Справа № 185/4747/23

Провадження № 2/185/133/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року                                                м.Павлоград        

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання – Астапчук Д.В., представника позивача – Стасюка В.О., представника відповідача-1 – Стельмаха І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/4747/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом та ушкодженням здоров`я,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 , за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я позивачу, а також відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину і встановлення винних осіб, у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету.

Стислий виклад позиції позивача.

08.11.2016 року у місті Золоте Попаснянського району Луганської області близько 08-00 год. ОСОБА_1 , знаходячись в районі шахти «Родина» м. Золоте Попаснянського району Луганської області, коли прямував пішки через поле, потрапив на бойовий припас (розтяжку) і в результаті його вибуху отримав тілесні ушкодження у вигляді мінно-вибухової травми, осколкового поранення тулубу, м`яких тканин правового плеча. Внаслідок отриманих поранень позивачу встановлено третю групу інвалідності.

За вказаним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016130240002817, відповідно до витягу з ЄРДР: 08.11.2016 року близько 08-00 год., знаходячись в районі шахти «Родина» м. Золоте Попаснянського району Луганської області, ОСОБА_1 , натрапив на бойовий припас і в результаті його вибуху отримав тілесні ушкодження у вигляді мінно-вибухової травми, осколкового поранення правового ока, осколкового переламу нижньої щелепи праворуч, рваної рани тулубу, м`яких тканин правового плеча. Згідно листа ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 17.03.2023 року досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню триває, про підозру нікому не повідомлено. Протягом більш ніж шести років досудове розслідування так і не завершене, винні особи не встановлені.

Місто Золоте Попаснянського району Луганської області станом на листопад 2016 року повністю контролювалось державою Україна. Заподіяння позивачеві 08.11.2016 року тілесних ушкоджень під час вибуху мінно-вибухового пристрою у м.Золоте Попаснянського району Луганської області сталось на території підконтрольній українській владі.

Вважає, що за вказаних обставин Держава Україна зобов`язана відшкодувати йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та хвилюваннях, спричинених ушкодженням здоров`я, незабезпеченні відповідачем права щодо захисту життя, гарантованого статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею 27 Конституції України.

Стислий виклад позиції відповідача-1.

Представник Держави України в особі Кабінету Міністрів України просив відмовити в задоволенні позову виходячи з наступного. Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у вказаній справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження Кабміну не передбачають поновлення порушеного права позивача.

З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» реалізація права на отримання відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом.

Відповідач не погоджується з висновком експерта № 12/20 за результатами проведення психологічної експертизи від 31.12.2020 року, де вказано, що позивачу завдані страждання (моральна шкода) через отримані тілесні ушкодження під час вибуху бойового припасу, визначено розмір відшкодування моральної шкоди.

Стислий виклад позиції відповідача-2.

Жодних заяв від Державної казначейської служби України на адресу суду не надійшло.

Заяви, клопотання; інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду позов було залишено без руху.

Ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення згідно змісту позовної заяви, позов підтримав, просив задовольнити. Вказав, що позивач не звертався за відшкодуванням збитків відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326, тому що позивач не є суб`єктом звернення.

В судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав доводи відзиву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що Держава Україна не може нести відповідальність за шкоду, яка заподіяна російською федерацією. Позивач отримує пенсію по інвалідності, яка виплачується за рахунок коштів державного бюджету. Крім того, позивач не позбавлений права подати позов, як потерпілий в кримінальному провадженні, задля стягнення відшкодування з винних осіб.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» розпочато АТО.

Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено м. Золоте Попаснянського району Луганської області.

08.11.2016 року у місті Золоте Попаснянського району Луганської області близько 08-00 год. ОСОБА_1 , знаходячись в районі шахти «Родина» м. Золоте Попаснянського району Луганської області, коли прямував пішки через поле, потрапив на бойовий припас (розтяжку) і в результаті його вибуху отримав тілесні ушкодження у вигляді мінно-вибухової травми, осколкового поранення тулубу, м`яких тканин правового плеча.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 142866, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково з 24.02.2020 року, причина інвалідності: поранення, ушкодження здоров`я від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 08.11.2016р. на території проведення антитерористичної операції.

Згідно з висновком експерта № 12/20 за результатами проведення психологічної експертизи, складеного 31 грудня 2020 року, у ОСОБА_1 наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час вибуху бойового припасу 08.11.2016 в районі шахти «Родина», с. Золоте, Попаснянського району, Луганської області; ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) через отримані тілесні ушкодження під час вибуху бойового припасу; попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 (моральної шкоди) становить 1 000 000 (один мільйон) грн.

Згідно повідомлення Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 24.01.2020 року №755/02/07.1-20, відповідно до протоколу засідання міжвідомчої комісії від 16.01.2020 року № 1 прийнято рішення установити факт одержання поранення (ушкодження здоров`я) ОСОБА_1 від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 08.11.2016 на території проведення антитерористичної операції.

Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях повідомлено ОСОБА_1 , що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016130530000660 від 01.10.2016 р. здійснюється слідчим відділом 3 управління (з дислокацією у місті Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. 25.11.2016 р. ОСОБА_1 вручена пам`ятка про права та обов`язки потерпілого, допитаний як потерпілий та проведена судово-медична експертиза. На даний час проводиться комплекс слідчих дій з метою встановлення осіб, які причетні до вчинення злочину.

Згідно витягу з ЄРДР №12016130530000660, 08.11.2016 року до чергової частини Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області надійшло повідомлення з травматологічного відділення ЦМЛ ім.Титова м.Лисичанська про те, що 08.11.2016 року у вказане відділення був госпіталізований ОСОБА_1 , 1971 року народження, який 08.11.2016 року близько 08-00 год., знаходячись в районі шахти «Родина» м. Золоте Попаснянського району, натрапив на бойовий припас і в результаті його вибуху отримав тілесні ушкодження у вигляді мінно-вибухової травми, осколкового поранення правового ока, осколкового переламу нижньої щелепи праворуч, рваної рани тулубу, м`яких тканин правового плеча. Правова кваліфікація кримінального правопорушення – ч.2 ст.258 Кримінального кодексу України.

Згідно листа ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 17.03.2023 року, досудове розслідування по кримінальному провадженню №12016130530000660 триває, під час досудового розслідування про підозру будь-якій особі не повідомлено.

Норми права, які застосував суд, та висновки суду за результатами розгляду справи.

Щодо права позивача на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок терористичного акта, на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).

Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.

ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним.

Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.

З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України»).

За усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).

Отже, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачеві внаслідок ушкодження здоров`я під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.

У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я у період проведення АТО.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20),  від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Щодо порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції та статтею 27 Конституції України

Позивач заявив вимогу про стягнення з держави Україна відшкодування моральної шкоди, завданої йому терористичним актом, що призвів до ушкодження здоров`я, посилаючись на те, що держава Україна є відповідальною за порушення права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).

Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).

За статтею 2 Конвенції обов`язки держави полягають у такому:

1) негативний обов`язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов`язку;

2) позитивний обов`язок має два різновиди:

- матеріальний, за яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтованих заходів для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.

Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов`язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходів, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов`язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар.

Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов`язує державні органи вживати конкретних заходів, спрямованих на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява № 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68);

- процесуальний, за яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя.

Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов`язку. Обов`язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 08 листопада 2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, § 176).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, то порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків - як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального - може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування). Остання може мати різні форми та розміри, що залежатимуть, зокрема, від виду конкретного порушення, вчинення якого державою за конкретних обставин необхідно встановити.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20) виклала правовий висновок, у якому зазначила, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, поширюється положення статті 2 Конвенції. Однак проблема у подібних справах полягає в тому, щоби встановити, чи перебував потерпілий під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції та чи порушила Держава України певні свої обов`язки з тих, які випливають із вказаної статті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україна шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку російської федерації (далі - рф), яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1, схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Позивач не довів, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів, які б усунули ризик ушкодження його здоров`я, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів з такого попередження та усунення ризику для здоров`я позивача.

Ушкодження здоров`я позивача та виконання Державою Україна позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя ОСОБА_1 не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.

Отже, відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя ОСОБА_1 .

Саме по собі посилання на порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції, у межах контрольованої території Україною, без встановлення невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації процесуального обов`язку, не може бути підставою притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї.

Відсутні підстави для висновку про невиконання державою Україна позитивного процесуального обов`язку, за яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів ушкодження здоров`я незалежним органом.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема з урахуванням складності справи, поведінкою заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»; § 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції», заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Силові дії рф проти Україна тривають з 20 лютого 2014 року, наслідком такої збройної агресії стала, зокрема окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях, у зв`язку із зазначеним фактично з причин незалежних від органів досудового розслідування, не надається можливим завершити усю сукупність запланованих заходів та процесуальних дій у рамках досудового розслідування кримінального провадження № 1201613053000660.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано майнової чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Позивач вказує на відсутність ефективного незалежного розслідування кримінального провадження за фактом ушкодження його здоров`я, однак не мотивував, чому вважає тривалість досудового розслідування надмірною, не зазначив, які процесуальні дії не вживаються чи які заходи не проведено органом досудового розслідування, що впливає на тривалість та можливість завершення досудового розслідування.

Внаслідок збройної агресії рф Україна створила спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації» (далі - Постанова № 326).

Згідно з пунктом 1 Порядку, Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом, як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії рф, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 Постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних внаслідок бойових дій і пов`язаних із ними нещасних випадків, яким надаються соціальні гарантії та різні види державної соціальної допомоги (абзац шостий підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 Постанови № 326).

Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, ушкодження здоров`я, каліцтва цивільних осіб через збройну агресію рф. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов`язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов`язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо.

Представник позивача вказав, що ОСОБА_1 не звертався за відшкодуванням збитків відповідно до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом та ушкодженням здоров`я – відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач-1 - Держава України в особі Кабінету Міністрів України, місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, буд.12/2.

Відповідач-2 - Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6.

        Суддя                                                         А. О. Врона