Справа № 377/612/18-ц Головуючий в суді І інстанції МалишенкоТ.О.

Провадження № 22ц-824/2197/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

14 лютого 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 14 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача УСЗН ВК Славутицької міської ради Київської області на її користь 18 495, 00 гривень відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік як інваліду ІІ групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 19 грудня 1991 року із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 року і 06.06.1996 року).

Позовні вимоги мотивує тим, що у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 року по 1991 рік на роботах в зоні іонізуючого випромінювання, її здоров'ю завдано шкоду, внаслідок чого вона отримала 2 групу інвалідності (довічно). Вказує, що відповідно до ст. 1189 ЦК України, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має цивільне право на відшкодування шкоди, заподіяної її здоров`ю на роботах з ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС. Відповідно довідки № 26/01-15 від 14.05.2018 року Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради не виплатило їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2018 рік за шкоду заподіяну здоров`ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 14 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив надані нею докази, не з`ясував фактичні обставини, зокрема, що її права на пільги і компенсації за шкоду, завдану ушкодженням здоров`я на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС закріплені у виданому їй посвідчені категорії 1 від 13 липня 1994 року, чинним і єдиним нормативно-правовим актом, яким встановлено законодавчо-визначений розмір виплат компенсації по щорічній допомозі на оздоровлення за шкоду, завдану здоров`ю при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у повному обсязі є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в статті 48 якого однозначно визначено розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 1 і 2 групи - 5 мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 18 495, 00 гривень, що є розміром збитків в результаті порушення її цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я у зв'язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, профзахворювання, пов'язаного з роботами на ЧАЕС, за 2018 рік, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, у редакції від 19 грудня 1991 року із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 року, як інваліду II групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, їй встановлена 2 група інвалідності з причини профзахворювання, пов'язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК № 152056 від 28.06.1994 року.

13 липня 1994 року Київоблдержадміністрацією ОСОБА_3 видано посвідчення громадянина, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1 серія НОМЕР_1.

Згідно довідки № 26/01-15 від 14.05.2018 року, виданої управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, ОСОБА_3 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інваліду ІІ групи, щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року (у редакції від 19 грудня 1991 року, із змінами і доповненнями від 01 липня 1992 року) не виплачена.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 оскаржувала у судовому порядку відмову УСЗН ВК Славутицької міської ради Київської області у виплаті їй щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну сину. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської АЕС катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

За змістом ст. 1189 ЦК України, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

У зв'язку з ратифікацією 12.07.1997 року Україною Віденської Конвенції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням до Віденської конвенції» від 03.12.1997 року внесено зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 року № 39/95-ВР.

Як зазначено у ст.1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.

Згідно зі ст. 72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

В статті 90 цього Закону окреслено сферу його застосування та вказано, що всі вимоги Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності.

Таким чином, УСЗН Славутицької міської ради Київської області не є суб'єктом відповідальності за ядерну шкоду.

Відповідно до ч.8 ст.73 вказаного Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється законом.

Таким чином, спеціальним законом є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким визначені та закріплені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, і який з 6 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, завдану особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:

1)пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2)втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою;

3)матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Формою відшкодування ядерної шкоди, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, призначення та виплата громадянам, віднесеним до категорії осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення.

У свою чергу, позивачка просить стягнути на її користь суму допомоги відповідно до ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ у базовій редакції.

Однак, у теперішній редакції ч. 4 ст. 48 вказаного Закону передбачено, що компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Водночас пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено, зокрема, такі розміри виплат: інвалідам I і II групи - 120 гривень.

З матеріалів справи також вбачається, та не заперечується позивачкою, що ОСОБА_3 вже було виплачено 120 грн. допомоги на оздоровлення на 2018 рік.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, зокрема дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, крім того редакція ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинна на момент звернення позивачки до УСНЗ за виплатою їй компенсації, визначає, що така компенсація та допомога виплачуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, який на разі складає 120, 00 грн., які були виплачені позивачці за 2018 рік, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Славутицького міського суду Київської області від 14 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: