311/2187/18

2/311/42/2019

11.02.2019

Р І Ш Е ННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року Василівський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого судді Носика М.А.,

секретар судового засідання Кудінова В.І.

за участю:     позивачки                                  ОСОБА_1

представника позивачки адвоката ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачів адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів за борговим зобов’язанням та компенсації моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в особі їх представника адвоката ОСОБА_5, до ОСОБА_1, про визнання правочину недійсним, суд,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року до Василівського районного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів за борговим зобов’язанням та компенсації моральної шкоди, який було уточнено. У позовній заяві зазначено, що 25 жовтня 2015 року, відповідачі у справі,- ОСОБА_3 та її співмешканець - ОСОБА_4 взяли під реалізацію у позивачки в борг товар у вигляді продуктів харчування та інших супутніх товарів та зобов'язались до 01 січня 2017 року сплатити за ці товари кошти частинами в загальній сумі - 230 000,00 гривень. Про передачу товару та взяті відповідачами на себе зобов'язання сплатити позивачці кошти в загальній сумі - 230 000,00 гривень до 01 січня 2017 року була складена письмова боргова розписка. Проте, до вказаної в борговій розписці дати розрахунку, відповідачі кошти позивачці взагалі не сплатили, а тому зобов'язання ними не виконані, що і стало приводом для звернення до суду з відповідним позовом. З боржників слід стягнути солідарно на користь позивачки суму боргу за зобов'язанням взятих ними 25 жовтня 2015 року про сплату коштів у сумі 230 000,00 гривень. Крім того, діями відповідачів позивачці спричинена моральна шкода. Розмір моральної шкоди вона оцінює в сумі - 50 000,00 гривень. Визначаючи розмір моральної шкоди, ОСОБА_1 виходила з того, що після спливу строку на сплату коштів вона нервує, переживає, стала погано себе почувати, відчуває беззаконня та несправедливість. Глибина її душевних страждань є досить глибокою, на відновлення яких потрібен значний час і певне лікування.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь кошти у сумі 230 000 грн. та компенсацію моральної шкоди в сумі 50 000 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження.

16 серпня 2018 року до початку розгляду справи по суті до Василівського районного суду Запорізької області звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в особі представника адвоката ОСОБА_5, до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання правочину недійсним, у якому просять суд визнати правочин укладений 25 жовтня 2015 року з однієї сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та з іншої сторони ФОП ОСОБА_1 про придбання товару в магазині «Дарья» у вигляді продуктів харчування та супутніх товарів на суму 230 000 гривень з умовами одночасної передачі даного магазину в оренду на умовах виплати вартості товару частинами в строк до 01 січня 2017 року – недійсним з моменту його укладення; стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат по оплаті судового збору у сумі 704,80 грн. та витрат на правову допомогу згідно квитанцій.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в особі представника адвоката ОСОБА_5, зазначають, що вимоги позивача ОСОБА_1 по оплаті за товар у сумі 230 000 гривень необгрунтовані та безпідставні, так як після написання боргової розписки вона відмовилась передати магазин в оренду та надати товар на вказану суму, тому ОСОБА_3 не маючи іншої роботи продовжувала працювати у неї в якості продавця, отримуючи заробітну плату відповідно до умов трудового договору включно до 05 серпня 2016 року. ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець з 04 серпня 1998 року і 28 грудня 2007 року отримала дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі за адресою вул. Миру 28-а в с. Балки Василівського району Запорізької області з правом торгівлі продуктами харчування, промисловими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами. ОСОБА_1 як фізична особа підприємець знаходилась на загальній системі оподаткування, її діяльність по продажу продуктів харчування та інших супутніх товарів з розстрочкою оплати є основним видом її підприємницької діяльності. Відповідно до боргової розписки передбачено, що ОСОБА_1 зобов'язалась передати ОСОБА_3 на реалізацію продукти харчування та інші супутні товари на суму 230 000 гривень та одночасно передати їй приміщення магазину «Дарья» разом з торговим обладнанням в оренду за окрему оплату. ОСОБА_1 відображала усі товарні операції, як у своїй декларації за 2015 рік так і у книзі обліку доходів та витрат. Тому укладений правочин від 25 жовтня 2015 року з переліком всього товару повинен бути відображений у книзі обліку доходів та витрат так і у річній декларації ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_3 заперечує проти того, що у ФОП ОСОБА_6 був взагалі товар в магазині «Дарья» на вказану суму 230 000 гривень, але вона підписала правочин тільки з метою щоб працювати в орендованому нею магазині «Дарья» та більше не залежати від ФОП ОСОБА_6, яка постійно ущемляла її інтереси. При підписанні правочину вони дійшли згоди, що весь товар і майно буде передаватись по акту за яким буде вказано асортимент і його вартість. Але, після підписання правочину ФОП ОСОБА_6 відмовилась передавати магазин в оренду та передавати їй товар по акту прийому-передачі разом з відповідними документами про його законність придбання про його якість та відповідність з наявними строками його реалізації, тому даний правочин залишився не виконаний. ОСОБА_4 взагалі не бачив товар в його асортименті та якості, не приймав його, а правочин підписав на прохання його співмешканки ОСОБА_3 Вказаний правочин укладений 25 жовтня 2015 року на суму 230 000 гривень про продаж продуктів харчування та інших супутніх товарів, які є в магазині «Дарья» з умовами одночасної передачі даного магазину в оренду на умовах виплати вартості товару частинами в строк до 01 січня 2017 року - урегульовано нормами глави 54 Цивільного Кодексу України «Купівля-продаж». ФОП ОСОБА_7 не передала вказаний товар з необхідними документами ОСОБА_3 За умовами правочину асортимент товару не визначений, але є посиланні на акт прийому - передачі в оренду де повинно бути вказано про кількість та наявність товару. ФОП ОСОБА_6 було відомо для якої мети ОСОБА_3 намагалась придбати товар, а саме для його реалізації іншим споживачам через магазин «Дарья», тому якість товару повинна відповідати відповідним показникам якості та безпеки харчових продуктів, упаковки, маркування, транспортування, приймання і зберігання. Але ФОП ОСОБА_6 не було передано жодного підтверджуючого документа про якість товару, який знаходився в магазині «Дарья». За умовами правочину передбачена розстрочка оплати за товар, але відсутня обов'язкова умова, це ціна товару в асортименті. Окрім того, після підписання правочину ФОП ОСОБА_6 фактично не передала товар, а ОСОБА_3 не прийняла цей товар на суму 230 000 гривень, тому у покупця не було підстав оплачувати товар, який вона не прийняла. За умовами правочину передбачено, що одночасно з передачею товару, і приміщення магазину «Дарья»» передається їй в оренду. ОСОБА_1 обіцяла укласти договір оренди, але даний магазин «Дарья» не належить позивачу ОСОБА_6 і вона не мала право обіцяти такі умови. Магазин належить ОСОБА_8 Умови за правочином від 25 жовтня 2015 року про надання приміщення магазину в оренду є не дійсними з моменту їх укладення. Адвокат ОСОБА_5, який діє в інтересах позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, просить суд визнати правочин, укладений 25 жовтня 2015 року з однієї сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з іншої сторони ФОП ОСОБА_1 про придбання товару в магазині «Дарья» у вигляді продуктів харчування та супутніх товарів на суму 230 000 грн. з умовами одночасної передачі даного магазину в оренду на умовах виплати вартості товару частинам в сток до 01 січня 2017 року недійсним з моменту його укладення та стягнути на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору у сумі 704,80 грн. та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 28 серпня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_3, в особі представника адвоката ОСОБА_5, до ОСОБА_1, про визнання правочину недійсним об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів за борговими зобов’язаннями. Розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 20 вересня 2018 року витребувано у Токмацькій об’єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області: копію Книги обліку витрат за 2015 та 2016 роки ФОП ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, яка була зареєстрована в ДПІ за №1739 з 04.08.1998 року; копію декларації за формою Ф-2 ФОП ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, за 2015 рік; копію декларації за формою Ф-2 ФОП ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, за 2016 рік станом на момент закриття підприємницької діяльності з 05.08.2016 року.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 22 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала свій позов в повному обсязі, просить задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечує в повному обсязі. Суду пояснила, що вона передала товар на суму 230000 грн., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обіцяли розплатитися за товар до 01 січня 2017 року, однак товар ОСОБА_3 розпродала, а гроші відповідачі не повернули.

Представник позивачки адвокат ОСОБА_2 просить задовольнити позовні вимоги за первісним позовом та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Залежності між наявністю боргу та передачею магазину в оренду не існує. В борговій розписці відповідачі взяли зобов`язання повернути грошову суму позивачці до 01 січня 2017 року, що не виконали. Щодо оренди магазину, то ОСОБА_1 не заявляє такі позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали свій зустрічний позов в повному обсязі, просять задовольнити, проти задоволення первісного позову заперечують в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 суду пояснила, що товар на суму 230000 грн. вона не отримувала, тому не має боргу перед позивачкою. Вони домовлялися про договір оренди магазину та передачу товару на реалізацію, однак договір не був виконаний.

Відповідач ОСОБА_4 суду пояснив, що ОСОБА_3 його співмешканка. Восени 2015 року вона попросила підписати борговий документ, розписку, поясняла, що бажає взяти магазин в оренду. Він погодився та підписав. Товар у ОСОБА_1 не отримував.

Представник адвокат ОСОБА_5 вважає первісний позов необґрунтованим та просить суд задовольнити зустрічний позов виходячи з підстав, що викладені у письмовій формі.

Свідок ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, суду показав, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 його бабуся, вона була ПП, у неї був магазин. ОСОБА_3 знає, вона була продавцем в магазині. Також йому відомо, що ОСОБА_3 написала розписку і взяла товар на 230 000 грн. Оренду за магазин не платила, товар розпродувала, а гроші ОСОБА_1 не платила.

Свідок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, суду показав, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 його дружина. Вони з дружиною вирішили розпродати товар. ОСОБА_3 була їм як член сім’ї, написала розписку і взяла товар на 230 000 грн. За оренду магазину не платила нічого. Товару насправді було на 280 000 грн., вони зменшили на 50 000 грн. до 230 000 грн. Товар ОСОБА_3 розпродала, а гроші відповідачі не сплатили.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, давши оцінку їм у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає за необхідне задовольнити частково первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 25 жовтня 2015 року, відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та її співмешканець - ОСОБА_4 взяли під реалізацію у ОСОБА_1 товар у вигляді продуктів харчування та інших супутніх товарів та зобов'язались до 01 січня 2017 року сплатити за ці товари грошові кошти частинами в загальній сумі - 230 000,00 гривень. Про передачу товару та взяті відповідачами на себе зобов'язання сплатити позивачці кошти в загальній сумі - 230 000,00 гривень до 01 січня 2017 року була складена письмова боргова розписка, яку підписали ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

Проте, до вказаної в борговій розписці дати розрахунку, відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та її співмешканець - ОСОБА_4 кошти позивачці ОСОБА_1 взагалі не сплатили, а тому зобов'язання ними не виконані.

Згідно ст.509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, і також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Тобто, відповідно до положень ст.ст.1046-1047 ЦК України, а також правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц слідує, що підтвердженням факту передачі грошей є розписка і в такій ситуації не обов'язково укладати окремий договір позики або нотаріально посвідчувати підпис боржника.

Крім того, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №483/1953/16-ц письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

З огляду на вищенаведені норми, з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд стягує у дольовому порядку на користь ОСОБА_1 кошти за борговим зобов’язанням у розмірі по 115000 грн. з кожного відповідача.

Позовні вимоги в частині солідарного стягнення 230 000 грн. з відповідачів на користь позивачки задоволенню не підлягають, оскільки правочином від 25 жовтня 2015 року не передбачено солідарне зобов`язання.

Крім того, позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 зазначає, до діями відповідачів за первісним позовом їй спричинена моральна шкода.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, - моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір моральної шкоди позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 оцінює в сумі 50 000 гривень.

Визначаючи розмір моральної шкоди, ОСОБА_1 виходила з того, що після спливу строку на сплату коштів вона нервує, переживає, стала погано себе почувати, відчуває беззаконня та несправедливість. Глибина її душевних страждань є досить глибокою, на відновлення яких потрібен значний час і певне лікування.

Разом з тим, позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 не надала суду доказів заподіяння їй моральної шкоди у розмірі 50000 грн. Правочином від 25 жовтня 2015 року сторони не узгоджували відшкодування моральної шкоди.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд керується п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_10 з позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги від 25 червня 2018 року. Згідно квитанції від 25 червня 2018 року за надання юридичних послуг ОСОБА_1 було сплачено 1500 грн.

Вказана сума не перевищує граничних сум і підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, відповідачами або їх представником не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами

Суд стягує з відповідачів за первісним позовом у дольовому порядку на користь позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 витати на професійну правничу допомогу по 750 грн. з кожного відповідача.

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору, які понесла позивачка, по 1150 грн. з кожного відповідача.

Розглядаючи зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_11, в особі представника адвоката ОСОБА_5, до ОСОБА_1, про визнання правочину недійсним, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

У зустрічному позові зазначено, що після написання боргової розписки ОСОБА_1 відмовилась передати магазин в оренду та надати товар на вказану суму, тому ОСОБА_3 не маючи іншої роботи продовжувала працювати у ОСОБА_1 в якості продавця, отримуючи заробітну плату відповідно до умов трудового договору включно до 05 серпня 2016 року.

Відповідно до боргової розписки від 25 жовтня 2015 року, правочин укладено між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Тому твердження зустрічної позовної заяви, що стороною договору була Фізична особа підприємець ОСОБА_1, є необґрунтованими, не мають належних доказів.

У борговій розписці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 власноруч підписалися що беруть у ОСОБА_1 товар, що знаходиться в магазині «Дарья» на суму 230 000 грн. і зобов’язуються до 01 січня 2017 року сплатити вказану суму. Однак гроші не сплатили.

Щодо оренди вказаного магазину, то згідно боргової розписки, сторони не узгоджували та не взаємопов’язували повернення 230 000 грн. за отриманий товар і надання магазину в оренду, сплату та/або стягнення орендної плати.

Позивачка ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо стягнення орендної плати.

Відсутність акту оренди майна, на що посилається сторона відповідачів, не пов’язано зі сплатою 230 000 грн., а відноситься до оренди за використання приміщення магазину «Дарья» та за торгове обладнання.

Суд критично оцінює доводи позивачів за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_6 відмовилась передавати магазин в оренду та передавати товар на вказану суму 230 000 гривень.

Свідоки ОСОБА_9 та ОСОБА_8, суду показали, що ОСОБА_3 отримала товар, який розпродала, а гроші ОСОБА_1 не сплатила.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочин є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Так якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи вимоги щодо недійсності правочину від 25 жовтня 2015 року, позивачі за зустрічним позовом зазначають про те, що відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Однак, зазначені обставини, судом не приймаються, так як магазин «Дарья», розташований за адресою вул. Миру 28-а в с. Балки Василівського району Запорізької області дійсно належить ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_4, який є чоловіком відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець з 04.08.1998 року запис №2 080 017 0000 001135 від 08.12.2005 року.

28 грудня 2007 року ОСОБА_1 отримала дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі за адресою вул. Миру 28-а в с. Балки Василівського району Запорізької області з правом торгівлі продуктами харчування, промисловими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами.

ОСОБА_1, яка зареєстрована як фізична особа підприємець знаходилась на загальній системі оподаткування, її діяльність по продажу продуктів харчування та інших супутніх товарів з розстрочкою оплати є основним видом її підприємницької діяльності за кодом КВЕД 47.11

Однак ФОП ОСОБА_1 не укладала жодного договору з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тому для визнання вказаного правочину недійсним немає підстав.

Крім того, виходячи зі змісту зустрічної позовної заяви, фактично ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в особі адвоката ОСОБА_5 обґрунтовують зустрічний позов нікчемністю правочину від 25 жовтня 2015 року, що не вимагає визнання такого правочину недійсним.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійним.

Згідно вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Позивачі за зустрічним договором не заперечують проти написання розписки від 25 жовтня 2010 року. При укладенні вказаного договору, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору. Тобто волевиявлення учасників правочину бути вільним і відповідати їх внутрішній волі.

Також судом встановлено невиконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов’язань за розпискою від 25 жовтня 2015 року зі сплати 230 000 грн. ОСОБА_1 та задоволено в цій частині первісний позов.

Тому позовні вимоги за зустрічним позовом, про визнання правочину недійсним, можуть бути задоволені лише на підставі переконливих, взаємоузгоджених і неспростовних доказів у справі, які у справі відсутні.

Суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Судові витрати, у зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, суд покладає на позивачів за зустрічним позовом та не стягує з відповідачки за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України (в редакції 2017 року), суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення коштів за борговим зобов’язанням та компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути у дольовому порядку з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2; Запорізька область, Василівський район, с. Балки, вул. Вишнева б.5), ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_3; Запорізька область, Василівський район, с. Златопіль, вул. Набережна б.24) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Запорізька область, Василівський район, с. Балки, вул. Садова б.10) кошти за борговим зобов’язанням у розмірі по 115000 грн., витрати по оплаті судового збору по 1150 грн., витати на професійну правничу допомогу по 750 грн., а всього – по 116900 (сто шістнадцять тисяч дев’ятсот) грн. з кожного відповідача.

В іншій частині первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в особі їх представника адвоката ОСОБА_5, до ОСОБА_1, про визнання правочину недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.А. Носик