Головуючий в 1 інстанції:. Піскунов В.М.                                                                                     справа № 22-1-2010

 Доповідач :  Ковальчук Н.М.

                                                             У Х В А Л А    

                                                І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

            3 лютого  2010 року.                                                                           місто Рівне      

            Колегія суддів  судової палати  в цивільних справах  апеляційного суду Рівненської області  в складі:

головуючого судді                           – Ковальчук Н.М.,

суддів                                               - Мельника  Ю.М., Буцяка З.І.,

 при секретарі                                  - Сеньків Т.Б.,

за участю  позивача                        -  ОСОБА_2,

його предстаника                            - ОСОБА_3,                          

розглянула у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2  на  рішення  Костопільського районного суду  від 16 квітня 2009 року по  цивільній справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_4 про зобов”язання передати автомобіль, стягнення матеріальної шкоди, втраченого заробітку, не одержаного доходу(упущеної вигоди), відшкодування моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та на додаткове рішення Костопільського районного суду  від 24 листопада  2009 року,

                                           В С Т А Н О В И Л А:

      Рішенням  Костопільського районного суду  від 16 квітня 2009 року позов  ОСОБА_2. до ОСОБА_4 задоволено частково.  Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2. на відшкодування матеріальної шкоди  905,24 грн,на відшкодування моральної шкоди-12000 грн.

       24 листопада  2009 року Костопільським районним судом ухвалене додаткове рішення по справі  яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про  стягнення  втраченого заробітку, не одержаного доходу (упущеної вигоди)  та зобов”язання відповідача передати автомобіль.

      Не погодившись з рішенням суду, позивач  подав апеляційну скаргу  в якій зазначає, що рішення є незаконними та необгрунтованими через неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи,  порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду  фактичним обставинам справи.

      Зокрема, суд першої інстанції при винесенні рішення  не дав оцінки позовним вимогам  ОСОБА_5,  не встановив  жодних обставин, які свідчили  б завдання шкоди йому, як власнику  автомобіля, не встановив  який розмір  завданої шкоди ОСОБА_5 вимагав відшкодувати у страховика, яку саме суму було відшкодовано і хто скористався страховим відшкодуванням: власник чи  представник. Відмовляючи у  стягненні  заробітної плати за період  непрацездатності,  суд в своєму  рішенні не  посилався на норму матеріального права. Висновки суду в цій частині є суперечливими, оскільки відмовляючи  у відшкодуванні суми втраченого заробітку, суд вказує на необґрунтованість позовних вимог і разом з тим, визнає правомірним часткове відшкодування  такої шкоди  Моторним(транспортним)  страховим бюро України. В рішенні суд не послався на норму процесуального права на підставі якої не взяв до уваги договір  із ППФ „Павл”, як доказ вимог про  відшкодування  суми упущеної вигоди та матеріального збитку за невиконання зобов”язань. Суд безпідставно відхилив  клопотання про  виклик в судове засіданні представника ППФ „Павл”. Невідповідність висновків суду обставинам справи  та помилки у застосуванні матеріального та процесуального права не усунені судом  і у  додатковому рішенні.  З цих підстав просить рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції  на новий судовий розгляд.  

       В поданих на апеляційну скаргу запереченнях  відповідач вказує, що рішення суду є законними і обґрунтованими, а  апеляційні скарги  безпідставні.

      Перевіривши матеріали справи в межах  доводів апеляційної  скарги, беручи до уваги пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача слід залишити без задоволення.                .

      Згідно ст.303 ЦПК України  під час розгляду справи  в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення  суду першої інстанції в межах доводів апеляційної  скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

      Кожна сторона  зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень.

      Ухвалюючи рішення про відшкодування витрат в сумі 905 гривень 24 коп., суд першої інстанції  вірно прийшов до висновку, що ця шкода пов”язана з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача,  а тому підлягає стягненню.

      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про передачу позивачу  автомобіля, втраченого заробітку та не одержаного доходу(упущеної вигоди), суд першої інстанції  прийшов до висновку, що ці вимоги  безпідставні  і задоволені бути не можуть.

      З таким висновком суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

     Із матеріалів справи встановлено, що 31 серпня 2006 року  на 110 км автодороги  Городище-Рівне-Староконстянтинів  сталася дорожньо-транспортна пригода за участю  автомобілів  „Мерседес”, держ.номер НОМЕР_1-1 під керуванням   ОСОБА_4 та автомобіля  „Рено”, держ.номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, в результаті якої  позивач отримав  середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження,  а  автомобілі - механічні пошкодження.

      Вироком Костопільського районного суду  від 8 листопада 2007 року ОСОБА_4 визнаний винним у ДТП, засуджений  за ст. 286 ч.1  КК України, від покарання звільнений  у зв”язку з актом амністії(а.с.73,74).

