім того, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, колегія суддів також враховує й правову позицію, висловлену Конституційним Судом України у своїх рішеннях від 06.06.1999р. №8-рп/99, 20.03.2002р. №5-рп/2002 та 11.10.2005р. №8-рп/2005, а також практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання державою принципу "правомірних або законних очікувань" (зокрема, рішення у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії», «Федоренко проти України», «Федорченко та Лозенко проти України»)

Отже, враховуючи вищевказане та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, судова колегія вважає, що окружний суд, в даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Одночасно, при прийнятті рішення по даній справі, судова колегія також вважає за необхідне ще вирішити питання і щодо правильного розподілу судових витрат, на яке, в свою чергу, звернув увагу в т.ч. і позивач.

Так, у відповідності до змісту вимог ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

А відповідно до приписів ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, судовий збір сплачується у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, враховуючи вказані вище законодавчі норми, оскільки по даній справі №814/1171/17 в окреме провадження зі справи №821/3195/15-а були виокремлені 4 вимоги, які позивач ОСОБА_1 заявив ще у вересні 2015 року (т.б. 21.09.2015р.), коли мінімальна заробітна плата, в свою чергу, становила 1218 грн., то, відповідно, за подачу даного адміністративного позову за такі вимоги необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1948,8 грн.

Отже, за подачу апеляційної скарги по даній справі кожному апелянту (окрім позивача) необхідно сплатити по 2923,2 грн. (т.б. 1948,8 грн. х 150%).

При цьому, враховуючи категорію даного спору, апелянт ОСОБА_1 - звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», якою, в свою чергу, передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, апелянт - Служба безпеки України не звільнений від сплати судового збору, але за подачу апеляційної скарги ним було сплачено замість 2923,2 грн. лише тільки 1762 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.09.2018р. №5044 (а.с.144 т.7), а тому відповідно, судова колегія вважає за необхідне додатково стягнути з останнього недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1161,2 грн. (т.б. 2923,2 грн. - 1762 грн.).

Аналогічна ситуація склалась і з апелянтом - Управлінням СБУ в Херсонській області, який, в свою чергу, відповідно до платіжного доручення від 08.11.2018р. №1093 (а.с.176 т.7), сплатив за подачу своєї апеляційної скарги лише 2643 грн., а отже з даного апелянта необхідно додатково стягнути недоплачений судовий збір в розмірі 280,2 грн. (т.б. 2923,2 грн. - 2643 грн.).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.133,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року - без змін.

Стягнути з Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) на користь Державної судової адміністрації України на рахунок №:312111256026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37993783), банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106, недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1161,2 грн.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 20001728) на користь Державної судової адміністрації України на рахунок №:312111256026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37993783), банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106, недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 280,2 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 25.02.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук