ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3035/19 Справа № 182/2092/18 Суддя у 1-й інстанції - Тихомиров І. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретаря судового засідання - Чубіної А.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Сентравіс Продакшин Юкрейн»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшин Юкрейн» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2018 року, яке ухвалене суддею Тихомировим І.В. в місті Нікополі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 09 листопада 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» (далі - ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн») із позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення на попередньому місці роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, який неодноразово уточнював в частині стягнення з відповідача шкоди, завданої в результаті вимушеного прогулу.

Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що з 16.08.2008 року він працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання 6 розряду в трубо пресовому цеху ЗАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», яке 14.04.2011 року на підставі рішення загальних зборів акціонерів змінило найменування на ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» та стало його правонаступником.

01.09.2016 року позивач був переведений на посаду начальника дільниці з ремонту електрообладнання, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів в тому ж цеху.

27.12.2017 року ОСОБА_1 ознайомили з повідомленням про його звільнення у зв'язку зі скороченням штату, пообіцявши запропонувати іншу посаду. Наказом (розпорядженням) №18-РСС від 27.02.2018 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України - у зв'язку із скороченням штату працівників, за попередньою згодою на його звільнення профспілкового комітету.

Позивач вважає даний наказ таким, що порушує його трудові права. Так, на дату звільнення ОСОБА_1 його безперервний трудовий стаж на підприємстві становив 9 років 6 місяців та 11 днів, він мав найвищий розряд та жодних нарікань щодо неналежного виконання ним трудових обов'язків не було, дисциплінарних стягнень не накладалося. Натомість, після його звільнення на своїх посадах залишилися працівники із значно меншим трудовим стажем. До того ж, фактично в ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» відбулося не скорочення чисельності штату працівників, а реорганізація, за якою на базі двох служб (технічної та ремонтної) утворилася одна технічна служба гарячого виробництва та введена посада інженера-енергетика, на яку без відповідної освіти був прийнятий ОСОБА_4

В той же час, позивачеві не було запропоновано жодної вакантної посади. На даний час він не працює, знаходиться на обліку у Нікопольському центрі зайнятості населення. Незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних хвилюваннях, додаткових зусиллях для налагодження свого побуту та утримання своєї малолітньої дитини. За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати наказ (розпорядження) про своє звільнення незаконним, скасувати його, поновити на посаді та, з урахуванням свого середньомісячного та середньоденного заробітку, стягнути з відповідача шкоду, завдану в результаті вимушеного прогулу, а також моральну шкоду, яку оцінює у 3000 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Визнано незаконним та скасовано Наказ (розпорядження) Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» №18-РСС від 27 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника дільниці по ремонту електрообладнання, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів трубопресового цеху у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника дільниці по ремонту електрообладнання, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів трубо пресового цеху з 27 лютого 2018 року.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 168 216,70 грн. (сто шістдесят вісім тисяч двісті шістнадцять грн. 70 коп.) без урахуванням податків, які підлягають стягненню.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника дільниці по ремонту електрообладнання, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів трубопресового цеху Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» з 27 лютого 2018 року та стягнуто середній заробіток за один місяць у розмірі 20 285,16 грн. (двадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять грн. 16 коп.).

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500,00 грн. (п'ятсот грн. 00 коп.).

В іншій частині в позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшн Юкрейн» судовий збір у розмірі 7048,00 грн. (сім тисяч сорок вісім грн. 00 коп.) на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати у зв'язку з поданням апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує на свою незгоду з висновком суду про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування вивільнюваного працівника, вважає цей висновок помилковим і непідтвердженим наявними у справі доказами. При цьому наголошує на тому, що наказом №466 від 01 грудня 2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, проведено зміни в організації виробництва, а саме проведено скорочення чисельності штату працівників з 01.02.2018 року скорочено штатні одиниці в обсязі згідно з додатком №1 до наказу, затверджено штатний розклад в новій редакції з урахуванням виключених із штатного розкладу посад. Згідно зазначеному наказу в трубопресовому цеху, в тому числі скорочено і посаду начальника дільниці з ремонту електрообладнання, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів, яку заямав позивач ОСОБА_1 Наказам №473 від 05.12.2017 затверджено перелік працівників, що підлягають звільненню у зв'язку із скороченням штату. На виконання вимог ст.49-2 КЗпП працівники, в тому числі і позивач були попереджені про майбутнє звільнення, а також працівникам було запропоновано іншу роботу. Зокрема позивачу було запропоновано на вибір зайняти наявні на підприємстві вакантні посади:електромонтер по ремонту та обслуговуванню електрообладнання 6 розряду в ТПЦ (требо пресовий цех) або провідний спеціаліст по закупкам відділу закупок матеріалів та інструментів в управлінні. Позивач відмовився від запропонованих йому вакантних посад, а також відмовився підписати пропозицію про переведення від 28 грудня 2017 року та від 16 лютого 2018 року в присутності начальника ремонтної служби ОСОБА_5 та співробітника служби з забезпечення персоналом ОСОБА_6, що і підтвердили в судовому засіданні зазначені співробітники. Відповідач вважає, що суд безпідставно не прийняв доводи відповідача про належне повідомлення позивача про існування вакантних посад, при цьому зазначає, що трудовим законодавством не встановлено спеціальної процедури пропонування зайняти наявні вакантні посади. На думку відповідача перебування позивача на лікарняному з 12 по 16 лютого 2018 року, що підтверджено медичною довідкою №1061 та табель обліку робочого часу за лютий місяць 2018 року не є доказами ненадання пропозиції та/або не перебування позивача в ці дні на підприємстві. Відповідач вказує, що ОСОБА_1 і 28 грудня 2017 року, і 16 лютого 2018 року був присутнім на підприємстві, що підтверджується особистим підписом позивача на додатку №1 до наказу від 05.12.2017 №473, а також даними системи контроля і управління доступом (СКУД). Наголошує на тому, що ОСОБА_1 в період тимчасової непрацездатності з 12 по 16 лютого 2018 року мав вільний доступ на підприємство, що підтверджується наявними у справі доказами зазначеними вище

Відповідач вважає, що з його боку були виконані всі вимоги трудового законодавства, в тому числі позивачу запропонована робота за наявною у нього професією чи спеціальністю, підстав для пропонування ОСОБА_1 іншої роботи у відповідача не було, оскільки іншу роботу слід пропонувати лише при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, іншу наявну у відповідача роботу позивач не міг виконувати через відсутність у нього необхідної спеціальності та кваліфікації.

Окрім того, відповідач вважає, що судом невірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, вказуючи на те, що дні вимушеного прогулу необхідно було обраховувати з 01 березня 2018 року по 02 листопада 2018 року включно, що складає 168 днів, тоді, як суд нарахував заробітну плату за 170 днів, починаючи з 27 лютого 2018 року, не взявши до уваги, що позивача було звільнено 28 лютого 2018 року і в цей день йому була виплачена заробітна плата і за 27, і за 28 лютого 2018 року, оскільки 28 лютого 2018 року був останнім робочим днем перед звільненням. За таких обставин відповідач вважає, що розмір компенсації за час вимушеного прогулу повинен становити 166237,68 грн., виходячи з розрахунку 989,51 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 168 днів.

Також, відповідач вважає, що суд повинен був з нарахованої суми відрахувати сплачену позивачу вихідну допомогу в розмірі 20285,16 грн., а також відрахувати отриману за період після звільнення допомогу по безробіттю. Відповідач, наводячи в апеляційній скарзі розрахунки по допомозі по безробіттю, вважає, що суд повинен був стягнути на користь позивача 98200,21 грн, виходячи з розрахунку (166237,68 грн. - 20285,16 грн. - 47752,31 грн.( вирахована відповідачем допомога по безробіттю з березня 2018 року по день ухвалення рішення).

