ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2010 року справа № 2а-3155/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Поплавського В.Ю.,
суддів - Уханенка С.А., Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії як «Дитині війни», -
в с т а н о в и л а :
В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області та просив відновити пропущений строк для звернення до суду для захисту порушених прав, визнати протиправним рішення відповідача, про відмову у призначенні підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV. Також просив зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену Щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року до 01.06.2009 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV, та прийняти рішення про подальше призначення та виплату вищезазначеної допомоги з 01.06.2009 року.
Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2009 року позовні вимоги задоволенні частково, поновлено строк для звернення до адміністративного суду, визнано неправомірними дії відповідача, щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги передбаченої Законом України №2195-ІV. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 01 червня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, та має статус «дитини війни», що підтверджується посвідченням.
Згідно статті 6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.
Суд першої інстанції вірно відмовив позивачу в задоволені позовних вимог за 2006 рік. Так, Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік” було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, однак Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно – правових актів не видавалось, тому і підстав для нарахування підвищення у 2006 році не було.
Поновлюючи позивачу строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, суд першої інстанції посилався на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався із засобів масової інформації, проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки дані обставини не є поважною причиною пропуску строку, оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року, на які посилається позивач, були належним чином оприлюднені в засобах масової інформації. А позивач звернувся до суду першої інстанції лише в серпні 2009 року, тобто більше ніж за рік після того як він повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
В запереченнях на адміністративний позов, відповідач наполягав на застосуванні строку встановленого ст. 99 КАС.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.07.2008 року задоволенню не підлягають, а тому постанову суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні цих позовних вимог за пропуском строку. У зв`язку з тим, що відповідач не надав відомостей про час виплати позивачу за серпень 2008 року, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги починаючи з 01.08.2008 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог за період з 01 серпня 2008 року по 01 червня 2009 року, виходячи з наступного.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Проте, Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції. Тобто, було відновлено дію ст. 6 Закону України №2195-ІV.
Підлягають також задоволенню і вимоги щодо підвищення пенсії і за 2009 рік, оскільки вищенаведені положення закону мають законну силу та не були призупинені.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач починаючи з 22 травня 2008 року неправомірно застосовує п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірах : з 22 травня - 48,1 гри., з 01 липня - 48,2 грн., з 01 жовтня - 49,8 грн., бо ці положення протирічать Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.
Що до розміру вищезазначеного підвищення до пенсії, колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
У відповідності до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду підлягає частковому скасуванню в частині задоволених позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 липня 2008 року та в частині поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду.
Зважаючи на те, що з січня 2008 року відповідач виплачував позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком, з метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне уточнити резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
Разом з тим суд першої інстанції помилково визначив необхідність нарахування сум соціальної допомоги, оскільки позивач фактично отримує пенсію, розмір якої і необхідно підвищити.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. ст.205, 207 КАС України колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області – задовольнити частково.
Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2009 року в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом, та в частині зобов’язання управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 липня 2008 року – скасувати, відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Абзац третій та четвертий резолютивної частини постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2009 року, викласти в наступній редакції:
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії передбачене Законом України «Про соціальний захист дітей війни», неправомірними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії за період з 01 серпня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - з урахуванням сум виплачених у цей період.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.
Головуючий суддя: В.Ю. Поплавський
Судді: М.А. Руденко
С.А. Уханенко