     Цивільна відповідальність ОСОБА_6  застрахована у страховій компанії „Моторне(транспортне) страхове бюро України” і відповідно  страховиком позивачу перераховано страхове відшкодування в сумі  14 439,78 грн. З них: 11025 грн 29 коп  матеріальної шкоди, пов”язаної з пошкодженням автомобіля;  499 грн. 95 коп  витрат на проведення  товарознавчого дослідження транспортного засобу;  1048 грн 22 коп  допомоги, пов”язаної з  тимчасовою втратою працездатності; 1866 грн. 32 коп витрат  на  лікування (а.с.213-219).

       Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду  щодо відмови у задоволенні позовних вимог про  повернення позивачу  автомобіля в натурі, втраченого заробітку та не одержаного доходу(упущеної вигоди).

       Як видно з матеріалів справи,  з заявою про відшкодування  шкоди, пов”язаної з пошкодженням автомобіля,  до страховика  звернувся сам позивач  і відповідно до заяви  на його рахунок перерахована сума 11025,29 грн.

      Отримавши грошове відшкодування за пошкоджений автомобіль від  страховика, позивач в позовних вимогах до суду просить зобов”язати  відповідача передати йому в натурі автомобіль „Рено-21”, 1998 року випуску.

       З огляду на  ці обставини,  суд правильно відмовив у  позові про передачу автомобіля, оскільки в силу вимог ст.1192 ЦК України  потерпілий має право за вибором  вимагати повернення майна  або  відшкодування завданих збитків.

       Обґрунтовуючи  вимоги про відшкодування заробітку, втраченого у зв”язку з ушкодженням здоров”я, позивач визначив розмір відшкодування, виходячи з  мінімальної заробітної плати за період з вересня 2006 року по  червень 2007 року.

        Разом з тим,  в матеріалах справи є лікарняні листи, що підтверджують непрацездатність позивача тільки  по 12 лютого 2007 року.

         Страхове відшкодування втраченого заробітку складає 1048,22 грн.

        Колегія суддів також   враховує те, що  відповідач  частково добровільно відшкодував позивачу завдану шкоду.

        Факт добровільного відшкодування  в розмірі 500 доларів США. позивач не заперечує і ствердив про це  в судовому засіданні апеляційного суду.  А тому, відсутні підстави застосування до спірних правовідносин правил, передбачених ст. 1194 ЦК України,  відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

     Щодо позовних вимог про  відшкодування  не одержаного доходу(упущеної вигоди), то  колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на те, що жодними доказами такі вимоги не  доведені.  Не можна вважати ці  вимоги обґрунтованими на підставі долученого до матеріалів справи договору  із ППФ „Павл” про   надання автотранспортних послуг з  1 серпня 2006 року по 31 грудня 2006 року.

      За вимогами ст.799 ЦК України до говір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

      Також не має підстав вважати, що  в період  з  1 серпня 2006 року до дня, коли сталася ДТП,  позивач  перебував з ППФ „Павл” у  трудових чи господарських відносинах, оскільки, позивач не  є  підприємцем і будь-якою підприємницькою діяльністю не займається .

      Безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що суд першої  інстанції не розглянув позовні вимоги ОСОБА_5 про передачу йому автомобіля.

      Як видно з позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог(а.с.232-239) ОСОБА_2 просить   передати для нього, як повіреного ОСОБА_5, автомобіль „Рено-21”. Жодної вимоги ОСОБА_5 особисто, або через свого представника  до ОСОБА_4 не заявляв.

        Ухвалюючи рішення про  задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст.1167 ЦК України і прийшов до висновку про те, що шкода позивачу завдана винними діями відповідача і підлягає  відшкодуванню.  На думку колегії, є вірним висновок  суду про те, що сума відшкодування моральної шкоди, яку позивач просить стягнути на його користь, є дещо завищеною.

        Розмір спричиненої позивачу  моральної шкоди в сумі 12000 гривень відповідає межам розумності, виваженості та справедливості.  Такий розмір визначений з врахуванням ступені тяжкості душевних  та моральних страждань позивача, стану його здоров”я, вимушених  змін у житті.

      Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду і не дають підстав вважати, що рішення суду є незаконним, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно  з”ясував обставини справи,  дав належну правову оцінку доказам у справі, вірно визначився у правовідносинах, що  виникли між сторонами, і правильно вирішив спір.   За таких обставин апеляційні  скарги позивача  слід відхилити, а рішення суду  першої інстанції та додаткове рішення слід залишити без змін.

       На підставі викладеного, керуючись ст.307,308,314,315,319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

                                                     У Х В А Л И Л А:

        Апеляційні скарги ОСОБА_2  відхилити.

        Рішення Костопільського районного суду  від 16 квітня 2009 року  та  додаткове рішення цього суду від  24 листопада 2009 року залишити без змін.  

      Ухвала суду  апеляційної  інстанції  набирає законної   сили  з   моменту її проголошення.

       На ухвалу  може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.        

Головуючий             підпис                                      Ковальчук Н.М.,

Судді:                        підпис                                      Буцяк З.І,

                                   підпис                                      Мельник Ю.М.

Згідно: суддя-доповідач                                           Ковальчук Н.М.