справа № 2-236\10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 лютого 2010 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

головуючого судді:           КравченкоН.О.,

        при секретарі:             Апанасовій Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луганська цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства ««Автодорожник» про стягнення заробітної плати, річних та інфляційних витрат і моральної шкоди ,-

                    В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому зазначила наступне.

 Позивач згідно наказу працює заступником головного бухгалтера  ВАТ « Автодорожник» з окладом у 1300 грн. З 01.08.2008 року заробітна плата відповідачем позивачу не виплачувалась, внаслідок чого утворилась заборгованість за останні 12 місяців у сумі 15600 грн. Крім того, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити їй  передбачені ст. 625 ЦК України річні у розмірі 468 грн. та інфляційні витрати в сумі 5200 грн.  Також позивач зазначила, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду у розмірі 6000 грн.  В заявлених позовних вимогах позивач просить стягнути з відповідача на її користь борг з заробітної плати в сумі 15600 грн., інфляційні витрати в сумі 5200 грн., річні – в сумі 468 грн., 6000 грн. - моральної шкоди та віднести на відповідача понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 2200 грн.  

    В судовому засіданні представник позивача  ОСОБА_2, позов підтримав в повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, письмовою заявою представник позивача прохав задовольнити позовні вимоги в межах, визнаних відповідачем.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи відповідач повідомлений належним чином, надав суду заперечення в яких зазначив, що вимоги позивача визнає частково, а саме визнав суму заборгованості за заробітною платою в розмірі 12889,35 грн., вимоги щодо стягнення 3% річних за затримку заробітної платні частково в розмірі 41,88 коп., вимоги щодо стягнення інфляційних витрат частково в розмірі 1045,99 грн., вимоги щодо стягнення моральної шкоди, витрат, пов’язаних з наданням юридичної допомоги не визнав в повному обсязі.  

    Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Як було встановлено в судовому засіданні позивач  ОСОБА_1 працює  в ВАТ  «Автодорожник» на посаді заступника головного бухгалтера, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 ( а. с. 18-22) та довідкою  ВАТ « Автодорожник» від 14.07.2009 року № 38 ( а. с.13)

    Згідно довідки  ВАТ «Автодорожник» від 14.07.2009 року № 38 заборгованість по заробітній платі  за період з 01.07.3008 року по  30.06.2009 року складає - 12889,35 грн.(а.с.13).

Відповідно до ст. 1 Закону України « Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода,  обчислена,  як  правило,  у грошовому   виразі,   яку   за   трудовим  договором  власник  або

уповноважений ним орган  виплачує  працівникові  за  виконану  ним роботу.

Згідно ст. 115 КЗпП України Заробітна плата виплачується працівникам регулярно  в  робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу,  що не перевищує  шістнадцяти календарних днів.

Ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної платні у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Компенсація здійснюється у разі затримки виплати заробітної платні на один і більш календарних місяців. Відповідачем розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату заробітної платі проведений не був, хоча даний обов'язок покладений безпосередньо на відповідача. (Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної платні у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. №1427 із змінами і доповненнями).

  Виходячи з норм трудового законодавства України, у разі невиплати власником або уповноваженим ним органом середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, працівник згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП має право звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження, що належить йому, яким-небудь терміном.

  Відповідно до ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» під час розгляду трудових суперечок позивач звільняється від сплати державного мита. Згідно ч. 3 ст. 81 ЦПК України при зверненні в суд не підлягають оплаті і покладаються на сторони судом після розгляду справи витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної платі, компенсацій працівникам, відшкодувань за затримку їх виплати.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 п.3 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.      

    Таким чином, суд, встановивши по справі вказані обставини, вважає, що відповідач  повинен виплатити позивачу заборгованість по заробітній платі у сумі  12889,35 грн., три відсотки за затримку заробітної плати за період з 01.08.2008 по 31.07.2009 року в розмірі 41,88 грн. ( 1396?3:100=41,88), інфляційні витрати в сумі 1045,99 грн. ( 1318,88?0,135+1475,62?0,135+1304,46?1,135+1597,80?0,116+1325,67?0,1+774,88?0,078+641,56?0,049+1206,15?0,035+1018,71?0,022+726,09?0,014+802,88?0,010=1045,99грн.)

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 6000 грн.  не підлягають задоволенню оскільки згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» от 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

В позовних вимогах, та під час розгляду справи, позивач  та його представник так і  не вказали в чому саме полягала завдана позивачу моральна шкода, з яких міркувань вона виходила визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами вона обгрутовує свої вимоги.

Суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивачки щодо відшкодування витрат на надання юридичної допомоги в розмірі 2200 грн., на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам, наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу. Так позивачем надано договір про надання юридичної допомоги, в якому зазначено на оплату нею послуг  на суму 2200 гривень, але склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. Відповідних фінансових документів позивачем не надано.

Виходячи з вище наведеного суд вважає  заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.  11, 59, 60, 88, 130,  209, 212 – 215, 225,226 ЦПК України,  ст.ст. 4,115 КЗпП України,  ст. ст. 1 Закону України « Про оплату праці», ст. ст. 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини  доходів у зв'язку з порушенням  строків їх виплати», Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, суд,

                ВИРІШИВ :

Позовні вимоги позовом  ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства « Автодорожник» про стягнення заробітної плати, річних та інфляційних витрат і моральної шкоди  задовольнити  частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства « Автодорожник» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 12889,35 грн., компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 41,88 грн., інфляційні витратив сумі 1045,99 грн., а разом 13977 (тринадцять тисяч дев’ятсот сімдесят сім) гривень 22 копійки.

В задоволені інших вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя