ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» лютого 2019 року

м. Харків

справа № 640/4322/16-ц

провадження № 22ц/818/1052/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Кіся П.В.,

за участю секретаря - Ігнатової Т.В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року в складі судді Бородіної Н.М.

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., зареєстрований в реєстрі за № 324, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 19 500,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язалась повернути частинами (з розстрочкою) не пізніше 28 січня 2016 року у встановлених договором порядку та строки.

Крім того, 28 січня 2011 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_2 позичених коштів та став солідарним з нею боржником у зобов'язанні за договором позики.

Вказав, що ОСОБА_2 зобов'язання за договором позики належним чином не виконувались, і борг у повному обсязі не повернуто, внаслідок чого позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 34 461,38 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 27 серпня 2014 року склало 478 702,13 грн., та судові витрати.

06 лютого 2015 року державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 34 461,38 доларів США та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 441,00 грн.

Проте, незважаючи на вжиті позивачем заходи щодо стягнення на його користь суми заборгованості, боржники свої зобов'язання не виконали, у зв'язку з чим позивач змушений знов звертатися до суду за захистом своїх прав.

Вказав, що з відповідачів підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами у розмірі 7107,00 доларів США, три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 1194,00 долари США, неустойка за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 436 023,00 долари США.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь проценти за користування грошовими коштами, три проценти річних та неустойку за договором позики від 28 січня 2011 року за період з 26 грудня 2013 року по 03 лютого 2016 року в сумі, еквівалентній 444 324,00 доларам США за курсом Національного Банку України станом на день ухвалення рішення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року, у якому ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2017 року виправлено описку, позов ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами, три проценти річних та неустойку за договором позики від 28 січня 2011 року за період з 26 грудня 2013 року по 03 лютого 2016 року в сумі 12 215 310,97 грн., а також судовий збір в розмірі 6890,00 грн. на користь держави.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду з урахуванням ухвали про виправлення описки - скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, що судом порушено правила підсудності, оскільки вона мешкає у Дзержинському районі м. Харкова, та позовні вимоги до ОСОБА_3 заявлено лише з метою зміни підсудності у справі; що договір поруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є фіктивним, оскільки у договорі позики такий спосіб забезпечення не вказаний, оригінал договору поруки не наданий, під час розгляду первісного позову позивач не посилався на будь-який договір поруки, оскільки його не існує; що договір позики також є нікчемним, є елементом ланцюжка аналогічних злочинів, вчинених позивачем стосовно великої кількості осіб, складовою частиною злочинних дій, спрямованих на заволодіння майном відповідача шахрайським шляхом; що зміст договору позики не відповідає фактичним обставинам його укладення, оскільки вона отримала від позивача 2 000,00 доларів США, а вказана в договорі грошова сумі в розмірі 19 500,00 доларів США - це сума грошових коштів, яку вона зобов'язалась повернути протягом строку дії договору з урахуванням процентів; що стосовно позивача ухвалено обвинувальні вироки за аналогічними справами; що сума неустойки значно перевищує суму боргу; що до участі у справі має бути залучена держава, оскільки все майно позивача арештовано та підлягає конфіскації.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково; рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року - змінено; зменшено суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 12 215 310,97 грн. до 709 541,00 грн., а саме: 31 295,00 грн. три процента річних, 186 279,00 грн. - проценти за користування коштами, 491 967,00 грн. - неустойка за договором позики; в іншій частині рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі міститься клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів, яке залишено без задоволення на підставі статті 84 ЦПК України.

Відзивів або заперечень на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання учасники справи не з'явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи не надходило.

18 лютого 2019 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшло клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та її представника. Також, в ній вони просили відмовити позивачу у стягненні суми процентів та пені в повному обсязі.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути заяву за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 січня 2011 року у розмірі 34 461,38 доларів США, що еквівалентно 478 702,13 грн., із яких: 18 900,00 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 486,25 доларів США - проценти за користування позикою з 28 червня 2011 року по 25 грудня 2013 року, три відсотки річних - 882,00 доларів США, а також пеня - 11 193,13 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441,00 грн.

Рішення є чинним, відомостей щодо його скасування матеріали справи не містять.

02 жовтня 2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчі листи на виконання зазначеного рішення суду та постановами державного виконавця Дзержинського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції від 06 лютого 2015 року ВП №46551098, ВП №46551173 відкрито виконавче провадження з їх виконання.

Відомостей щодо виконання зазначеного рішення суду в повному обсязі матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, згідно яких наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не у повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню.

Після звернення з позовом про дострокове стягнення заборгованості незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за договором припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Отже, звернення з позовом про дострокове стягнення заборгованості незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, після ухвалення рішення суду, яким стягнуто достроково заборгованість за договором, позивач має право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що існує судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики, яке знаходиться на примусовому виконанні. Рішення не виконано, борг не погашено.

