Справа № 522/15183/17

Провадження № 2/522/3645/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.

При секретарі судового засідання Іскрич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного політехнічного університету про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення в займаній посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась 15 серпня 2017 року до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Одеського національного політехнічного університету, в якому після неодноразового уточнення позовних вимог, просить визнати причину пропуску строку на звернення до суду поважною, та поновити строк; визнати звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету незаконним; скасувати наказ №514-к від 30.06.2017 року про її звільнення з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету; поновити на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету; стягнути з Одеського Національного політехнічного університету середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 421944,45 гривень та судові витрати в розмірі 9520 гривень; в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету допустити негайне виконання рішення.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 працювала в Одеському Національному політехнічному університеті з 22.02.2006 року на різних посадах. Останньою посадою, яку обіймала позивач, була посада старшого викладача кафедри інформаційної безпеки, яку вона займала згідно результатів конкурсу з 17.10.2016 року, згідно наказу №1011-к від 19.10.2016 року. 30 червня 2017 року згідно наказу № 514-к ОСОБА_1 була звільнена з роботи за вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи на підставі п.3 ст.41 КЗпП України. Позивач вважає даний наказ безпідставним так як вона не вчиняла жодного аморального проступку, перебуваючи на вказаній посаді, а обґрунтування підстав її звільнення, які вказані відповідачем, вважає надуманими та такими, що направлені на її звільнення з посади у зв?язку з деякими принциповими позиціями щодо навчального процесу та у зв?язку з розформуванням кафедри інформаційної безпеки. Оскільки, формальну відповідь ректора ОНПУ щодо свого звільнення ОСОБА_2 отримала лише 24.07.2017 року, вона вважає, що визначений ч.1 ст. 233 КЗпП України, строк для звернення до суду, пропущений позивачем з поважних причин і підлягає поновленню. Позивач вважає, що вимушений прогул складає станом на 01.01.2019 року 393 дні, а враховуючи свою середньоденну зарплату, яка обрахована відповідно до постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», в розмірі 1073,65 грн., просить стягнути на свою користь заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 421944,45 грн. (393 * 1073,65). Крім того, позивач вказує на те, що нею понесені судові витрати, загальна сума яких складає 9520 грн., та які вона просить стягнути з відповідача.

Провадження у справі відкрито 16 серпня 2017 року.

07 лютого 2018 року за результатами повторного автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Чернявській Л.М.

Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Цивільний процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017 року. Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІІ) справи, провадження яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою від 09 лютого 2018 року справу прийнято суддею до свого провадження, вирішено розглядати справу за правилами ЦПК України, який набрав чинності з 15.12.2017 року, у порядку загального позовного провадження та призначити проведення підготовчого судового засідання.

18 червня 2018 року позивачем надано попередній розрахунок судових витрат, та надано докази оплати 7480 грн. послуг адвоката ОСОБА_3 (квитанція від 12.03.2018 року).

16 липня 2018 року в судовому засіданні відповідачем надані заперечення на позовну заяву, в яких він просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю, посилаючись на те, що підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду з даним позовом не має; підставою для звільнення позивача стало те, що ОСОБА_1 отримала від студентів грошові кошти за сприяння в ліквідації академічної заборгованості, що за своєю суттю є аморальним та несумісним з функціями викладача вищого навчального закладу.

20 липня 2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 17 серпня 2018 року були допитані свідки з боку позивача.

Допитаний як свідок ОСОБА_4 (член профкому ОНПУ), пояснив суду, що на засіданні профкому ОНПУ 29.06.2017 року стосовно надання згоди на звільнення ОСОБА_1, на його думку, аргументів для звільнення ОСОБА_1 не надано, а за оголошеними на засіданні обставинами потрібно було звертатися до правоохоронних органів.

Допитаний як свідок ОСОБА_5 (працівник кафедри інформаційної безпеки ОНПУ), пояснив суду, що позивача він може охарактеризувати лише позитивно, він особисто був проти її звільнення, самого аморального проступку не було, конфліктів зі студентами у позивача теж не було. За засіданні профкому ОНПУ 29.06.2017 року не було роз?яснено в чому полягає суть аморального проступку позивача.

Допитана як свідок ОСОБА_6 (працівник кафедри інформаційної безпеки ОНПУ та заступник декана по виховній роботі) пояснила суду, що позивача вона може охарактеризувати позитивно, дійсна причина звільнення нею вбачається як намагання керівництва ВНЗ позбавитися людини з активною життєвою позицією. Самого студента, у якого позивач, як пояснили, брала гроші на засіданні профкому не було, як і не було його матері. Факт того, що позивач брала гроші у студента нічим не було підтверджено.

В судовому засіданні 26 грудня 2018 року був допитаний свідок з боку відповідача ОСОБА_7 (студент 4 курсу денної форми навчання ОНПУ, знаходиться в академічній відпустці), який пояснив, що він не міг отримати залік по одному з предметів, в чому йому в грудні 2017 року допоміг інший студент ОСОБА_8. Особисто позивачеві він нічого не передавав, передав пляшку коньяку ОСОБА_8 біля кабінету з табличною на якій вказано ім?я позивача, після того, як ОСОБА_8 вийшов з даного кабінету та повідомив що все буде добре. Через тиждень він здав залік, кому саме він здавав залік не пам?ятає.

15 січня 2019 року, після уточнення позовних вимог 08 січня 2019 року, відповідачем надані заперечення, в яких, окрім вже викладених обставин, вказано, що дії ОСОБА_1, направлені на отримання від студентів грошових коштів за сприяння ліквідації заборгованості, суперечать положенням розробленої в ОНПУ Антикорупційної програми на 2015-2017 роки, яка затверджена наказом ректора ОНПУ від 31.12.2014 року № 476-а, а також суперечать положенням Закону України «Про боротьбу з корупцією», про ознайомлення з яким ОСОБА_1 особисто розписалась 27.12.2011 року.

Також, відповідач вказує на те, що розрахунок заборгованості за час вимушеного прогулу має розраховуватися, виходячи з середньоденного заробітку позивача в сумі 270,77 грн., так як її заробітна плата за останні два місці, які передують звільненню склала 10560 грн. (по 5280 грн. щомісячно), а кількість робочих днів склала за квітень-травень 2017 року - 39 робочих днів (10560 : 39 = 270,77), на підтвердження чого надано оригінал довідки про доходи ОСОБА_1 № 12 від 10.01.2019 року з печаткою ОНПУ та підписами відповідальних осіб.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 працювала в Одеському Національному політехнічному університеті на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки, яку ОСОБА_1 займала згідно результатів конкурсу з 17.10.2016 року, що підтверджується витягом з протоколу засідання конкурсної комісії навчально-наукового інституту інформаційної безпеки, радіоелектроніки та телекомунікацій від 17.10.2016 року №3.

26 червня 2017 року на ім?я голови профкому працівників ОНПУ Мотулько Б.В. направлено подання ректора університету щодо звільнення з роботи ст.викладача кафедри інформаційної безпеки ПБРТ ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи п.3 ст. 41 КЗпП України.

Підставами даного подання зазначено, що виконуючи обов'язки заступника директора ПБРТ з навчальної роботи, ОСОБА_1 зловживала покладеними на неї обов'язками: сприяла окремим студентам університету у вирішенні їх проблем з навчанням, за що отримувала від них гроші. В зв?язку з чим, враховуючи матеріали перевірки, висновки та пропозиції комісії, адміністрація ОНПУ звертається до профкому працівників ОНПУ з поданням щодо звільнення з роботи старшого викладача кафедри ІБ ПБРТ ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи п.3 ст.41 КЗпП України та порушення вимог пункту 3 статті 58 Закону України «Про вищу освіту» - не дотримання норм педагогічної етики, моралі, не повага гідності осіб, які навчаються в університеті.

Відповідно до протоколу №19 засідання первинної профспілкової організації працівників ОНПУ від 29.06.2017 року, ухвалено надати згоду профкому на звільнення з роботи ст.викладача кафедри інформаційної безпеки ПБРТ ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи згідно п.3 ст. 41 КЗпП України.

30 червня 2017 року згідно наказу № 514-к старший викладач кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 була звільнена з роботи 30.06.2017 року за згодою профспілкового комітету за вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням даної роботи на підставі п.3 ст.41 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає цей наказ неправомірним, в зв?язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до п.3 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

В даному випадку, до суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Верховний Суд України висловив відповідну правову позицію у справі за № 6-3135цс16 від 22 березня 2017 року щодо підстав звільнення працівника, який виконує виховні функції, за вчинення аморального проступку.

Так, Верховним Судом України зроблено висновок про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:

1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;

2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про освіту" педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

За змістом статті 56 Закону України "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в силу обійманої посади та виконуваних функцій, відповідала критеріям, які дають підставу вважати її суб?єктом якого може бути звільнено на підставі п.3 ст.41 КЗпП України.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів » № 9 від 06.12.1992 року звільнення не може бути визнано правильним , якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника і не підтвердженої конкретними фактами

Судом встановлено, що подання ректора ОНПУ на ім?я голови профкому ОНПУ від 26.06.2017 року містить посилання на певні факти, на підставі яких зроблено висновок про здійснення ОСОБА_1 аморального проступку, а саме те, що після повернення з академічної відпустки 01.09.2015 р. у студента РТ-132 ОСОБА_10 була академічна заборгованість з кількох дисциплін. За сприянням у ліквідації академічної заборгованості матір студента - ОСОБА_11 передала ОСОБА_1 4000 грн. Цей факт підтвердив і студент РТ-132 ОСОБА_10 На початку березня 2017 року студент гр. РТ-132 ОСОБА_12 за закриття академічної заборгованості з двох дисциплін передав ОСОБА_1 900 грн. Старший викладач ОСОБА_13 при бесіді з комісією отримання коштів від ОСОБА_11 та студента гр. РТ-132 ОСОБА_12 заперечує.

На підтвердження встановлених фактів суду надано копії заяви матері студента ОСОБА_10. від 14.06.2017 року, пояснювальну записку самого ОСОБА_10 від 19.06.2017 року та заяву ОСОБА_12 від 16.06.2017 року. Будь-яких інших доказів тверджень ОСОБА_10 його матері та ОСОБА_12 суду не надано.

При цьому суд приймає до уваги, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які приймали участь в засіданні профкому 29.06.2017 року, що відображено в протоколі № 19, підтвердили те, що будь-яких переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 аморального поступку на засіданні профкому надано не було, а тому голосування за надання згоди на її звільнення здійснювалось лише на підставі вказаного подання ректора.

Також, судом встановлено, що 13.07.2017 року ОСОБА_1 на ім?я ректора ОНПУ було написано заяву (отримана 17.07.2017 року вх.. № к-15/85-08) з проханням надати їй розширене обґрунтування причин звільнення згідно п.3 ст.41 КЗпП України.

У своїй відповіді від 24.07.2017 року № 1741/104-08 ректор ОНПУ повідомив ОСОБА_1 про те, що підставою її звільнення є рішення адміністрації університету, що було прийнято за згодою профспілкового комітету, відповідно до п.3 ст.58 Закону України «Про вищу освіту» - не дотримання норм педагогічної етики, моралі, не повага гідності осіб, які навчаються в університеті та п.3 ст. 41 КЗпП України - вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Тобто, будь-яких конкретних фактів вчинення ОСОБА_1 аморального проступку ректор ОНПУ в своїй заяві не навів. Як і не навів конкретних фактів порушення ОСОБА_1 п.3 ст. 58 Закону України «Про вищу освіту».

Суд критично відноситься до пояснень свідка ОСОБА_7, так як події на які посилається свідок з його слів мали місце в грудні 2017 року, тоді коли позивач вже не працювала в даному навчальному закладі, та вони не могли були підставою для звільнення. Крім того, факт передачі або грошей, або іншої винагороди ОСОБА_1 за сприяння в отриманні заліку цей свідок не підтвердив.

Щодо посилання відповідача на порушення ОСОБА_1 положень Антикорупційної програми Одеського національного політехнічного університету на 2015-2017 рік» то вона передбачає співпрацю університету з правоохоронними органами у сфері проти дії корупції, яка може здійснюватися в різних формах: - відповідно повідомляти у відповідні правоохоронні органи про випадки вчинення корупційних правопорушень, про які стало відомо в університеті; - надання сприяння уповноваженим представникам правоохоронних органів при проведенні заходів по припиненню або розслідуванню корупційних злочинів, включаючи оперативно-розшукові заходи.

Однак, доказів вжиття університетом вказаних заходів в рамках вказаної програми у відношенні ОСОБА_1, суду не надано.

За таких обставин, суд вважає не доведеною наявність вчинення ОСОБА_1 аморального проступку, не сумісного з продовженням її роботи, а тому доходить висновку про відсутність законних підстав для видання наказу №514-К від 30.06.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету за п.3 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про поновлення її з 30 червня 2017 року на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету.

Вимоги щодо визнання звільнення незаконним, суд вважає такими, що заявлені без відповідних правових підстав, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що датою від якої має біти відрахований строк на звернення до суду, є 24.07.2017 року, тобто дата отримання ОСОБА_1 відповіді ректора ОНПУ на її звернення щодо підстав звільнення, так як бідь-яких інших даних про отримання позивачем копії наказу про звільнення чи дня отримання позивачем трудової книжки суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1, звернувшись до суду з даним позовом 15.08.2017 року, пропустила місячний строк на звернення до суду з даним позовом з поважних причин, а тому поновлює їй цей строк.

Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1995 р. № 100 (зі змінами), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки позивач була звільнена з роботи в червні 2017 року то середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватися виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи позивача, які передують місяцю події, тобто за квітень і травень 2017 року.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 № 12 від 10.01.2019 року, середньоденний заробіток позивача за квітень-травень 2017 року склав 270,77 грн., так як її заробітна плата за останні два місці, які передують звільненню склала 10560 грн. (по 5280 грн. щомісячно), а кількість робочих днів склала за квітень-травень 2017 року - 39 робочих днів (10560 : 39 = 270,77).

Враховуючи те, що період вимушеного прогулу позивача складає 420 днів, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 113723 грн. (420 * 270,77), який суд стягує на користь позивача з ОНПУ.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує особі, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

В даному випадку, документально підтвердженими судовими витратами позивача, є витрати на правову допомогу в сумі 7480 грн. сплачені адвокату ОСОБА_3 (квитанція від 12.03.2018 року), які суд стягує на користь позивача з ОНПУ.

Крім того, в порядку ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір за дві вимоги немайнового характеру, всього 1536,80 грн. (768,40 * 2), які не оплачені позивачем при зверненні до суду у зв?язку зі звільненням позивача від їх оплати.

Крім того, за правилом п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає можливим допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 41. 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 81, 141, 263-265, 353, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеського Національного політехнічного університету про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення в займаній посаді задовольнити частково.

Визнати поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Скасувати наказ №514-К від 30.06.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету.

Поновити ОСОБА_1 з 30 червня 2017 року на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського Національного політехнічного університету.

Стягнути з Одеського Національного політехнічного університету (ЄДРПОУ 02071045, адреса: м. Одеса, проспект Шевченка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 113723 (сто тринадцять тисяч сімсот двадцять три) гривні.

Стягнути з Одеського Національного політехнічного університету (ЄДРПОУ 02071045, адреса: м. Одеса, проспект Шевченка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати у сумі 7480 (сім тисяч чотириста вісімдесят) гривень.

Стягнути Одеського Національного політехнічного університету (ЄДРПОУ 02071045, адреса: м. Одеса, проспект Шевченка, 1) в дохід держави судовий збір в сумі 1536 (одна тисяча п?ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

В частині поновлення на роботі допустити негайне виконання судового рішення.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 лютого 2019 року.

Суддя Л.М. Чернявська

11.02.2019