Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 314/4590/17

провадження № 61-13636св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,

суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_7 (голова Запорізької обласної державної адміністрації),

відповідач-ОСОБА_8,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом голови Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про захист честі, гідності і ділової репутації, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: БєлкиВ. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_7звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_8 про захист честі, гідності і ділової репутації.

2. Позовна заява мотивована тим, що народним депутатом України ОСОБА_8 надіслано на адресу Прем'єр-міністра України ОСОБА_12 депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 (далі - депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1), яке містить недостовірну інформацію, яка зачіпає його честь та гідність, та наносить шкоду діловій репутації. Копія цього депутатського звернення розміщена на особистому сайті відповідача. Також копія депутатського звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 була надана відповідачем засобам масової інформації, які, в свою чергу, розмістили її в мережі Інтернет.

3. Таким чином, зазначена інформація була доведена до невизначеного кола осіб і доступна невизначеному колу осіб на момент звернення до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

5. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що народним депутатом України ОСОБА_8 надіслано на адресу Прем'єр-міністра України ОСОБА_12 депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1. Це звернення сформульовано таким чином: «… прошу Вас, шановний ОСОБА_12, від імені своїх виборців, розглянути питання щодо невідповідності займаній посаді голови Запорізької ОДА ОСОБА_7».

6. Обставини розміщення копії депутатського звернення на сайті народного депутата, визнані сторонами, що відповідно до частини першої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі позначення цього документа у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом, за умови однаковості положень такої редакції, - ЦПК України 2004) суд вважає встановленими.

7. Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, ЄСПЛ підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими, порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

8. Проаналізувавши докази у справі та встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування правового висновку Конституційного Суду України, закріпленого у його рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, щодо депутатського звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки цей висновок має застосовуватись до усіх звернень щодо посадових та службових осіб.

9. Зазначений висновок зводиться до того, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

10. Здійснене депутатом оприлюднення копії депутатського звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 входить до обсягу засобів інформування виборців щодо діяльності народного депутата відповідно до частини другої статті 7 та частини першої статті 16 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про народного депутата).

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

11. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено:

- скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року;

- визнано недостовірною, такою що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_7, інформацію, яку було поширено відповідачем ОСОБА_8 в депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині:

- тверджень про те, що ОСОБА_7 є фігурантом кримінального провадження № 42017000000000299 за ознаками злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України, за фактом неподання електронної декларації за 2015 рік та відображення у декларації завідомо неправдивих даних, та провадження № 42016081350000023 від 22 листопада 2016 року за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 364 КК України за фактом протиправного надання в користування Товариству з обмежною відповідальністю «Із забезпечення інвалідів» земель державної власності на території Трудової сільської ради, які на законних підставах належали Державному підприємству «Запорізький кінний завод № 86» ДП «Конярство України»;

- тверджень про те, що існують факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі ОСОБА_7;

- тверджень про те, що ОСОБА_7 став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки.

- вирішено зобов'язати ОСОБА_8 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом оприлюднення в той самий спосіб, в який зазначена інформація була поширена - шляхом направлення на адресу Кабінету Міністрів України та оприлюднення на сайті http://кгіvohatko.соm резолютивної частини рішення по цій судовій справі;

- вирішено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судовий збір у сумі 2 688,00 грн.

12. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1, адресоване Прем'єр-міністру, апеляційний суд розглянув ряд зазначених тверджень, та визнав їх такими, що порушують особисті немайнові права позивача, що вимагає задоволення його позову.

13. Щодо відповідної згадки у депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 про кримінальні провадження апеляційний суд дійшов висновку про неправдивість цієї інформації, оскільки встановив, що на момент розгляду справи в апеляційному суді по жодному з вказаних відповідачем кримінальних проваджень, як і по будь-якому іншому кримінальному провадженню позивач не є підозрюваним або обвинуваченим, по зазначеним провадженням (з вказівкою номера) позивач не допитувався навіть як свідок.

14. В депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 також вказано, що відповідач «...особисто готовий засвідчити факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі голови Запорізької ОДА» але зазначені твердження є голослівними та нічим не підтверджені.

15. Крім цього, відповідач в депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає, що позивач «...став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки». Зазначена інформація є неправдивою, протилежне має бути відоме відповідачу, оскільки він був учасником справи № 808/750/17, яка розглядалась судами адміністративної юрисдикції, по якій є рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, залишене без змін ухвалою Дніпропетровського адміністративного суду від 28 вересня 2017 року. В цій справі відмовлено в задоволенні позовних вимог відповідача, пов'язаних з здійсненням позивачем відповідного декларування доходів. Апеляційний суд також шляхом власного аналізу певних правових норма дійшов висновку про відповідність даних позивача щодо здійснення ним відповідного декларування вимогам законодавства, що означає неправдивість інформації відповідача.

16. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції, які ґрунтуються на відповідному правовому висновку Конституційного Суду України, є помилковими, оскільки розміщена відповідачем в мережі Інтернет інформація може бути перевірена на предмет відповідності дійсності. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова № 1), роз'яснено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, а позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

17. Визначаючи твердження відповідача у депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 як узагальнену оцінку дій, що містить оціночні судження, слід виходити з того, що хоча оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, але в той самий час вони не можуть бути свавільними, безпідставними та мають бути зроблені на підставі хоча б мінімальних фактичних обставин. Інакше відповідні оціночні судження, з огляду на рішення ЄСПЛ, можуть бути кваліфіковані як зловживання свободою слова та відповідно визнані порушенням особистих немайнових прав. Суд першої інстанції не врахував, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, що сам по собі статус народного депутата не передбачає привілеїв при вирішенні питання про відповідальність (наслідки) за поширення недостовірної інформації; не взяв до уваги тієї обставини, що позивач вимагає спростування інформації, яка була поширена відповідачем не у зазначеному зверненні, а в мережі Інтернет до отримання відповідей від правоохоронних органів.

18. Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. 08 лютого 2018 року ОСОБА_8 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

20. У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року та залишити в силі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

21. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22. 15 березня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

23. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

24. Відповідно до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

25. Ухвалою судді Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

26. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року задоволено клопотання ОСОБА_8: зупинено виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

27. Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28. Суд першої інстанції правильно послався на рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, в контексті того, що депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 підпадає під розуміння звернення депутата до правоохоронних органів України з метою реагування на неправомірну, на думку відповідача, діяльність позивача, а тому не може вважатись поширенням відомостей, які зачіпають честь, гідність та ділову репутацію позивача.

29. Дані щодо кримінальних проваджень, зазначені в депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач отримав як офіційну відповідь від органів прокуратури та Національного антикорупційного бюро України. Відповідач у цьому депутатському зверненні не встановлював процесуального статусу позивача, а лише вказав, що позивач є фігурантом відповідних кримінальних проваджень, маючи на увазі, що позивач має певне відношення до цих кримінальних справ.

30. Відповідач, надаючи доступ до свого депутатського звернення від 09 жовтня 2017 рокуна своєму сайті в розділі «звернення та відповіді», здійснював інформування виборців про свою діяльність відповідно до частини другої статті 7 Закону про народного депутата. Це не було поширенням недостовірної інформації у мережі Інтернет. Аналогічне звернення відповідача розміщено і на сайті Верховної Ради України.

31. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема частину третю статті 411 ЦПК України, та здійснив неправильне тлумачення законодавства проігнорувавши правовий висновок, зроблений у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року в справі № 8-рп/2003, що є неправильним застосуванням норм матеріального права відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України.

32. Інші доводи відповідача, в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

33. 02 серпня 2018 року ОСОБА_15, представником ОСОБА_7, до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_8, відповідно до якого позивач просить залишити постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року без змін та відмовити у задоволенні зазначеної касаційної скарги.

34. Депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 адресоване Прем'єр-міністру України, а не правоохоронним органам, тому у справі не можуть застосовуватись правові висновки рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003.

35. Викладення копії депутатського звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет не є інформуванням відповідачем про свою діяльність перед виборцями, оскільки порушує вимоги частини третьої статті 1 та частини першої статті 8 Закону про народного депутата.

36. Позивач у відзиві ще раз зазначив, що не має процесуального статусу у відповідних кримінальних провадженнях та не допитувався як свідок, а про ситуацію з поданням ним декларацій відповідач мав знати, виходячи з участі їх обох у судовому спорі у справі № 808/750/17, в якій суд першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції, відмовили відповідачу в задоволенні його позову до позивача щодо спонукання до оприлюднення позивачем відповідних електронних декларацій.

37. Інші доводи відповідача, в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

38. Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

39. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

40. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

41. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

42. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга та четверта статті 77 ЦПК України). Питання доказів, їх належності та достатності регулюються статтями 76, 77, 80 ЦПК України.

43. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо порушення особистого немайнового права

44. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина перша статті 34 Конституції України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

45. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

46. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Так, частина перша статті 10 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

47. У рішенні ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Яновський проти Польщі» (Janowski v. Poland, заява № 25716/94, пункт 33) суд зазначив, що державні службовці, які виступають в своїй офіційній якості, повинні бути готові витримувати більше критики, ніж приватні особи. Про більш широкі обсяги, порівняно з приватною особою, допустимої критики стосовно державних службовців також зазначено у рішенні ЄСПЛ від 21 березня 2002 року у справі «Нікула проти Фінляндії» (Nikula v. Finland, заява № 31611/96, пункт 41).

48. У разі якщо позивач є публічною особою (зокрема, посадовою особою органу державної влади), то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). Застосування цих документів передбачено, зокрема пунктом 21 Постанови № 1.

49. У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади та (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.

50. Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації, оскільки посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики щодо того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

51. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині другій статті 12 ЦПК України.

52. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині третій статті 12 ЦПК України.

53. Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004.

54. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004). Ці положення кореспондують статті 89 ЦПК України.

55. Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення. Ці статті кореспондують статтям 263 та 264 ЦПК України.

56. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

57. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (згідно із частиною першою статті 201 ЦК України).

58. Відповідно до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (згідно із частиною другою статті 297 та частиною першою статті 299 ЦК України).

59. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (згідно із частиною першою статті 275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (частина третя статті 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (частина друга статті 299 ЦК України).

60. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абзаці перший частини четвертої статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

61. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (частина перша статі 200 ЦК України). Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом (частина третя статті 200 ЦК України).

62. Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (абзац третій пункту 3 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, чинній на момент подання відповідного депутатського звернення, далі - Закон про КМУ).

63. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Закон про держслужбу), ОСОБА_7 є за своєю посадою державним службовцем. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 7 Закону про держслужбу державний службовець має право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб.

64. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина тертя статті 1 Закону про народного депутата).

65. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу (частина перша статті 8 Закону про народного депутата).

66. Народний депутат у порядку, встановленому законом, зокрема звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України (пункт 7 абзацу першого статті 6 Закону про народного депутата).

67. Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац другий частини першої статті 16 Закону про народного депутата).

68. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання. Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушених народним депутатом питань. Керівник регіонального підрозділу зобов'язаний надати відповідь народному депутату з дотриманням строків, визначених цією статтею (частина друга статті 16 Закону про народного депутата).

69. Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом (частина четверта статті 16 Закону про народного депутата).

70. Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації (частина друга статті 7 Закону про народного депутата).

71. Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) органи прокуратури прямо визначені як правоохоронні органи. Згідно із пунктом 1.1 Положення про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру Генеральної прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2016 року № 149, Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту).

72. Суть рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 зводиться до того, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

73. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови № 1).

74. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України (пункт 16 Постанови № 1).

75. Крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України (право на інформацію) фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело (абзац третій пункту 22 Постанови № 1).

76. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та її матеріалів, переконаність депутата в протиправній діяльності певної посадової особи, у недотриманні нею процедур, встановлених законом, в тому вигляді як їх розуміє депутат, та переконаність депутата в правильності такого розуміння, звернення депутата (в рамках виконання ним своїх зобов'язань перед виборцями) з приводу цього питання до компетентних органів не виходить за рамки загальновизнаних норм моралі та не є таким, що компрометує державу. Тому немає підстав говорити про порушення вимог частини третьої статті 1 та частини першої статті 8 Закону про народного депутата, які також не встановлюють обмежень, щодо видів депутатської діяльності, про які депутат інформує своїх виборців.

77. Беручи до уваги Резолюцію та Деклараціюї, практику ЄСПЛ, необхідно зазначити, що посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов'язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення населення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

78. Депутатське звернення не є простим повідомленням інформації відповідно до абзацу другого частини першої статті 16 Закону про народного депутата. З матеріалів справи випливає, що за своєю суттю депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням пункту 16 Постанови № 1 не є поширенням інформації. Крім того, Прем'єр-міністр України переадресував депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 органам прокуратури, і остаточною відповіддю по суті цього звернення була відповідь керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), яка відповідно до її змісту надана в контексті зазначеного звернення відповідача щодо дій позивача (а.с. 33, том 1). Отже, враховуючи зміст статті 16 Закону про народних депутатів, депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 було розглянуто як звернення до правоохоронних органів, в зв'язку з чим є належні підстави для застосування правової позиції, висловленої у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003.

79. Крім того, у відповіді на депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 САП вказує на те, що досудове розслідування у відповідних кримінальних провадженнях триває, а факти, що розслідуються, стосуються можливих зловживань позивачем та здійснення ним недостовірного декларування. Дата офіційної відповіді на депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 не може визначати достовірність інформації, викладеної в такому зверненні, характер суджень, викладених в ньому.

80. З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_8 прийняв до відома інформацію щодо неправомірних дій позивача, розповсюджену засобами масової інформації, а стосовно кримінального провадження № 42017000000000299, в тому числі, на підставі офіційної відповіді органу прокуратури, адресованої ОСОБА_8 (а.с. 35, том 1). Відповідач особисто підкреслив у депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1, що він просить від імені своїх виборців, а не від свого особистого імені, розглянути це звернення, направлення якого узгоджується з абзацом третім пункту 3 частини першої статті 20 Закону про КМУ. Отже, ОСОБА_8 не є безпосереднім автором відповідної інформації, яка міститься в депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1. А отже, якщо позивач вважає, що ОСОБА_8 розповсюдив відповідну інформацію, то відповідач не може нести відповідальність за її розповсюдження відповідно до абзацу другого пункту 22 Посатнови № 1. В цьому випадку неповнота вказівок на джерела інформації, застосованої у депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1, не може виключити відповідного застосування абзацу другого пункту 22 Постанови № 1.

81. Щодо обіцянки відповідача особисто засвідчити факти розкрадання державних коштів, висловленої у депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1, то по-факту жодним судом у цій справі не було встановлено чи залучався відповідач до надання зазначених свідчень, чи ні, а отже, висновок апеляційного суду про голослівність такої заяви відповідача нічим не підтверджується. У справі № 808/750/17 предметом розгляду не були подібні звинувачення.

82. Як випливає з рішень судів адміністративної юрисдикції у справі № 808/750/17 причиною відмови у задоволенні позовних вимог відповідача було те, що суди дійшли висновку про обрання ОСОБА_8 у тій справі невірного способу захисту порушеного права (доступу до інформації) в зв'язку з кримінальною відповідальністю за невиконання обов'язку щодо подачі електронної декларації, відсутністю у них повноважень примушувати особу до подання електронної декларації, встановлювати факт умисного неподання такої декларації. Декларування має свій особливий порядок, а чинним законодавством визначено спеціальний орган, що здійснює контроль за дотриманням суб'єктами декларування приписів антикорупційного законодавства, зокрема в частині подання відповідних декларацій.