Після ухвалення судового рішення у разі його невиконання ОСОБА_1 мав право тільки на стягнення з боржника 3% річних з дня ухвалення судового рішення, оскільки позику надано в іноземній валюті.

Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув з відповідача проценти за користування коштами та неустойку за договором позики від 28 січня 2011 року за період з 26 грудня 2013 року по 03 лютого 2016 року.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню лише три проценти річних від простроченої суми за період з 27 серпня 2014 року по 03 лютого 2016 року у розмірі 815, 55 доларів США (18 900х525 дн.:365 дн.х 3%), що еквівалентно 22 419, 47 грн. за курсом Національного Банку України на час ухвалення судового рішення.

Що стосується стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 цієї суми боргу, судова колегія виходить з наступного.

Як вбачається з пункту 5 договору поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 28 січня 2011 року, він діє до виконання сторонами прийнятих за ним на себе зобов'язань.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи строк виконання зобов'язання щодо повернення позики в сумі 18 900,00 доларів США настав 08 вересня 2014 року, коли набрало законної сили рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2014 року у справі № 638/137/14-ц, тобто порука припинилася 08 березня 2015 року, отже підстави для застосування наслідків неповернення суми позики в даному випадку не можуть бути застосовані до ОСОБА_3

Таким чином, не підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог частини 4 статті 559 ЦК України сума боргу в розмірі 815, 55 доларів США, що еквівалентно 22 419, 47 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції порушено правила підсудності, оскільки ОСОБА_2 мешкає у Дзержинському районі м. Харкова,не можуть бути взяті до уваги, оскільки позовні вимоги заявлено також і до ОСОБА_3, який зареєстрований у Київському районі м. Харкова, а позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача згідно вимог частини 1 статті 113 ЦПК України, у редакції на час подання позову, та частини 15 статті 28 чинного ЦПК України.

Посилання ОСОБА_2 на те, що договір поруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є фіктивним, оскільки у договорі позики такий спосіб забезпечення не вказаний, оригінал договору поруки не наданий, під час розгляду первісного позову позивач не посилався на будь-який договір поруки, оскільки його не існує, є безпідставними, оскільки зазначений договір поруки у встановленому законом порядку не оспорений, даних щодо визнання його нікчемним або недійсним матеріли справи не містять, відповідного зустрічного позову під час розгляду цієї справи не заявлено, та відомостей щодо розгляду таких вимог в межах іншої справи також не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нікчемним, є елементом ланцюжка аналогічних злочинів, вчинених позивачем стосовно великої кількості осіб, складовою частиною злочинних дій, спрямованих на заволодіння майном відповідача шахрайським шляхом, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що договір позики, укладений між сторонами, недійсним у встановленому законом порядку не визнано, вироку суду щодо шахрайських дій стосовно ОСОБА_2 не надано, а судові рішення у інших кримінальних провадженнях не мають преюдиціального значення для розгляду цієї справи.

Посилання ОСОБА_2 на те, що зміст договору позики не відповідає фактичним обставинам його укладення, оскільки вона отримала від позивача лише 2 000,00 доларів США, а вказана в договорі грошова сума в розмірі 19 500,00 доларів США - це сума грошових коштів, яку вона зобов'язалась повернути протягом строку дії договору з урахуванням процентів, не є предметом позову, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, це питання вирішено в справі за позовом ОСОБА_1 до неї про стягнення заборгованості за договором позики.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що до участі у справі має бути залучена держава, оскільки все майно позивача арештовано та підлягає конфіскації, є безпідставними, оскільки питання щодо конфіскації майна позивача не є предметом розгляду у даній справі.

Аналізуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив і не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому рішення суду підлягає скасуванню, а позов - частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 27 серпня 2014 року по 03 лютого 2016 року 3% річних в розмірі 815, 55 доларів США, що еквівалентно 22 419, 47 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги сплачено 7579, 00 грн. Апеляційну скаргу задоволено на 99, 81%, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7564, 60 грн., а з ОСОБА_2 в дохід держави - 551, 20 грн. за подачу позову, оскільки ОСОБА_1 ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року відстрочено сплату судового збору, (а. с. 38, т. 1).

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 січня 2017 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 27 серпня 2014 року по 03 лютого 2016 року 3% річних в розмірі 815, 55 доларів США, що еквівалентно 22 419, 47 грн. за договором позики від 28 січня 2011 року та судовий збір в розмірі 551,20 грн. в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7564, 60 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О.Бровченко

П.В.Кісь

Повний текст постанови складено 22 лютого 2019 року.