№ 201/5536/18

провадження 2/201/468/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства “Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

       АТ КБ “Приватбанк” 23 травня 2018 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 25 жовтня 2006 року між позивачем ПАТ КБ “Приватбанк” та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов’язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням відсотків і штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

       Відповідач ОСОБА_1 та/або її представник в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, фактично відповідач не погодився з позовними вимогами, відповідачем дійсно укладався вказаний позивачем договір, але він його погашав, все виконував і зараз банк пропустив строк позовної давності, питання про визнання причини пропуску цього строку поважними позивач не ставив і доказів цього не навів, отже позовні вимоги безпідставні і не доведені, тому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи за його відсутністю. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

       З’ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

       В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ “Приватбанк”) та відповідачем ОСОБА_2 договору б/н від 25 жовтня 2006 року (про встановлення кредитного ліміту на платіжну картку) цей відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 5 000 грн. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту – до закінчення строку дії картки. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов’язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов’язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід’ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім’я відповідача, позичальника, претензію про дострокове припинення своїх обов’язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

       В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з’ясовано, що сторони уклали вказаний кредитний договір б/н 25 жовтня 2006 року, відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 5 000 грн. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту – до закінчення строку дії вказаної картки, картка видавалася з терміном дії (з можливим пролонгуванням) до жовтня 2009 року. Отже з жовтня 2009 року почав текти строк позовної давності в три роки.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом лише 23 травня 2018 року, в той час як повинен був це зробити до жовтня 2012 року (три роки від жовтня 2009 року). Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності за вказаний період, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною не ставилося.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач повинен був довести, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.

       Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідача будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов’язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

       Крім того, суд відзначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, проте матеріали справи не містять жодних клопотань або відзиву відповідача на позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності, у зв'язку з чим не вбачає підстав для її застосування.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам'ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.

В той же час, АТ КБ "ПриватБанк" не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_2 банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву-анкету позичальника.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету.

Доводи позивача в позовній заяві не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису відповідача на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви-анкети позичальника, останній разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач була ознайомлена саме з цими умовами та правилами надання банківських послуг.

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо стягнення заборгованості, оскільки Умови та правила надання банківських послуг не містять жодних відміток та підписів позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

       При таких обставинах суд вважає можливим Акціонерному товариству “Комерційний банк “Приватбанк” в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 256, 257, 261, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1055 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Акціонерному товариству “Комерційний банк “Приватбанк” в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 18 лютого 2019 року.

Суддя -