Відповідач вважає, що ним було належним чином виконано вимоги КЗпП України під час звільнення позивача з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, тому не підлягає стягненню і моральна шкода.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач ОСОБА_1, посилаючись на законність і обгрунтованність судового рішення, просить апеляційну скаргу ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Колегія суддів визнала неявку позивача та його представника в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_7, яка підтримала вимоги апеляційної скарги і просила їх задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 01.09.2016 року ОСОБА_1 на постійній основі займав посаду начальника ділянки з ремонту електрообладнання, автоматики і контрольно-вимірювальних приладів трубопресового цеху (т. 1 а.с.38-39).

01.12.2017 року наказом №466 ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» з 01.02.2018 року було скорочено штатні одиниці структурних підрозділів, зазначених у «Додатку №1», під яку підпадала посада ОСОБА_1, та затверджено з 01.02.2018 року штатний розклад на 2018 рік у новій редакції з урахуванням виключених зі штатного розкладу посад та професій у зв'язку зі скороченням штату.

Відповідно до п.п.3,4 зазначеного Наказу керівникам структурних підрозділів, на підставі переліку скорочених штатних одиниць у строк до 05.12.2017 року необхідно визначити кандидатури на звільнення у зв'язку із скороченням штату, врахувавши при цьому переваги у залишенні на роботі за рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації відповідно до ст.42 КЗпП України; відділу кадрового адміністрування запропоновано всім робітникам, які підпадають під скорочення, перевід з їхньої згоди на вакантні робочі місця за відповідною професією та спеціальністю. У випадку відмови від запропонованих вакантних робочих місць або при відсутності вакантних робочих місць підготувати документи для скорочення відповідних працівників (т. 1 а.с.42,43-44).

Таким чином судом було встановлено, що на ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» дійсно відбулося скорочення штату працівників.

Відповідно до Наказу керівника управління персоналом і організаційного розвитку Гармаш А.А. за №473 від 05.12.2017 року «Про попередження робітників підприємства про майбутнє вивільнення у зв'язку зі скороченням штату та чисельності» передбачено протягом 15 робочих днів попередити працівників під підпис про наступне через два місяці після попередження вивільнення із пропозицією працевлаштування на підприємстві, виходячи з наявності вакантних посад та у двохмісячний термін надати адміністрації інформацію про уточнення списків працівників, що підлягають звільненню, в тому числі про згоду окремих працівників на працевлаштування або про відмову від нього. З відомістю попередження працівників підприємства про наступне вивільнення ОСОБА_1, як і інші працівники, що підпадали під скорочення, був ознайомлений (т.1 а.с.45,46-47).

26.02.2018 року у президію профкому ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» було направлено подання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату працівників (т.1 а.с.49), яке було задоволено, що підтверджується Випискою з протоколу №180 засідання президіуму профспілкового комітету первісної профспілкової організації ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» (т.1 а.с.50).

Наказом (розпорядженням) начальника ВКА Н.Б. Шилової за №18-РСС від 27.02.2018 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 з 28.02.2018 року було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату робітників за ст.40 п.1 КЗпП України на підставі наказу №473 від 05.12.2017 року та витягу з протоколу засідання профкому (т.1 а.с.4,53).

Відповідно до наявних в матеріалах справи пропозиціях про перевід на вакантні посади від 28.12.2017 року, 16.02.2018 року ОСОБА_1 були запропоновані посади електромонтеру з ремонту та обслуговування електрообладнання 6 розряду, провідного спеціаліста із закупівель відділу закупівель матеріалами та інструментами (т.1 а.с.51,52), на яких відсутній підпис позивача про ознайомлення, із зазначенням відмови від підпису ОСОБА_1 у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_10.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 категорично заперечує факт надання йому будь-яких пропозицій у присутності цих осіб, що підтверджується заявою позивача до Нікопольського ВП ГУНП у Дніпропетровській області про порушення кримінального провадження щодо посадових осіб ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» за ч.1 ст.366 КК України (т.1 а.с.158).

