ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/19249/17 Головуючий у І інстанції - Гончарук В.П.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Андрієнко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов"язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, та з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконною бездіяльність (дії) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при не наданні йому відповіді на звернення від 20.10.2017 року, наданні у неповному обсязі та несвоєчасно відповіді на звернення від 27.07.2018 року; не нарахуванні та не виплаті йому пенсійної виплати у збільшеному розмірі з 23.07.2011 року і в подальшому з 01.10.2017 року; не інформуванні його відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 64 Закону № 1058-IV письмово про право на отримання різних видів пенсійної виплати про їх розмір і складові з дати встановлення йому з 13.12.2004 року інвалідності 2 групи та статусу 1-ї категорії особи, яка постраждала в наслідок Чорнобильської катастрофи з 21.01.2005 року, з 23.07.2011 року та в подальшому з 01.10.2017 року та про право на отримання інших видів пенсійних виплат;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь недоплачену пенсійну виплату з 01.08.2011 року по 31.08.2018 року у розмірі 838069,75 грн. та моральні збитки (шкоду) у розмірі 35 000,00 грн.;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити йому з 01.09.2018 року пенсійну виплату у розмірі 12699,75 грн. та зобов'язати виплачувати її в подальшому з урахуванням змін до законодавства України, зокрема, змін прожиткових мінімумів, що встановлюються у відповідні роки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим судовим рішення, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Позивач зазначає, що недбалість Відповідача (його дії і бездіяльність) при визначенні розміру його пенсії ще з дати встановлення йому інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 13.12.2004 року та з 21.01.2005 року статусу 1 категорії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а потім на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року, яку до цього часу не виконано, та всі розрахунки вказують на порушення Відповідачем ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 21, ч.ч. 1, 2 ст.2 2. ч.ч.1, 2, 4 ст. 41, ч. 1 ст. 64, підп.1, 6 ,7 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 1, 17 Конвенції, ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, підп. 3 п. 2 ст. 64 Закону № 1058-ІУ при визначенні вже з 01.09.2018 року розміру моєї пенсії та її виплати. Також, Відповідачем протиправно не надано Позивачу відповіді на заяву від 20.10.2017 року та ненараховано пенсійну виплату з дати встановлення йому інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 13.12.2004 року та з 21.01.2005 року статусу 1 категорії особи, яка постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому з 01.09.2018 року Відповідачу необхідно встановити пенсійну виплату в належному розмірі та відшкодувати йому матеріальні та моральні збитки (шкоду).

Відвідачем не подано відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач мотивував позовні вимоги тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» у твердих нормах, які залежать від розміру прожиткового мінімуму.

20 жовтня 2017 року звернувся до Відповідача з заявою, щодо проведення пенсійної виплати на умови Закону № 1058-ІV у разі доцільності, однак відповіді від відповідача не надійшло, як і не було отримано підвищення до розміру пенсії ні з 01.10.2017 року, а ні 01.12.2017 року.

У зв'язку з не наданням тривалий час інформації, позивач повторно звернувся до відповідача з заявами від 27.07.2018 року, щодо отримання пенсійних виплат. В свою чергу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було надано відповідь від 14.08.2018 року за № 60494/02/К-5376, №К-5376/1 на звернення позивача, щодо предмету позову, яку останній вважає не повну та не обґрунтовану.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що не вбачає бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в не наданні відповіді на звернення від 20.10.2017 року. Щодо звернень Позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.07.2018 року, то відповідно станом на 14.08.2018 року згідно листа за № 60494/02//К-5376, К-5376/1 була надана відповідь на запитувану інформацію позивача, яка долучена до матеріалів справи. Звертаючись з позовом про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві недоплаченої пенсійної виплати з 01.08.2011 року по 31.08.2018 року у розмірі 838 069,75 грн. Позивач посилався на розрахунки недоплачених пенсійних коштів зроблених власноруч, без належного підтвердження та посилання на докази, які б слугували підставою для протиправних дій Відповідача. Таким чином, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення даної вимоги Позивача, як і вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 з 01.09.2018 року пенсійну виплату у розмірі 12 699,75 грн. та зобов'язання виплачувати її в подальшому з урахуванням змін до законодавства України, зокрема змін прожиткових мінімумів, що встановлюються у відповідні роки. Також, відсутні підстави для відшкодуванню Позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що «пенсією» є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Види пенсійних виплат і соціальних послуг визначені статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються наступні пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором, що передбачено статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) яка врегульовує питання щодо видів державних пенсій, за цим законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 6 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

У разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі (пункт 4 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV).

Пунктом 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1) (далі - Порядок) передбачено, що орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Отже, аналіз наведених норм права до встановлених у справі обставин, свідчить про те, що Позивачу за законом надано право самому обирати вид пенсії у разі, якщо він набув право на декілька видів пенсії, передбачених законом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Відповідач розглядаючи заяву Позивача про переведення його на пенсію за віком, повинен визначитись з приводу того, чи набув позивач право на пенсію, на яку він претендує, і якщо набув, то у якому розмірі така пенсія йому має бути нарахована з дотриманням всіх вимог закону і з урахуванням пільг, наявних у позивача; і лише після того, порівнявши розмір пенсії, яку отримує позивач, з розміром пенсії за віком, на яку він бажає бути переведеним, враховуючи право позивача на вибір виду пенсії, а також враховуючи положення, зазначені у пункті 4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийняти остаточне рішення про переведення позивача на пенсію за віком чи про відмову у цьому.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 9, ст. 76-77 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За приписами ст. 80 КАС України суд може витребувати докази за власною ініціативою про що постановлюється відповідна ухвала.

З метою повного та всебічного розгляду справи та дослідження всіх доказів, які можуть підтвердити чи спростувати доводи учасників справи на виконання зазначених вимог КАС України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалою від 24 січня 2019 року витребувала у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оригінал та належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_2.

На вказану вимогу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надано оригінал пенсійної справи і копії матеріалів пенсійної справи, що стосуються спірних правовідносин, які приєднані до матеріалів даної справи (а.с. 157-222).

Як встановлено колегією суддів, Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві за заявою ОСОБА_2 від 20 жовтня 2017 року здійснено розрахунок пенсії (за новою формулою) та наявного стажу.

Як вже зазначалось, Позивач в заяві від 20.10.2017 року, з якою звернувся до Відповідача, просив перевести з одного з одного виду пенсії на інший в разі доцільності.

Матеріалами справи (копіями матеріалів пенсійної справи) підтверджується доцільність переведення ОСОБА_2 на пенсію за віком згідно з Законом 1058-ІV про, що Відповідачем було прийнято вмотивоване та обґрунтоване рішення (а.с. 35, 79, 213-215)

До того ж, в цій справі не є спірним питання права Позивача на різні види пенсій, а питання в не наданні відповіді на заяву про переведення з одного виду пенсії на інший в разі доцільності від 20 жовтня 2017 року.

Згідно зі статтею 1 Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (стаття 15 Закону № 393/96-ВР).

За правилами статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, має право, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Статтею 25 Закону № 393/96-ВР визначено, що у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Таким чином, колегія суддів критично розцінює посилання Позивача про те, що 20 жовтня 2017 року він звернувся до Відповідача саме із зверненням у розумінні Закону № 393/96-ВР, адже Позивачем подано заяву про призначення/перерахунок пенсії, відповідного зразка згідно з Додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (пункт 4.1 розділу ІV) (а.с. 220).

Ураховуючи те, що Відповідач розглянув заяву Позивача та прийняв вмотивоване рішення, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Відповідач допустив бездіяльність щодо ненадання відповіді на заяву від 20 жовтня 2017 року.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання Позивача на норми п. 11 ч. 2 ст. 64 Закону № 1058-ІV щодо не повідомлення йому про право на отримання різних видів пенсійної виплати, про їх розміри і складові з дати встановлення з 13.12.2004 року інвалідності 2 групи та статусу 1 категорії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи з 21.01.2005 року, з 23.07.2011 року та в подальшому, з 01.01.2017 року та про право отримання інших видів пенсійних виплат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на звернення Позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27 липня 2018 року, Відповідачем станом на 14 серпня 2018 року згідно з листів № 60494/02//К-5376, № К-5376/1 було надано відповідь на запитувану інформацію Позивача, яка долучена до матеріалів справи (а.с. 76, 78-79, 147, 148).

Також, з копій матеріалів пенсійної справи вбачається, що Позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом першої інстанції, Позивачем був поданий адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання незаконними дій Управління при призначення пенсії по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 грудня 2009 року по справі № 10/562 Позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2010 року по справі № 10/562(2-а-8944/08) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2009 року скасовано, прийнято нову, якою позов задоволено частково; зобов'язано Управління здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 додаткову пенсію в розмірі 75% процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також перерахувати та виплатити пенсію з урахуванням її підвищення на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням індексу інфляції, встановленого Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи з 22.05.2008 року по 03.12.2009 року.

Управління розпорядженням від 08 жовтня 2010 року здійснило перерахунок Позивачу додаткової пенсії в розмірі 75% процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також перерахувало пенсію з урахуванням її підвищення на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням індексу інфляції, встановленого Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи з 22.05.2008 року по 03.12.2009 року.

Разом з цим, Позивачем був поданий адміністративний позов до Дніпровського районного суду м. Києва, справа № 2-а-1636/1 за 2009 року про визнання незаконною відмову Управління від 05.12.2006 року у призначенні позивачу пенсії по інвалідності 2 групи внаслідок аварії на ЧАЕС з 23 серпня 2006 року.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2009 року по справі № 2-а-1636/1 за 2009 року зобов'язано Управління встановити ОСОБА_2, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, державну пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 75% процентів мінімальної пенсії за віком в період з 24.01.2005 року по 04.01.2006 року, зробити перерахунок та виплату заборгованості, з урахуванням проведених позивачеві за цей період виплат та індексу інфляції за відповідний період.

