Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.02.2019 Справа №607/10125/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

               головуючого                        Ромазана В.В.

               з участю секретаря Пастернак О.В.

               представника позивача         ОСОБА_1

               відповідача                         ОСОБА_2

               представника відповідача         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики ,-

В С Т А Н О В И В:

       Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 у якому, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 заборгованість згідно договору позики від 28 квітня 2016 року, а саме 856 458 грн. 00 коп. - основного боргу, 240 967,34 грн. – нарахованих відсотків, 3% річних в сумі – 39 572,86 грн.

       В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 28 квітня 2016 року ОСОБА_5 позичив ОСОБА_2, кошти в сумі 30 000,00 доларів США, які зобов’язувався повернути в строк до 28 травня 2016 року, про що надав письмову розписку. 12 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги. Відповідно до п. 1 зазначеного договору, первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором позики від 28.04.2016 р., який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України, шляхом складення боржником розписки про отримання позики від первісного кредитора, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним Договором. Зазначив, що із цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов’язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (у тому числі з правом вимоги у Боржника основного боргу, відсотків й користування позикою, виплат, пов’язаних з простроченням виконання зобов’язання, неустойки тощо), (п. 2 Договору про відступлення права вимоги). Таким чином вважає, що до ОСОБА_6 перейшло право вимоги за договором позики, яке належало ОСОБА_5, включаючи право на отримання суми боргу за договором позики. ОСОБА_6 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов’язання та не реагує на її вимоги. Оскільки, договором позики не було передбачено сплати процентів за користування грошовими коштами, не було застереження щодо безпроцентної позики, позивач вважає, що з підстав, передбачених ч.1 ст.1048 ЦК України, має право на одержання процентів. Їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, що підлягають сплаті щомісяця до дня повернення позики. Із часу повернення позики, а саме із 28 травня 2016 року і до 29 січня 2018 року, згідно наданого розрахунку, розмір нарахованих відсотків складає 240 967,34 грн., а 3% річних - 39 572,86 грн., які позивач просить стягнути з ОСОБА_2 в її користь.

       Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечив, подав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вказує на те 28 квітня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_2 прийшли ОСОБА_7, житель м. Борщів та ОСОБА_5, житель м. Чортків та, погрожуючи зброєю, почали вимагати, щоб ОСОБА_2 написав письмову розписку про те, що позичає у ОСОБА_5 гроші в сумі 30 000, 00 доларів США. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 дали ОСОБА_2 взірець розписки та заставили переписати її зміст. На протязі року, після даної події він не зустрічався ні з ОСОБА_7, ні з ОСОБА_5 Але з квітня 2017 року і до цього часу ОСОБА_7 та ОСОБА_5, через ОСОБА_4, яка є дочкою співжительки батька ОСОБА_7, вимагають у нього гроші в сумі 30 000 доларів США. По даному факту СВ Борщівського ВП Чортківського ВП ГУНП в Тернопільської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення відносно ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ст. 189 КК України.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали повністю та просять суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Відповідач ОСОБА_2 надав суду пояснення відповідно до яких зазначив, що грошових коштів від ОСОБА_5 він не отримував, розписку написав за його вказівкою, оскільки йому адвокатом ОСОБА_8 надавалась правова допомога по кримінальному провадженні. Крім цього, зазначив, що підтвердженням того, що він написав розписку за вказівкою є зазначення у ній тієї обставини, що у випадку спору щодо несвоєчасного або не повернення позики, погодився на розгляд справи в Тернопільському міськрайонному суді.

       Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.

       Згідно, наявного при матеріалах справи договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, Первісний кредитор (ОСОБА_5О.) передає належне йому право вимоги згідно з договором позики від 28.04.2016 року (основний договір), який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ч.2 ст.1047 ЦК України, шляхом складення Боржником розписки про отримання позики від Первісного кредитора, а Новий кредитор (ОСОБА_4В.) приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за Основним договором.

Пунктом 2 зазначеного Договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року передбачено, що із цього договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов’язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (у тому числі з правом вимоги у Боржника основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов’язаних з простроченням виконання зобов’язання, неустойки тощо).

Як вбачається із письмової розписки, оглянутої у судовому засіданні, ОСОБА_2, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_1, 28.04.2016 року отримав у позику у ОСОБА_5Ою грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США, та зобов’язався повернути їх в строк до 28.05.2016 року. У ній зазначено, що у випадку спору щодо несвоєчасного повернення чи не повернення позики, позичальник згідний на розгляд справи в тернопільському міськрайонному суді.

Як вбачається із інформації викладеній в листі Борщівського відділення поліції Чортківського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Тернопільської області №3037/102/03-2018 від 18.04.2018 р., 27.03.2018 року згідно ухвали слідчого судді Борщівського районного суду внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_2 від 26.02.2018 року та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1218210050000080 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України. В ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №1218210050000080 місцезнаходження ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не встановлено, а тому відповідно дані особи не допитані.

       Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

       Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

       Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

       У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

       Аналогічні по суті висновки містяться і у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15 від 08.06.2016 р. у справі № 6-1103цс16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов’язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.

       Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

       Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

       Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

       Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

       Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. (Зазначені висновки відображені у постанові судової палати у цивільних та господарських справах ВС України від 05 липня 2017 року у справі №6-459цс17).

       Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази надані сторонами суд вважає, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики не підлягає до задоволення. Суд вважає, що у договорі про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, відповідно до якого позивач набув права вимоги по стягненню заборгованості за розпискою, яка була складена відповідачем від 28 квітня 2016 року, сторонами не було передбачено обсяг та зміст прав (конкретна сума основного боргу, відсотків за користування позикою, виплат, пов’язаних з простроченням виконання зобов’язання, неустойки тощо), які перейшли до нового кредитора (ОСОБА_4В.), які є істотними умовами цього договору, а тому суд вважає, що позивач не вправі ставити вимоги до відповідача щодо стягнення боргу, як новий кредитор, у розмірах визначених ним, у тому числі відсотків та трьох відсотків річних, як відповідальність за його невиконання. При цьому, суд зазначає, що у спірному договорі про відступлення права вимоги від 12.04.2017 року, а саме у пункті 1 не вказано суму боргу за договором позики від 28.04.2016 року, який було укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_9, право вимоги якої первісний кредитор передає новому кредитору, у тому числі вимоги щодо стягнення відсотків та застосування відповідальності за неналежне виконання зобов»язань. Також суд зазначає, що у пункті 2 зазначеного спірного договору про відступлення права вимоги також сторонами не зазначено обсягу та умов зобов»язань, які передаються новому кредитору та які існують на момент його укладення.

       Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку що позивачем не доведено факт передачі йому первісним кредитором (ОСОБА_5О.) права грошової вимоги за договором позики від 28.04.2016 року, відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 квітня 2017 року, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

       На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 1046, 1048, 1051 ЦК України, суд, –

У Х В А Л И В :

       У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відмовити.

        Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 29 серпня 2017 року.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

       Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

       Повне судове рішення складено 22 лютого 2019 року.

Головуючий суддяОСОБА_10