83. В депутатському зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач вказує на неподання позивачем відповідних електронних декларацій як порушення процедури такого подання. Суди адміністративної юрисдикції у справі № 808/750/17, в тому числі, відмовили у задоволенні позову ОСОБА_8 в контексті доступу відповідача до інформації у відповідних електронних деклараціях ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_8 має такий доступ в зв'язку з розміщенням зазначених декларацій на сайті Запорізької обласної державної адміністрації безвідносно до виконання процедури, дотримання якої, як зазначили ці суди адміністративної юрисдикції, має перевіряти інший компетентний орган, а не вони.

84. Попри те, що в рамках розгляду цієї справи не ставилось безпосередньо питання про встановлення законодавчої процедури подання електронних декларацій позивачем, апеляційний суд здійснив аналіз окремих нормативних документів та дійшов висновку про відповідність здійсненого позивачем декларування вимогам закону, а також зазначив, що це встановлено та підтверджено постановою Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 808/750/17, хоча у тій справі, як вже зазначалось, адміністративні суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог відповідача, вказали, що вони позбавлені компетенції встановлювати такі факти.

85. Апеляційним судом не було встановлено, що депутатське звернення від ІНФОРМАЦІЯ_1 не було викликано наміром відповідача виконати свій громадській обов'язок та професійний як депутата. З матеріалів справи не випливає, враховуючи зазначене, що у відповідача не було жодних підстав для відповідного звернення. За характером інформації, яку використано відповідачем та проаналізовано апеляційним судом, вона не може вважатись саме завідомо неправдивою в контексті зазначених норм права, не залежно від того, чи її спростують.

86. Враховуючи зазначене, висновок апеляційного суду про існування оціночних суджень відповідача та визнання їх зловживанням свободою слова та порушенням особистих немайнових прав позивача є необґрунтованими.

87. Направлення будь-якого депутатського запиту є елементом роботи депутата - депутатської діяльності, про яку він інформує виборців відповідно до частини другої статті 7 Закону про народного депутата. Розміщення з волі депутата відповідної інформації на його особистому (такому, що висвітлює депутатську діяльність) електронному сайті, який однозначним чином ідентифікований як такий (що не оскаржено сторонами та не спростовано в судових засіданнях судів попередніх інстанцій), є одним з сучасних механізмів реалізації депутатом своєї взаємодії з виборцями, а не розповсюдженням інформації в засобах масової інформації, оскільки судами не встановлено, а сторонами не доведено, що відповідний електронний сайт належить до засобів масової інформації. Направлення копії депутатського запиту засобам масової інформації за власною ініціативою депутата (не за запитом засобу масової інформації) є інформуванням виборців про свою депутатську діяльність відповідно до частини другої статті 7 Закону про народного депутата.

88. Враховуючи зазначене, апеляційний суд помилково скасував правильне по суті судове рішення суду першої інстанції, в зв'язку з цим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

89. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

90. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_8: скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року та залишити в силі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року.

(2.2) Щодо судових витрат

91. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

92. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

93. Відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

94. Відповідно до квитанції від 07 травня 2018 року № ПН2167 ОСОБА_8 сплатив судовий збір у сумі 1 150,00 грн за подання касаційної скарги. ОСОБА_8 не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.

95. За результатом касаційного розгляду вимоги позивача не підлягають задоволенню. Отже, ОСОБА_8 має право на відшкодування йому ОСОБА_7 судового збору в сумі 1 150,00 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_8.

2. Скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року.

3. Залишити в силі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року.

4. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в сумі 1 150,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В.Пророк

І.М. Фаловська