ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1765/19 Справа № 206/472/17 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О.П. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус ДМНО Шабашов Олег В’ячеславович, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частину квартири,-

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2017 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус ДМНО Шабашов Олег В’ячеславович, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частину квартири.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус ДМНО Шабашов Олег В’ячеславович, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частину квартири - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року по справі № 206/472/17 та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги позивачів задовольнити.

У відзиві ОСОБА_6 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року просить рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року по цивільній справі № 206/472/17-ц залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

У відзиві ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року просить рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року по цивільній справі № 206/472/17-ц за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус ДМНО Шабашов Олег В’ячеславович, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частину квартири, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі-залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дочка та мати) за статусом є громадянами України з постійним місцем проживання на консульському обліку в Німеччині, куди вони виїхали у 2000 році. До переїзду проживали в Самарському районі м. Дніпропетровська, що підтверджується адресним листком вибуття та довідкою з ЖСК (т.1 а.с.11-12).

Зі свідоцтва про право власності на житло від 09 червня 1997 року, виданого 09.06.1997 року Придніпровською ГРЕС згідно з розпорядженням (наказом) №1544 керівника органу приватизації вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності. Право власності на квартиру було зареєстровано в КП «ДМБТІ» і записано в реєстрову книгу за №113п-95 (т.1 а.с.18).

12.07.2008 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1 а.с.21-22).

За життя ОСОБА_8 залишив заповіт серії НОМЕР_1 від 18 серпня 2000 року посвідчений 18.08.2000 року державним нотаріусом Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, згідно з яким спадкодавець належну йому на день смерті частину квартири АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_1 (т.1 а.с.20).

07 квітня 2010 року між ОСОБА_9, який діяв від свого імені та по довіреностям, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шабашовим О.В. 06.04.2010 року та 02.04.2010 року, від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_8 та ОСОБА_4, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. (т.1 а.с.174-175).

20.12.2012 року вищезазначена квартира була відчужена відповідачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М. (т.1 а.с.105).

28.03.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, яка діяла як законний представник малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, укладено договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.111-112).

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією актового запису про смерть №8793 від 08.12.2014 року (т.1 а.с.164).

Як вбачається з матеріалів справи, співвласник спірної квартири ОСОБА_9, який був сином ОСОБА_2 та рідним братом ОСОБА_1, за життя, свідомо та упереджено, вчинив по відношенню до спірного майна наступні дії: отримав у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Шабашова О.В. довіреності від імені ОСОБА_8 від 02.04.2010 року та від ОСОБА_2 від 06.04.2010 року, якими ОСОБА_9 уповноважувався представляти інтереси довірителів з питання продажу належної їм частини квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.27-28); користуючись цими довіреностями отримав в КП «ДМБТІ» дублікат свідоцтва про право власності на житло, технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, а також витяг з КП «ДМБТІ» про загальну вартість квартири станом на 26.01.2010 року в сумі 17043 грн. для її подальшого відчуження (т.1 а.с.177-179); 07.04.2010 року продав спірну квартиру шляхом підписання від імені всіх її співвласників з покупцем ОСОБА_4 договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. (т.1 а.с.174-175); 07.04.2010 року подав державному нотаріусу нотаріально посвідчену заяву про те, що він ознайомлений з вимогами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та в 2010 році вчиняє правочин з відчуження нерухомого майна вперше (т.1 а.с.176).

Факт продажу співвласником ОСОБА_9 квартири підтверджується поясненнями ОСОБА_4, ОСОБА_6, з яких вбачається, що вони особисто передавали кошти ОСОБА_9 у розмірі 29000 дол. США та з пояснень свідка ОСОБА_13, який був допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції, що він був особисто присутній при укладенні договору купівлі-продажу квартири 07.04.2010 року в якості ріелтора з боку покупців, при розрахунках сторін і диктував продавцю ОСОБА_9 текст розписки про отримання ним коштів за продану квартиру в сумі 29000 дол. США, яку ОСОБА_9 передав покупцям (т.2 а.с.162-185).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дізналися про реалізацію спірної квартири за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, 22.06.2012 року з відповіді КП «ДМБТІ» Державному нотаріусу 8 ДДНК Хорішко О.М.(т.1 а.с.25-26).

Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_4, треті особи: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП «ДМБТІ», ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним в частині продажу 2/3 частин квартири, належних ОСОБА_8 та ОСОБА_2, підтвердженням чого є копія поданої позовної заяви (т.1 а.с.109-110).

З матеріалів вищезазначеної цивільної справи №436/8055/12 (2/436/1727/12) вбачається, що ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2012 року вказана позовна заява за заявою представника позивачів від 22.11.2012 року була залишена без розгляду та позивачами не оскаржувалась (т.1 а.с.108).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна даність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення по справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позову.

З роз'яснень п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало відомо про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 22 червня 2012 року (т.1 а.с.25-26), який в подальшому 01 листопада 2012 року ними же оскаржувався до Самарського районного суду м. Дніпропетровська шляхом подання позову про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним (т.1 а.с.109-110), однак ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2012 року позов було залишено без розгляду по заяві представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -адвоката Дроздова О.М. . Ухвала Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2012 року про залишення позову без розгляду позивачами не оскаржувалась (т.1 а.с.108), відтак перебіг строку позовної давності почався 22 червня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що 12.12.2017 року у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_4, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулась із заявою про застосування наслідків пропуску позивачами строку звернення до суду, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.4 ст.267 ЦК України та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.142 т.2).

Відповідно до положень ст.ст. 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно із ч.1 ст. 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як вбачається із копії спадкової справи після смерті ОСОБА_8 ОСОБА_1 не подала у встановлений Законом спосіб заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_8, тобто не прийняла спадщину після його смерті (т.1 а.с.200-211).

Надіслана ОСОБА_1 до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори заява про прийняття спадщини, посвідчена нотаріусом у м. Мюнхен ФРН, не може бути прийнята, оскільки зазначена заява не легалізована уповноваженими органами у встановленому Законом порядку, внаслідок чого не має юридичної сили на території України. (т.1 а.с.200-201).

Також враховуючи той факт, що оскільки ОСОБА_1 не була співвласником спірної квартири та не прийняла у встановленому Законом порядку спадщину після смерті її батька, вона не є належним позивачем, оскільки відчуженням спірної квартири її права не порушено.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом, визнання права власності на частину квартири, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачі по справі звернулись до суду з позовом із пропуском строку позовної давності.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, що перебіг позовної давності почався з 22.06.2012 року, оскільки з матеріалів цивільної справи № 436/8055/12 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину частково недійсним вбачається, що дана справа порушена за позовною заявою підписаною представником ОСОБА_1, а саме адвокатом Дроздовим О.М. згідно до договору про надання правової допомоги від 21.06.2012 року, він був уповноваженим ОСОБА_1 на представництво її інтересів, щодо визнання правочину недійсним, де адвокат взяв на себе обов'язок звернутися до суду з позовом та накласти арешт на квартиру, однак зазначене вище не свідчить про те, що ОСОБА_2 знала про укладений правочин, колегія суддів справиться критично, оскільки в матеріалах цивільної справи № 436/8055/12 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину частково недійсним наявна довіреність якою ОСОБА_2 уповноважила адвоката Дроздова О.М. на представництво її інтересів, таким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знали про укладання спірного договору купівлі-продажу в 2012 році.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

О.В. Свистунова