У Х В А Л А

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 204/6056/17

провадження № 61-1970ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. розглянув касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1, третя особа - управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції, про відшкодування майнової шкоди,

встановив:

У вересні 2017 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 72 557, 78 грн майнової шкоди.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

18 січня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) Департамент патрульної поліції Національної поліції України надіслав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на вищевказані рішення після закінчення строку на касаційне оскарження, встановленого частиною першою статті 390 ЦПК України.

Особа, яка подає касаційну скаргу, просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що копію оскарженої постанови апеляційного суду отримала 20 грудня 2018 року.

Враховуючи те, що зазначені причини пропуску процесуального строку є поважними, відповідно статті 390 ЦПК України клопотання про його поновлення підлягає задоволенню.

У поданій касаційній скарзі заявник,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задовоення позову.

При цьому Департамент патрульної поліції Національної поліції України зазначає, що справа має для нього виняткове значення і стосується питання права, яке має фундаментальне значення.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, у якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 72 557, 78 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 853 грн * 100 = 185 300 грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Посилання заявника на виняткове значення для нього даної справи та її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики є безпідставними, оскільки заявником не наведено логічного обґрунтування такого твердження.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Поновити Департаменту патрульної поліції Національної поліції України строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1, третя особа - управління патрульної поліції в м. Дніпрі Департаменту патрульної поліції, про відшкодування майнової шкодивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Журавель