Справа № 2-13274/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 грудня 2009 року                                     м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:    

головуючого судді:  Домусчі Л. В.            

        при секретарі       Ларіній Т.Г.                

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно,                                    

                                                                  В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору, стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно з ОСОБА_1, посилаючись на те, що 04.09.2007 року між ними було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1913-н на суму 390 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 969 500,00   грн. строком до 04.09.2009 року. Для забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору  було укладено іпотечний договір №1201 від 04.09.2007 року, за яким предметом іпотеки є квартира №1, що в будинку №61, по вулиці Лазарева адмірала в місті Одесі.

Позивач належним чином виконав свої зобов’язання по кредитному договору, банком були надані кошти в сумі 464 000 доларів США, що еквівалентно 2 343 200 грн., готівкою, відповідно до заяв на видачу готівки.

Згідно з п 1.2. Договору відновлювальної кредитної лінії з 04.09.2009 року визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню Позичальником щомісячно рівними частинами до останнього числа кожного місяця, починаючи з вересня місяця 2009 року.

Проте, в обумовлені кредитним  строки ОСОБА_1 своїх зобов’язань по поверненню  кредиту не виконує.

Відповідно до п. 3.3.1 Договору відновлювальної кредитної лінії №1913-н відповідач зобов’язався належним чином виконувати зобов’язання, у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов’язань достроково повернути кредит з одночасною сплатою відсотків за фактичний час користування кредитними ресурсами та пені.

Згідно ч. ст..1054 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти в строк та у порядку встановленому Кредитним договором. В разі прострочення повернення чергової частини кредиту банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась та сплаті відсотків.

Відповідно до ст.. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення  стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст..12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 Відповідно до п.5.3. Іпотечного договору іпотекодержатель набуває право дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, а в разі його невиконання, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки.

ВАТ «Державний ощадний банк України» утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. №876 «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України у відкрите акціонерне товариство з метою створення умов для більш ефективної реалізації державою своїх прав власника і функцій держави. Засновником банка є держава в особі Кабінету Міністру України і державі належить 100% акцій на всю суму Статутного фонду.

Відповідно до ст..7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статуту банку держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку через органи управління банком – наглядову раду банку, яка здійснює контроль за діяльність банку з метою збережених залучених у вклади коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку.

Не одержання прибутку Банку від виконання банківських операцій може призвести до порушення фінансового стану установи, акції якої повністю належить державі, а відтак до зменшення надходжень до бюджету в якості платежів та податків, що негативно вплине на можливості кредитування вітчизняного виробника, розвитку ощадної справи, всебічного банківського обслуговування юридичних та фізичних осіб.

Позивач у судове засідання з’явився, підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити.

Відповідач, ОСОБА_1, у судове засідання з’явився, позовні вимоги визнав частково, а саме: в частині розірвання договору відновлюваної кредитної лінії №1913-н від 04.09.07, який був укладений між філією Одеське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_1 на користь філії Одеське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» 443 452, 59 дол. США, що еквівалентно 2 343 200

Однак, відповідач просив суд відстрочити виконання судового рішення в частині стягнення грошових коштів на два роки та розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення з грошових коштів на строк десять років.

Представник позивача, проти клопотання відповідача не заперечував.

Вислухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідача дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 04.09.2007 року між ними було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1913-н Відповідно до п.1.1 цього договору позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 390 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ склало 1 969 500 грн., а відповідач зобов’язався прийняти грошові кошти, використати їх та повернути кредит зі сплатою 13% річних, комісійних винагород та інших встановлених договором платежів. Строки та умови повернення кредиту та інших платежів визначені у додатку №1 до договору 1913-н (а.с.13-17).

Для забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору  було укладено іпотечний договір №1201 від 04.09.2007 року, за яким предметом іпотеки є квартира №1, що в будинку №61, по вулиці Лазарева адмірала в місті Одесі.

Відповідно до п. 3.3.1. договору 1913-н відповідач зобов’язувався точно в строки, обумовлені договором, повернути кредит та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов’язання за договором.

    Після отримання кредиту відповідач належно виконував свої зобов’язання щодо повернення кредиту, відсотків та інших платежів. Але починаючи з грудня 2008 р. відповідач припинив повернення позивачу грошових коштів. Відповідач не надав суду доказів того, що він належним чином повертає наданий кредит. Крім того, факт припинення платежів за договором 1913-н визнається відповідачем, тому в силу ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

    Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України Договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом.

Таким чином, відповідач протягом тривалого часу не виконує свої договірні зобов’язання перед позивачем.

    Також обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача  заборгованості за кредитом, процентів та пені, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.23,24)

    Відповідно до п. 3.2.2. договору 1913-н позивач вправі при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

    Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Отже, допустивши прострочення кредиту, відповідач порушив не тільки свої договірні зобов’язання, а й вимоги законодавства України.

    За таких умов суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом та пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення, суд вважає, що вимоги відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до норм ст..217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст..373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

    Стосовно вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та встановлення способу його реалізації, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.

    Звернення стягнення на належний відповідачу предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 та салон краси за адресою вул. Варненська, 7-Б у м. Одесі) передбачене іпотечним договором, укладеним між сторонами 04.09.2007 р. Пунктом 5.5. вказаного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись за рішенням суду.

    Зазначений іпотечний договір укладений сторонами для забезпечення виконання зобов’язань відповідача за договором 1913-н від 04.09.2007 р., про що прямо вказано у п. 1.1. іпотечного договору. Отже, укладений сторонами іпотечний договір є способом забезпечення виконання зобов’язань.

З пояснень відповідача вбачається, що даний об’єкт він, у всякому випадку, не зможе відчужити без згоди банку, він свій борг визнає. Однак, так як саме з цього об’єкту, де є перукарня, відповідач отримує прибуток і він має намір погасити заборгованість, то звернення стягнення на нього і встановлення способу реалізації є не доцільною. Тому, суд вважає, за доцільне, для належного виконання погашення заборгованості, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири №1, що в будинку №61, по вулиці Лазарева адмірала в місті Одесі, та має наступні характеристики: загальна площа – 28,8 кв.м., житлова площа – 15,4 кв.м. кількість кімнат – 1 та салон краси, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Варненській під номером 7-б, зальною площею – 133,7 кв.м.; встановлення способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановити на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності.

    Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

    Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання.

    Тобто, якщо припиняється основне зобов’язання, то забезпечення його виконання також припиняється в силу закону.

    Оскільки договір 1913-н від 04.09.2007 р. як основне зобов’язання у зв’язку з його розірванням судом припиняє дію, то також припиняється дія іпотечного договору. Тому суд не має підстав задовольняти вимоги, які ґрунтуються на іпотечному договорі.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх

обґрунтованими і доведеними позивачем та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

На підставі викладеного та відповідно до ст. 526, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 2 ст. 651, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 8, 57-60, 209, 212, 214, 215, 217,373Цивільного процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

 Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

    Розірвати договір відновлюваної кредитної лінії 1913-н від 04.09.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 2 343 200 (два мільйони триста сорок три тисячі двісті) грн.

 Відстрочити виконання судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на два роки та розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на строк десять років та встановити погашення кредитної заборгованості рівними частинами кожний місяць у сумі 19526 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот двадцять шість) грн.. 60 коп.

     В іншій частині позовних вимог – відмовити.

     Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Строк виконання зобов’язання настає з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

 Суддя                                                                                                                Домусчі Л.В.