ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

05 лютого 2019 року о 10 год. 11 хв.Справа №  280/4738/18   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Новікової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ширшова А.А.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду   з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення від 03.08.2018 №0020097-4902-0826, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в сумі 8619,20 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 03.08.2018 № -4902-0826, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в сумі 7423,29 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 03.08.2018 № -4902-0826, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в сумі 6651,37 грн.

          Ухвалою суду від 13.11.2018 відкрито загальне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 05.12.2018.

В підготовчому засіданні 10.01.2019 судом закрито підготовче провадження та розпочато, за письмовою згодою представників сторін, розгляд адміністративної справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 14.04.1998 року вона зареєстрована, як фізична особа-підприємець з видами діяльності  КВЕД ДК 009:2010, затверджених Держаним комітетом статистики України від 23 грудня 2011 року № 396 клас економічної діяльності 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» включає, серед іншого, і діяльність ринків. Таким чином, об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ А» за адресою м. Запоріжжя вул. Щаслива, 4а зареєстровано в установленому порядку як ринок, він перебуває у власності суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_3, яка належить до категорій суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу, що здійснюють діяльність на ринках. Крім того, об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ А» розташовано у межах відведеної земельної ділянки, що виділена для функціонування продовольчого ринку по вул. Щасливій 4а в м. Запоріжжі, відповідно до Державного Акту про право постійного користування землею за № 2317 від 17 вересня 1998 р. А тому, на думку позивача,   об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ.А» площею 1077,4 кв. м., який розташована за адресою м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 4а та належить ОСОБА_3, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі ч. «е» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень у відзиві на позовну заяву зазначив, що  позивач дійсно зареєстрована як фізична особа – підприємець, проте згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою: м. Запоріжжя вул. Щаслива, 4а належить фізичній особі ОСОБА_3 а не фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3 А також те, що позивачем не було надано до скарги документи, які підтверджують використання нежитлового приміщення безпосередньо фізичною особою ОСОБА_3 при здійсненні підприємницької діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала позицію викладену в письмових запереченнях та просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.    

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що Олександрівським управлінням у м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та винесено наступні податкові повідомлення рішення від 03.08.2018 року:

№0020097-4902-0826, яким визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в сумі 8619,20 грн.;

 №0000072-4902-0826, яким визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2016 рік в сумі 7423,29 грн.;

 №0000073-4902-0826, яким визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізособами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2015 рік в сумі 6561,37 грн. (а.с.7-9).

 Позивач, скористався правом адміністративного оскарження та звернувся 28.08.2018 року до ДФС України зі скаргою на оскаржувані рішення. Рішенням ДФС України від 17.09.2018 року  було продовжено строк розгляду скарги та 26.10.2018 року за результатами такого розгляду рішенням ДФС України  скаргу позивача залишено  без задоволення, а  оскаржувані податкові повідомлення – рішення від 03.08.2018 року - залишені без змін (а.с. 11-15).

Не погодившись з правомірністю прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень – рішень, ОСОБА_3 звернулась  з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

 Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача щодо відсутності підтверджуючих документів використання нежитлових приміщень безпосередньо ОСОБА_3 при здійсненні нею підприємницької діяльності, а тому для вирішення позовних вимог суд вважає необхідним дослідити обґрунтованість таких висновків контролюючого органу.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію №573873 від 14.04.1998 позивач зареєстрована, як фізична особа – підприємець з видами господарської діяльності серед іншого 68.20 – надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.11 – Роздрібна торгівля  в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (крім тютюнових виробів) (а.с.20, 22).

Відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затверджених Державним комітетом статистики України від 23.12.2011 №396, клас економічної діяльності 68.20 «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» серед іншого включає «діяльність ринків» (а.с.21).

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до частини «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються  суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність, зокрема, на ринках.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: договору дарування від 01.12.1997 року,  свідоцтва №1720 про право власності на 1/2 частину будівлі ринку від 17.11.1997 року,  витягу з реєстру прав на нерухоме майно та  державного Акту на право постійного користування землею для функціонування продовольчого ринку по вул. Щаслива,4а в м. Запоріжжі, що об’єктом нежитлової нерухомості, на який нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015,2016 та 2017 роки  є  саме будівля ринку (а.с.16-19).

Суд не погоджується із запереченнями проти позову з боку відповідача стосовно того, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення за адресою: вул. Щаслива,4а м. Запоріжжя належать фізичній особі ОСОБА_3Є,  а не фізичній особі – підприємцю та ненаданню позивачем до скарги документів, які б підтверджували використання нежитлового приміщення безпосередньо фізичною особою ОСОБА_3 при здійсненні підприємницької діяльності, з огляду на наступне.

Стаття 42 Конституції України встановлює право громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до п. 1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Таким чином, фізична особа - підприємець не є окремим учасником цивільно - правових відносин.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього ознаки «підприємець».

Статус фізичної особи - підприємця засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Господарський кодекс України визначає фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб загальним терміном «суб'єкти господарювання».

Чинне законодавство України не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Що стосується твердження відповідача щодо ненадання позивачем до скарги документів, які б підтверджували використання нежитлового приміщення безпосередньо фізичною особою ОСОБА_3 при здійсненні підприємницької діяльності, суд вважає їх безпідставними, оскільки згідно наявної в матеріалах справи копії скарги ОСОБА_3Є до ДФС України  на оскаржувані податкові повідомлення – рішення, а саме згідно додатку до неї, позивачем долучались усі документи на підтвердження, як підстав володіння зазначеним майном так і  докази використання такого майна у своїй господарській діяльності.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ОСОБА_3 є «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (клас економічної діяльності згідно КВЕД ДК 009:2010 - 68.20), що також і підтверджується відповідачем у відзиві, а тому такі твердження відповідача є необґрунтованими.

Із урахуванням вищевикладених  обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач, на переконання суду, обґрунтував та довів протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність у відповідача підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягає скасуванню, а відтак - адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (69002, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення Головного управління ДФС у Запорізького області від 03.08.2018 №0020097-4902-0826, №0000072-4902-0826 та №0000073-4902-0826.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.02.2019.

Суддя                                                                                                      І.В.Новікова