Управлінням була подана апеляційна скарга до Апеляційного суду м. Києва.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року по справі № 22-9923/2011 апеляційну скаргу Управління задоволеною; постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2009 року скасовано.

Позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі К/9991/23644/11 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; постанову Апеляційного суду м. Києва від 31.03.2011 року скасовано та залишено в силі постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06.10.2009 року, змінивши її шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини двома абзацами в такій редакції: «Зобов'язати Управління здійснити перерахунок за період із 24.01.2005 року по 04.01.2006 року державної пенсії ОСОБА_2 у встановленому статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; Зобов'язати Управління здійснити перерахунок за період із 24.01.2005 року по 04.01.2006 року додаткової пенсії ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну здоров'ю, у встановленому статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 75% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Управління розпорядженням від 01 березня 2013 року здійснило перерахунок за період із 24.01.2005 року по 04.01.2006 року державної пенсії позивачу у встановленому статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; здійснило перерахунок за період із 24.01.2005 року по 04.01.2006 року додаткової пенсії позивачу за шкоду, заподіяну здоров'ю, у встановленому статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 75% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем був поданий адміністративний позов до Дніпровського районного суду м. Києва, справа № 2604/12214/12 про визнання неправомірними дій Управління щодо призначення пенсії з 04.01.2006 року відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково; зобов'язано Управління здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсії по інвалідності з 13.02.2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком із розрахунку восьми прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Управління здійснити ОСОБА_2 перерахунок додаткової пенсії за шкоду, спричинену здоров'ю з 13.02.2008 року, відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», з розрахунку 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність з урахуванням вимог ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2013 року апеляційну скаргу Управління задоволено частково; апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; резолютивну частину постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року змінено, викладено абзаци другий, третій та четвертий наступним чином: «Визнати бездіяльність відповідача неправомірною та зобов'язати Управління призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 доплати до пенсії відповідно до вимог ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 13.02.2008 року по 22.07.2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум».

Також, Позивачем була подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року по справі № К/800/5136/13 касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково; постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2013 року в цій справі скасовані; прийняте нове рішення у справі, яким адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково; зобов'язано Управління призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії та доплати до пенсії відповідно до вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 22.07.2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії; зобов'язано Управління призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 доплати до пенсії відповідно до абзацу 4 пункту 20 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007, з урахуванням фактично виплачених сум доплати; позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 04.01.2006 року по 10.08.2007 року залишені без розгляду.

При цьому, Управлінням також була подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року по справі № К/800/5182/13 касаційна скарга Управління задоволена частково; постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 14.08.2012 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2013 року в цій справі скасовані; прийняте нове рішення у справі, яким адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково; зобов'язано Управління призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії та доплати до пенсії відповідно до вимог статей 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 22.07.2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії; зобов'язано Управління призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 доплати до пенсії відповідно до абзацу 4 пункту 20 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 року, з урахуванням фактично виплачених сум доплати; позовні вимоги ОСОБА_2 за період з 04.01.2006 року по 10.08.2007 року залишені без розгляду.

Так, положеннями статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідачем виконано вищезазначені постанови Вищого адміністративного суду України в межах зобов'язальної частини та кошти за рішенням судів в загальній сумі 170084,00 грн. нараховані, що підтверджується розрахунками.

При цьому, відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з частиною сьомою статті 20 Бюджетного кодексу України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, визначені Кабінетом Міністрів України. За рішенням Кабінету Міністрів України порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

Розміри державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у 3-місячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частини друга - четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

Згідно зі статтею 4 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом № 606-XIV, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Статтею 7 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом № 606-XIV, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901-VI заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника.

Кабінет Міністрів України постановою від 03 вересня 2014 року № 440 з метою реалізації пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901-VI затвердив Порядок погашення заборгованості за рішеннями судів, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок погашення заборгованості).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень).

Відповідно до електронного листа ПФУ від 30 вересня 2014 року, адресованого Головним управлінням ПФУ (далі - ГУ ПФУ) щодо порядку погашення заборгованості за рішеннями судів, виконання яких гарантується державою, електронного листа ГУ ПФУ у Київській області управлінням ПФУ на місцях від 17 квітня 2014 року та листа від 02 жовтня 2014 року, - управлінням на місцях роз'яснено порядок виконання судових рішень, за якими зроблено перерахунки пенсії і у зв'язку з чим виникла заборгованість з пенсійних виплат, і за даним порядком і вказівкою вищестоящого органу - рекомендовано вести журнал реєстрації повідомлень про прийняття рішень для обліку в реєстрі рішень, виконання яких гарантується державою; відомості про реєстр подавати до ГУ ПФУ; роз'яснено порядок виконання таких рішень.

Таким чином, оскільки Відповідач є державним органом в розумінні статті 2 Закону № 4901-VI, то таке рішення - в частині стягнення заборгованості з пенсійних виплат, що виникла у зв'язку з виконанням судового рішення, підлягає виконанню з особливостями, визначеними у Законі № 4901-VI.

У зв'язку з прийняттям Закону № 4901-VI з 01 січня 2013 року, та згідно Порядку погашення заборгованості на виконання даного закону, у зв'язку з його прийняттям, було визначено на законодавчому рівні порядок, відповідно до якого встановлено, що заборгованість, яка виникла в результаті перерахунку пенсії у сторону її збільшення на підставі судового рішення про зобов'язання ПФУ (відповідного його відділення на місці) перерахувати та виплатити пенсію особі, що перебуває на пенсійному обліку, виплачується через органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в порядку черговості після внесення рішення до реєстру, і облік та виплата таких коштів здійснюється за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, виключно через органи казначейства шляхом списання коштів з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховані з бюджету, а не з рахунку конкретного відділення ПФУ на місці, на обліку у якому перебуває пенсіонер.

Таким чином, оскільки дана сума заборгованості підлягає перерахуванню Позивачу через казначейські органи в порядку, передбаченому наведеним вище законом, а тому відсутні підстави для того, щоб дана заборгованість обліковувалась сплачувалась безпосередньо Відповідачем (управлінням ПФУ на місці), та/або стягувалась саме з рахунків Відповідача, оскільки сума заборгованості, яка виникла у зв'язку з перерахунком пенсії Позивача на виконання судового рішення, обліковується (перебуває на контролі) у іншому державному органі і підлягає виплаті позивачу в порядку, конкретно встановленому для цього законом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2018 року по справі № 361/1783/17 (№ К/9901/985/18).

Як зазначалось вище, пенсійні виплати за постановою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2012 року по справі № К/9991/23664/11 та постановою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2014 року по справі № 2а/2604/639/12 були перераховані та нараховані Позивачу відповідно до норм чинного законодавства.

Так, частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За приписами статті 12 Закону України «Про Державний бюджет на 2012 року» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI у 2012 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 822 гривні, з 1 квітня - 838 гривень, з 1 липня - 844 гривні, з 1 жовтня - 856 гривень, з 1 грудня - 884 гривні.

Згідно з статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2013 року» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI у 2013 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 894 гривні, з 1 грудня - 949 гривень.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2014 року» від 16 січня 2014 року № 719-VIІ у 2014 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць осіб, які втратили працездатність, - 949 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 року» від 28 грудня 2014 року № 80-VIІІ у 2015 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 року» від 25 грудня 2015 року № 928-VIІІ у 2016 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1208 гривень (в редакції Закону, що діяла до 14 червня 2016 року) та встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень (в редакції Закону з 14 червня 2016 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 19 травня 2016 року № 1384-VIII).

Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 року» від 21 грудня 2016 року №1801-VIІІ у 2017 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.

Звертаючись з даним адміністративним позовом про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві недоплаченої пенсійної виплати з 01.08.2011 року по 31.08.2018 року у розмірі 838 069,75 грн. Позивач посилався на розрахунки недоплачених пенсійних коштів зроблених власноруч, без належного підтвердження та посилання на докази, які б слугували підставою для протиправних дій Відповідача.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його правомірним про відсутність підстав для задоволення даної вимоги ОСОБА_2, як і вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_2 з 01.09.2018 року пенсійну виплату у розмірі 12 699,75 грн. та зобов'язання виплачувати її в подальшому з урахуванням змін до законодавства України, зокрема змін прожиткових мінімумів, що встановлюються у відповідні роки.

Крім того, доводи та вимоги ОСОБА_2 у письмових поясненнях 24 січня 2019 року та заяві від 12 лютого 2019 року про стягнення з Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його користь недоплачену пенсію з 01.08.2011 року по 31.08.2018 року у розмірі 884709, 25 грн. та про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію з 01.09.2018 року у розмірі 13248, 45 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до норм статті 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не може вийти за межі заявлених в першій інстанції позовних вимог.

Відносно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 35 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 № 5 та від 27 лютого 2009 року № 1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, в матеріалах адміністративної справи немає і Позивачем не надано суду жодних доказів про настання для Позивача моральної шкоди (як-то моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя).

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення в користь Позивача моральної шкоди.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи не вбачається вчинення Відповідачем протиправної бездіяльності, а його дії щодо виплати Позивачу спірних виплат у період, який охоплюється позовними вимогами, відповідають наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Г.В.Земляна

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 22.02.2019 року.