Справа № 463/2102/15-ц                                Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/811/3420/23                 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання – Марко О.Р.,

з участю – апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта – адвоката Сороки О.Є., позивача ОСОБА_2 , представника позивача – адвоката Осадця М.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2023 року (повний текст рішення складено 13 листопада 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

в травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суду з вказаним позовом, в якому після збільшення позовних вимог просив провести поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 2/3 ідеальної частки земельної ділянки та 2/3 ідеальної частки в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , відповідно, - 1/3 ідеальної частки земельної ділянки та 1/3 ідеальної частки в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 травня 2001 року між сторонами був укладений шлюб, який рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року був розірваний. У шлюбі народилося 2 дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з батьком. За час перебування у шлюбі 23 грудня 2003 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,06 га, на підставі якого відповідачу у справі ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯА № 567030 від 24 червня 2009 року. У 2009 році на зазначеній земельній ділянці сторони розпочали будівництво індивідуального житлового будинку, яке було завершено в 2011 році. Як відомо позивачу, 29 листопада 2013 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на вказаний житловий будинок було видано технічний паспорт. Загальна площа житлового будинку становить 186,0 кв.м, дійсна вартість становить 624 118 грн. З урахуванням наведеного, оскільки майно, набуте за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 просив провести поділ такого між сторонами. Обґрунтовуючи підстави для відступу від засад рівності часток подружжя тим, що ОСОБА_5 визнала позов про розірвання шлюбу, який був мотивований тим, що упродовж трьох років між сторонами сімейні відносини не складаються, ОСОБА_5 має взаємовідносини з іншим чоловіком, увесь час проводить в мережі Інтернет, в соціальних мережах, що негативно впливає на виховання дітей та провокує постійні сварки, діти проживають з ОСОБА_6 (розпорядженням голови Пустомитівської РДА № 6210 від 27 квітня 2015 року визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 2001 р.н. та ОСОБА_7 2009 р.н. з батьком ОСОБА_2 у АДРЕСА_2 ), а сама ОСОБА_5 турботу про дітей не проявляє, їх вихованням не займається, жодного матеріального забезпечення на утримання дітей не надає. Єдине, що ОСОБА_5 заперечила, так це факт взаємовідносин з іншим чоловіком, тобто заперечила лише факт зради, а з іншими обставинами погодилась повністю. Таким чином, вже упродовж більше 10-ти років, в тому числі і в період перебування у шлюбі, ОСОБА_8 не проявляє турботу про дітей, не займається їх розвитком та вихованням, жодної матеріальної допомоги на їх утримання не надає. ОСОБА_2 особистою працею та коштами приймав активну участь у створенні хороших житлових умов для своєї тодішньої сім?ї – зведення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Так, частина коштів для цього були отримані в результаті реалізації майна, отриманого ОСОБА_2 у спадок. Факт наявності такого майна підтверджується рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 2-743/08 від 10 квітня 2008 року, згідно з яким за ОСОБА_2 було визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на будинковолодіння АДРЕСА_3 . В подальшому, таке домоволодіння було продане ОСОБА_9 , який частину суми коштів передав готівкою, а решту суми включив до вартості ремонтно-будівельних робіт по будинку за адресою за адресою: АДРЕСА_1 , що частково зафіксовано і договором підряду від 25 травня 2009 року. ОСОБА_1 увесь час з моменту фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання у ньому, ОСОБА_1 не забезпечено і належного догляду зa будинком та прибудинковою територією, ремонтно-будівельні роботи не завершено та знаходяться на стадії, на якій вони робились та супроводжувались ще ОСОБА_2 . У зв`язку із відсутнім у ОСОБА_2 доступом до спільного майна, а відтак і неможливістю догляду за ним, слід прийти до висновку, що ОСОБА_1 тривалий час наноситься шкода спільному майну і таке використовується всупереч і на шкоду інтересам ОСОБА_2 та їх спільних дітей. З урахуванням наведеного, просив суд при поділі спільного майно подружжя відступити від засади рівності часток.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Проведено поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 1/2 ідеальної частки земельної ділянки та 1/2 ідеальної частки в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 1/2 ідеальної частки земельної ділянки та 1/2 ідеальної частки в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 211 грн 95 коп. судових витрат.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , подавши в листопаді 2023 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що спірне майно належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, лише на підставі того, що таке зареєстроване за відповідачкою, без з`ясування як таке майно набуто і за чиї кошти. У цьому зв`язку зазначає, що з листопада 2006 року вона займається підприємницькою діяльністю, зареєстрована як фізична особа-підприємець, а позивач за час перебування у шлюбі не мав роботи, сім`ю не утримував, родина утримувалась за кошти, надіслані мамою відповідачки з Італії. Щодо земельної ділянки, така була придбана за кошти, котрі дав сторонам ОСОБА_10 , котрий є братом матері відповідачки, котра у той час працювала в Італії і передавала їм гроші на будівництво. Дані обставини визнані позивачем в судовому засідання 04 липня 2023 року. Тобто, дана земельна ділянка не може підлягати поділу, оскільки позивач не має до неї жодного стосунку. Вказує, що на час її придбання жодна із сторін у справі не працювала, не отримувала доходів. Після початку у 2009 році спірного будівництва, позивач у його проведенні ні матеріально, ні фізично не допомагав, доходів не отримував. Будівництво велося за кошти матері відповідачки, тобто її родиною, що підтверджується свідоцькими показами матері відповідачки – ОСОБА_11 . Загалом нею було передано близько 55 тис. євро. Відтак, позивач не може претендувати і на це майно. Звертає увагу, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за відповідачкою після розірвання у 2013 році шлюбу, а саме у 2015 році. Тобто, нею було додатково облаштовано будинок, оплачено витрати на підготовку технічної документації та його державної реєстрації. Вважає, що за таких обставин сам по собі факт набуття спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для його віднесення до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, що також відображено в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18. Відтак, спірне майно є особистою приватною власністю відповідачки, адже таке придбано за її особисті кошти.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Рішення суду ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 31 травня 2001 року Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 грудня 2003 року, ОСОБА_5 24 червня 2009 року видано державний акт серії ЯА №567030 на право власності на земельну ділянку площею 0,600 га, що розташована АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 12 травня 2015 року за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 186 кв.м, житловою площею 164,9 кв.м.

Сторонами визнано, що будівництво вказаного будинку розпочато у 2009 році та уже в листопаді 2010 року сторони у ньому проживали.

Таким чином, судом встановлено, що земельна ділянка та житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , набуті у власність ОСОБА_5 ( ОСОБА_12 ) за час перебування останньої у шлюбі з ОСОБА_2 .

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що відповідач ОСОБА_5 11 червня 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , у зв`язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_12 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21) вказано, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що спірне майно набуто сторонами під час перебування у шлюбі, відповідачкою не спростовано презумпції спільної сумісної власності щодо такого майна, а позивачем рішенням суду в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та поділу майна у рівних частках між сторонами в обраний позивачем спосіб, який за обставинами даної справи є ефективним.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка придбана, а житловий будинок побудований за особисті кошти відповідачки, позичені нею у своїх родичів, а відтак такі не підлягають поділу, адже дані обставини нею не доведено. Щодо свідоцьких показів, наданих на підтвердження цих обставин, колегія суддів враховує, з огляду на приписи 78 ЦПК України, що такі обставини не можуть підтверджувати свідченнями свідків, а рішення у даній справі не може ґрунтуватися на таких показах. Також колегія суддів відхиляє доводи скарги в частині того, що дані обставини підтверджуються розписками, поданими відповідачкою до суду першої інстанції, згідно з якими остання у 2003 році, двічі у 2009 році та у 2010 році позичила у своєї матері ( ОСОБА_11 ) та гр. ОСОБА_14 грошові кошти в іноземній валюті (доларах США та Євро) на загальну суму 1 500 доларів США та 53 800 Євро, адже зі змісту таких не убачається, що метою отримання цих коштів є саме придбання (набуття) в особисту власність відповідачки спірного майна, а докази того, що отримані кошти за договорами позики використані нею саме на зазначені цілі, тобто на придбання земельної ділянки та для здійснення будівництва житлового будинку, відповідачкою не надано. Відтак, такі докази не спростовують презумпцію спільного сумісного майна подружжя. Колегія суддів враховує, що у матеріалах справи відсутні докази про реальне виконання вказаних договорів позики, а також з огляду на строк позики, також відсутні будь-які докази повернення відповідачкою позичених сум. У цьому ж зв`язку, колегія суддів враховує і той факт, що під час апеляційного розгляду позивач підтвердив, що про наявність будь-яких боргових зобов`язань його колишньої дружини перед її родичами йому нічого не відомо.

Під час апеляційного перегляду не знайшов підтвердження факт визнання позивачем того, що спірна земельна ділянка була придбана за гроші ОСОБА_10 , котрий є братом матері відповідачки, не убачається цього і з матеріалів справи.

Не спростовують презумпцію права спільної сумісної власності на спірне майно і доводи скарги про те, що відповідачка, перебуваючи у шлюбі, була працевлаштована та отримувала доходи, а позивач не працював, відповідно не отримував доходів, адже такі ґрунтуються на невірному тлумаченні апелянтом положень частини першої статті 60 СК України.

Саме лише проведення відповідачкою державної реєстрації за собою права власності на спірний житловий будинок після розірвання між сторонами у справі шлюбу, за умови визнання останніми факту закінчення його будівництва та проживання у ньому під час шлюбу, а також підтвердження цих обставин зібраними по справі доказами) зокрема, матеріалами інвентаризаційної справи), не змінює того, що такий об`єкт належить сторонам на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу.

Щодо аргументів скарги про те, що відповідачкою після розірвання шлюбу було додатково облаштовано будинок, оплачено витрати на підготовку технічної документації та його державної реєстрації, такі, за умови їх доведення можуть бути компенсовані їй позивачем в добровільному порядку або в судовому, проте такі не підлягають перевірці в межах справи, що переглядається, оскільки дані обставини не входять до предмета доказування в цій справі.

Висновки суду у справі, що переглядається не суперечать висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі відмінні обставини справи, встановлені судами, від обставин, встановлених у справі, що переглядається.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2024 року.

Головуючий                                                        С.М. Копняк

Судді:                                                                С.М. Бойко

                                                                                                           А.В. Ніткевич