Дата документу 11.02.2019

Справа № 320/5883/16-ц

(2/320/39/19)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Калугіної І.О.,

при секретарі - Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання недійсним права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до суду з позовом, який неодноразово в подальшому уточнювали до відповідача про визнання недійсним право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н.В.

В обґрунтування уточнених позовних вимог вказують, що 10 листопада 2006 року відповідач уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу житлового будинку. Угоди щодо купівлі чи оренди земельної ділянки площею 600,14 кв.м. у відповідності до вимог ч.1 ст. 120 ЗК України між сторонами укладено не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, у зв'язку із чим вказана земельна ділянка увійшла до складу спадщини, яка залишилась після його смерті.

Посилаються на те, що 20 листопада 2012 року при вирішенні права власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, шляхом визнання недійсним договору дарування, було застосовано закон який не підлягає застосуванню ст.377ЦК України до періоду 2006 року, коли зміст ст.120 ЗК України не був приведений у відповідність до ст. 377 ЦК України.

Отже, вважають, що застосування закону, який не підлягав застосуванню та наведені обставини є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2012 року та отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року.

Позивач ОСОБА_2, яка діє особисто та представляє інтереси позивача ОСОБА_1, в судове засідання не з'явилась, з невідомої суду причини, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. При цьому у попередніх судових засідання наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши і дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно Державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку виданого на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської ради народних депутатів 2/7 від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належала ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року /т. 2 а.с.108/.

З 10 листопада 2006 року житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 7974 /т.2 а.с.105-106/.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року, було визнано ОСОБА_2, спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м по АДРЕСА_1 Запорізької області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів Г.О. Ковальовим /т.1 а.с.190/.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року було роз'яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у цій справі. В ухвалі зазначено, що рішення правильно читати так: «Визнати ОСОБА_2 спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів Г.О.Ковальовим, та визнати за нею право власності на вказане спадкове майно.».

Однак, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року про роз'яснення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у цій справі скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом відмовлено /т. 1 а.с. 58-63/.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, було визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто від 10 листопада 2006 року.

Щодо доводів позивачів про право позивача ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 600,14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 помер у 2010 році, а земельна ділянка вибула з його володіння у 2006 році і перейшла у володіння ОСОБА_3

Враховуючи чинне судове рішення, за яким визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з дня придбання нею будинку, немає підстав вважати, що зазначена земельна ділянка становила об'єкт спадкування.

Згідно з п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1 та 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм закону, вбачається, що особа спадкує лише ті права, які належали спадкодавцю на момент його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ч.2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно до ч.1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що право приватної власності є непорушним.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку у відповідачки є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке набрало чинності.

Вказане рішення суду містить роз'яснення стосовно того, що право власності виникло з моменту укладання договору купівлі-продажу, тобто від 10 листопада 2006 року.

У зв'язку із тим, що датою смерті ОСОБА_4, який є батьком позивача ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_1 року, суд вважає, що у відповідача ОСОБА_3 виникло право власності до смерті ОСОБА_4, а тому земельна ділянка не могла входити до складу спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України «Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України». Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є «обов'язковість рішень суду».

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 є власницею спірної земельної ділянки на підставі судового рішення, набула це право з 2006 року у відповідності до закону, це майно не є спадковим майном після смерті ОСОБА_4, а тому ОСОБА_2 не має на нього права як спадкоємець після смерті свого батька ОСОБА_4

Таким чином, доводи позивача ОСОБА_2 про відсутність угоди між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стосовно права користування земельною ділянкою площею 600,14 кв.м. по АДРЕСА_1, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є безпідставними в розумінні вимог ст. 215 ЦК України.

Аналізуючи вищевикладені обставини та вимоги діючого законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність у відмові в позовних вимогах про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання недійсним права власності на земельну ділянку.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 130, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 41,124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 203, 215, 346, 377, 378, 392, 626, 628, 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1225, 1261, 1269, 1270 ЦК України, ст.120 ЗК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання недійсним права власності на земельну ділянку - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Суддя: І.О.Калугіна