Відповідно до табелю обліку робочого часу за грудень 2017 року ОСОБА_10 28.12.2017 року знаходилася у відпустці (т.1 а.с.123), а позивач перебував на амбулаторному лікуванні у лікаря-невропатолога з 12.02.2018 р. по 16.02.2018 р., що підтверджено довідкою №1061 КЗ «Нікопольська міська лікарня №1» Дніпропетровської обласної ради (т. 1 а.с.82).

Відповідно до довідки 08-1-775 від 12.06.2018 року в ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» в ремонтній службі і в компанії в цілому мала місце лише одна штатна одиниця «Начальник ділянки з ремонту електрообладнання, автоматики і КВП» в період до 31.01.2018 року, яка була скорочена з 01.02.2018 року згідно наказу «Про скорочення штату працівників» №466 та на даний час у штатному розкладі відсутня (т. 1 а.с.68).

Відповідно до довідки № 08-1-1393 ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» станом на 24.10.2018 року вакантні посади, запропоновані до зайняття ОСОБА_1 під час його вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності і штату, є укомплектованими (т.2 а.с.54).

ОСОБА_1 у 1999 році закінчив Нікопольський технікум Державної металургійної Академії України за спеціальністю «Монтаж та експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд» і здобув кваліфікацію техніка-електрика (т. 1 а.с.41). До того ж, має повну вищу освіту, у 2002 році закінчив Державний інститут післядипломної освіти за спеціальністю «автоматизоване управління технологічними процесами та виробництвами», кваліфікація - «спеціаліст автоматизації і комп'ютерно-інтегрувальних систем», що підтверджено його дипломом про перепідготовку НОМЕР_1 та відображено у виробничій характеристиці, наданій відповідачем (т.1 а.с.40, 41,54).

Згідно з наданими позивачем документами, він постійно проходив перепідготовку та підтверджував свою відповідність займаним посадам та має посвідчення: майстра кранового господарства (№16-10-30), ст. майстра з ремонту електроустаткування (№ 303-12-18), майстра дільниці з ремонту комунікацій (за ч. 1,2; 261-15-23), майстра дільниці з ремонту комунікацій (№420009, 44000), старшого майстра з ремонту електроустаткування (№262-12-61), старшого майстра з ремонту електрообладнання (№49-11-27), водія-навантажувальника електрокара (№528), майстра кранового господарства, загальний курс «Охорона праці» (т. 2 а.с.60-63).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, керувався статтею 43 Конституції України, статтями 40, 49-2, 235 КЗпП України, й виходив з того, що між сторонами склалися правовідносини, що виникають із трудового права, що звільнення позивача за п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України було здійснено з порушенням вимог ст.49-2 КЗпП України, оскільки позивачу не були запропоновані всі інші вакантні посади (інша) робота, які з'явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення і які існували на день його звільнення.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43).

У постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі №487/6407/16-ц, роз'яснено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення та до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (вакантна робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Перевіряючи доводи відповідача про належне повідомлення ОСОБА_1 про наявність вакантних посад, суд допитав в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11, які, кожен окремо, пояснили суду, що ОСОБА_1 пропонувалися вільні вакансії електромонтеру з ремонту та обслуговування електрообладнання 6 розряду та провідного спеціаліста із закупівель відділу закупівель матеріалами та інструментами, однак він від них відмовився, оскільки хотів займати лише керівні посади.

Між тим суд встановив, що 28.12.2017 року свідок ОСОБА_6 перебувала у відпустці, а ОСОБА_1 16 лютого 2018 року знаходився на лікарняному, що підтверджується табелем використання робочого часу за грудень місяць 2017 року на ОСОБА_6 (а.с.123, т.1), з якого видно, що остання 28 грудня 2017 року була відсутня на робочому місці та аналогічним табелем за лютий 2018 року на ОСОБА_1 (а.с.122, т.1), з якого видно, що позивач з 12 по 16 лютого 2018 року перебував на лікарняному, що, також підтверджено медичною довідкою №1061 (а.с.82, т.1), де зазначено, що ОСОБА_1 з 12.02.2018 по 16.02.2018 знаходився на амбулаторному лікуванні у врача невропатолога - лист непрацездатності №256546.

Окрім того, твердження відповідача про надання ОСОБА_1 будь-яких пропозицій щодо вакантних посад в присутності свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_6 та відмови позивача від запропонованих йому посад, спростовується заявою ОСОБА_1 до Нікопольського ВП ГУНП у Дніпропетровській області про порушення кримінального провадження щодо посадових осіб ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн» за ч.1 ст.366 КК України (т.1 а.с.158), з якої убачається, що позивачу про пропозиції щодо переводу на вакантні посади стало відомо після отримання ним відзиву відповідача на його позов, тому він звернувся до органів поліції, оскільки вважає наявні в матеріалах справи пропозиції від 28 грудня 2017 року та від 16 лютого 2018 року сфальсифікованими відповідачем.

Отже, доводи відповідача про належне повідомлення ОСОБА_1 28 грудня 2017 року та 16 лютого 2018 року про існування вакантних посад на підприємстві, колегія суддів не сприймає, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами, дослідженими судом першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку.

Між тим, колегія суддів частково погоджується з доводами відповідача що судом невірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.

З рішення суду видно, що, стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд нарахував 170 днів, починаючи з 28 лютого 2018 року по день ухвалення 02 листопада 2018 року рішення суду (а.с.74, т.2), однак колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що останнім днем роботи позивача на підприємстві відповідача був день 28 лютого 2018 року, що підтверджено табелем використання робочого часу за лютий 2018 року на прізвище ОСОБА_1 (а.с.122 т.1), згідно, якому позивач відпрацював на підприємстві позивача у лютому 2018 року - 96 годин, куди увійшов день 28 лютого 2018 року, так, як у табелі за цей день проставлено - 8 годин.

Відповідно до п.2.27 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993р. Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, днем звільнення вважається останній день роботи.

У зв'язку із викладеним, як правильно зазначив відповідач, суд повинен був здійснити нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 березня 2018 року і по день ухвалення судового рішення, а не з 28 лютого 2018 року, тому розмір стягнутого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на одну середньоденну заробітну плату, відповідно розрахунку 168216,70 грн. - 989, 51грн., що дорівнює 167277,19 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розміру суми в рахунок відшкодування моральної шкоди, виходив із встановлених обставин справи, а саме, що внаслідок звільнення, яке відбулося незаконно з вини роботодавця ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», позивач дійсно зазнав душевних страждань, спричинених хвилюваннями, нервовим стресом, та вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого побуту.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши той факт, що порушення законних прав позивача, пов'язаних із незаконним звільненням та невиплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призвело до виникнення у нього моральних страждань, й з урахуванням обставин справи, суті позовних вимог, негативних наслідків, що настали в результаті дій відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди у сумі 500 грн.

Висновки суду в цій частині колегія суддів вважає законними, а доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди, необгрунтованими.

Доводи відповідача, що суд повинен був з нарахованої суми відрахувати сплачену позивачу вихідну допомогу в розмірі 20285,16 грн., а також відрахувати отриману за період після звільнення допомогу по безробіттю, колегія суддів не сприймає, оскільки законом не передбачено врахуванням сум, одержаних незаконно звільненою особою за іншим місцем роботи, при визначенні розміру середнього заробітку за вимушений прогул в разі її поновлення на роботі.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни рішення суду першої інстанції в частині зменшення стягнутого судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 168216,70 грн. до 167277,19 грн.

В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшин Юкрейн» задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2018 рокузмінити в частині стягнення з відповідача Приватного акціонерного товариства «Сентравіс Продакшин Юкрейн» на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши цей розмір з 168216,70 грн. до 167277,19 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: