копія
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2010р. №2-а-7282/09/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Пасічника Ю.П.
при секретарі Коробченко Є.К.
за участю представників:
- позивач – ОСОБА_1,
- відповідач – Івашкін О.В., Корченюк О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - позивач) до державної податкової інспекції у м. Кіровограді (надалі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001701710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 56618,44 грн.; №0001711710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 12669,50 грн., в т.ч. 8333 грн. за основним платежем та 4336,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій №0001721710 від 26.08.2009р. на суму 162325 грн. за порушення законодавства про патентування, норм з регулювання обігу готівки та застосування РРО.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено планову перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за період з 01.07.2006р. по 31.03.2009р. про що складено акт №81/1710/2393600234 від 14.08.2009р.
На підставі акту перевірки були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій.
Позивач не погоджується з визначенням йому податкових зобов’язань та зазначає, що прийняття податкового повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 56618,44 грн. є безпідставним, оскільки в періоди за які відбулося нарахування податку з доходів фізичних осіб він перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а тому був звільнений від обов’язку декларувати та сплачувати вказаний податок.
В ході розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив визнати нечинним оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 54570 грн. 94 коп.
Стосовно визначення позивачеві податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 12669,50 грн. зазначає, що згідно п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до договорів суборенди транспортних засобів позивачеві в липні 2008 року були перераховані грошові кошти в якості попередньої оплати за суборенду автомобілів в сумі 350000 грн., тобто відбулася перша з подій, яка є підставою для виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість. В цей період позивач не мав статусу платника податку на додану вартість оскільки перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, відповідно не повинен був включати дану суму до податкових зобов’язань.
Стосовно застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку оприбуткування готівки, зазначає, що він як платник єдиного податку зобов’язаний вести книгу обліку доходів та витрат з обов’язковим заповненням граф «період обліку», «витрати на виробництво», «сума виручки (доходу)», «чистий дохід». Позивач отримав та зареєстрував в ДПІ книгу обліку доходів та витрат та здійснював в ній відповідні записи, що вказують на додержання порядку оприбуткування готівки, а тому висновки про порушення Правил ведення касових операцій не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, а рішення про застосування штрафних фінансових санкцій №0001721710 від 26.08.2009р. на суму 162325 грн. за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО є незаконним.
Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.
Представником відповідача подано письмові заперечення на позов, якими позов не визнається в повному обсязі оскільки дії посадових осіб відповідача по визначенню податкових зобов’язань та застосуванню штрафних санкцій є законним та правомірними.
В судовому засіданні 05.02.2010 року на підставі ст. 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено до 10.02.2010р.
Розглянувши долучені до справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ВСТАНОВИВ:
Посадовими особами відповідача була проведена планова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) за період з 01.07.2006р. по 31.03.2009р. про що складено акт №81/1710/2393600234 від 14.08.2009р. (а.с. 14-31).
За результатами перевірки встановлено порушення:
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.92р. та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян (в редакції наказу ДПАУ від 14.02.2001р. №53, із змінами внесеними згідно наказів ДПАУ від 28.12.2001р. №523, від 16.07.2003р. №352) – донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 56618,44 грн., в т.ч.: за 2 півріччя 2006 року – 2047,50 грн., за 2, 3, 4 квартали 2007 року – 36564,75 грн. та 4 квартал 2008 року – 18006,19 грн.
- п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - донараховано податок на додану вартість за лютий 2009 року в сумі 8333 грн.;
- п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 – не оприбуткування готівкових коштів в книзі обліку доходів та витрат в розмірі 32465 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 56618,44 грн.; №0001711710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 12669,50 грн., в т.ч. 8333 грн. за основним платежем та 4336,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій №0001721710 від 26.08.2009р. на суму 162325 грн. за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО.
Суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.
Згідно податкового повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. податкове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб визначено за період:
- 2 півріччя 2006 року – 2047,50 грн.;
- 2, 3, 4 квартали 2007 року – 36564,75 грн.;
- 4 квартал 2008 року – 18006,19 грн.
В ході розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та відмовився від позову в частині визнання нечинним податкового зобов’язання за 2 півріччя 2006 року на суму 2047,50 грн.
Нарахування податкового зобов’язання за 2, 3, 4 квартали 2007 року здійснено у зв’язку з тим, що позивачем не подано декларації про отримані доходи за вказані періоди та не задекларовано валовий дохід за 2 квартал 2007 р. в сумі 35000грн., 3 квартал 2007 року в сумі 35000грн., 4 квартал 2007 р. в сумі 255020 грн.
При цьому відповідач, стосовно доводів позивача про те, що у вказані періоди останній перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а тому не повинен був декларувати доходи від здійснення підприємницької діяльності, зазначає наступне.
Дійсно 26.12.2006р. позивач отримав свідоцтво про сплату єдиного податку терміном дії на 2007 рік (а.с. 7).
Разом з цим, позивачем 16.01.2007року подано заяву (а.с. 77) про перехід з 2 кварталу 2007 року на загальну систему оподаткування, а тому починаючи з 2 кварталу він повинен був декларувати свої доходи в порядку визначеному для осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.
Позивач особисто в судовому засіданні заперечив факт подання ним заяви про перехід на загальну систему оподаткування.
Суд, враховуючи матеріали справи та пояснення позивача його представника і відповідача зазначає, що висновки відповідача суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтується на нормах, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727/98 відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
При цьому відповідно до пунктів 6 та 7 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29 жовтня 1999 року № 599 після закінчення терміну дії Свідоцтва воно підлягає поверненню разом з усіма Довідками в 5-денний термін до органу державної податкової служби, який їх видав. Орган державної податкової служби, що видає Свідоцтво та Довідки, реєструє їх у журналі обліку видачі Свідоцтв, де вказуються прізвище, ім'я та по батькові платника єдиного податку, номер та серія Свідоцтва, дата його видачі, терміни дії, дата його повернення, прізвища, імена та по батькові найманих працівників, номери та серії виданих на них Довідок, дата їх видачі та повернення, сплачені суми єдиного податку.
Доказів повернення позивачем свідоцтва про сплату єдиного податку відповідач не надав.
Більше того, позивачем надано докази подання ним звітів суб’єктів малого підприємництва-фізичних осіб-платників єдиного податку протягом 2007 року (а.с. 87, 98, 99, 100), що в свою чергу вказує на те, що позивачем здійснювалась діяльність на спрощеній системі оподаткування та виконувались вимоги ст. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727/98 та п. 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29 жовтня 1999 року № 599 в частині необхідності звітування за результатами господарської діяльності.
Крім того, суд зазначає, що зворотньому боці копія свідоцтва про сплату єдиного податку на 2007 рік (а.с. 7) 08.11.2007р. здійснено відмітку про додаткове замовлення виду підприємницької діяльності – здавання в оренду автомобільного транспорту, з підписом посадової особи ДПІ у м. Кіровограда та відбитком печатки, що також додатково вказує на те, що протягом 2007 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до чч. 1 та 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підтвердження повернення позивачем свідоцтва про сплату єдиного податку відповідач мав би надати суду витяг з журналу обліку видачі Свідоцтв, як це передбачено п. 7 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29 жовтня 1999 року № 599, або докази звернення до позивача з запитами про повернення свідоцтва чи надання необхідних пояснень.
Але відповідних доказів відповідач суду не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 36564,75 грн. підлягають задоволенню.
Нарахування податкового зобов’язання за 4 квартал 2008 року здійснено у зв’язку з тим, що позивачем в цьому періоді допущено перевищення граничного обсягу виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, яка дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності на суму 160055 грн. У зв’язку з виявленим порушенням позивачеві на суму перевищення нараховано податкове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18006,19 грн.
Суд приходить до висновку, що визначення податкового зобов’язання за вказаний період є неправомірним враховуючи наступне.
В судовому засіданні встановлено, що позивач протягом 2008 року перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку (а.с. 40).
В ході перевірки позивача встановлено, що в 4 кварталі 2008 року обсяг виручки отриманий позивачем становив 660055 грн., тобто перевищення граничного обсягу виручки становить 160055грн., у зв’язку з чим визначено податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 18006,19 грн.
При цьому позивач самостійно з 1 кварталу 2009 року перейшов на загальну систему оподаткування, що не заперечується відповідачем та відображено в акті перевірки (стор. 7 акту, а.с. 60).
Згідно зі ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Відповідно до п.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727/98, у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Відповідач вважає, що у випадку перевищення платником податків встановленого ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» граничного розміру обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – 500 тис.грн., обсяг виручки понад встановлений граничний обсяг повинен враховуватися до складу сукупного оподаткованого доходу і підлягати оподаткуванню за правилами, встановленими розділом IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в зв’язку з тим, що на думку відповідача, такі доходи є іншими доходами в розумінні п.9.12.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Суд зауважує, що донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 18006,19грн. відбулось в період, протягом якого на позивача розповсюджувалися пільги, надані суб’єктам, що обрали спрощену систему оподаткування – єдиний податок.
Відповідач зазначив, що відповідно до п. п. 9.12.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені п. 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб’єктами підприємницької діяльності. Якщо підприємець від здійснення підприємницької діяльності, отримав інші доходи, ніж доходи, які можуть обкладатися таким податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування, такий підприємець, на думку податкового органу, повинен сплатити з цих доходів (тобто із суми перевищення понад 500 000,00 грн.) податок з доходів фізичних осіб.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача з наступних підстав.
З огляду на те, що суб’єкт малого підприємництва сплачує податок з доходів фізичних осіб у складі єдиного податку, в ідповідно до змісту п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.
Згідно з п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 року № 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727», на суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13 «Про прибутковий податок з громадян» (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу).
Згідно п. 9.12. ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законодавством, яке регламентує порядок оподаткування доходів, отриманих суб’єктом підприємницької діяльності, що сплачує єдиний податок, є Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва».
Виходячи зі змісту положень ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб’єктів малого підприємництва, в тому числі до фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Наслідки перевищення граничного обсягу виручки зазначено в п.5 Указу.
Суд вважає, що посилання відповідача на те, що сума перевищення граничного обсягу виручки є іншим доходом в розумінні п.9.12.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є необґрунтованим в зв’язку з тим, що така сума перевищення отримана саме від здійснення підприємницької діяльності, зазначеної в свідоцтві платника єдиного податку, а тому не може вважатися іншими доходами.
З аконодавством же не передбачено будь-яких наслідків перевищення вимог встановлених в п. 1 Указу, окрім обов’язку платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування та визначено час такого переходу – наступний звітний період (квартал).
Більш того, п рямого посилання ні Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», ні Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ні Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» про підстави та порядок оподаткування податковими органами доходів суб’єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок та перевищили у звітному періоді встановлений ліміт, не містять. Тим більше, перелічені нормативні акти не містять підстав для висновків податкового органу про переведення платника єдиного податку на загальну систему оподаткування з періоду, в якому встановлено перевищення ліміту, та відповідно вирахування податку з доходів фізичних осіб за період сплати позивачем єдиного податку.
При цьому суд враховує, що у справі «Таммер проти Естонії» Європейський Суд з прав людини наголосив, що однією з вимог, яка випливає з поняття «встановлене законом», є передбачуваність наслідків. Правова норма не вважається «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко для того, щоб громадянин міг регулювати власну поведінку: громадянин повинен мати змогу, користуючись, у разі потреби, відповідною допомогою, передбачити (у розумних межах і за певних обставин), які наслідки може мати конкретний вчинок.
Крім того, статтею 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» передбачено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Підпунктом 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відноситься дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону. Зазначені правові норми застосовуються до суб’єктів підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців незалежно від отриманого обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та спростовують висновки відповідача.
За частиною 2 статті 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно з законодавством України. Проте, до цього часу відповідальність осіб, що сплачують єдиний податок та перевищують граничний обсяг виручки законодавством не встановлена, у якості заходу відповідальності передбачений лише перехід з наступного звітного періоду на загальну систему оподаткування.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18006,19 грн. підлягають задоволенню.
Стосовно визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001711710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 12669,50 грн., в т.ч. 8333 грн. за основним платежем та 4336,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2008 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку (а.с. 40).
Відповідно до ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податків і зборів (обов'язкових платежів), в т.ч. податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Між позивачем (орендодавець) та ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» (суборендар) 02.06.2008р. були укладені договори суборенди транспортних засобів №№1, 2 (а.с. 41-50). Відповідно до пунктів 3.2. вказаних договорів суборендар зобов’язаний провести попередню оплату за сім місяців суборенди транспортного засобу. Сума попередньої оплати становить 175000 грн. за кожним з договорів. Відповідно до виписки банку (а.с. 8) 03.07.2008 року позивачеві була перерахована сума попередньої оплати в розмірі 350000 грн.
Згідно п.п. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Зважаючи на те, що перерахування грошових коштів згідно вищевказаних договорів відбулося 03.07.2008р., тобто в період коли позивач не був платником податку на додану вартість, то він не повинен був декларувати та сплачувати вказаний податок. При цьому довози відповідача стосовно того, що акти приймання послуг з суборенди транспортних засобів підписані 30.01.2009р. (а.с. 51, 52), тобто в період коли позивач вже був платником податку на додану вартість, судом до уваги не приймаються оскільки підписання вказаних актів не є окремою господарською операцією здійсненою позивачем та ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» з якою Закон України «Про податок на додану вартість» пов’язує виникнення обов’язку декларувати та сплачувати податок на додану вартість, а є лише фіксацією факту здійснення певної господарської операції за якою вже відбулася перша з подій пов’язаної з виникнення податкового зобов’язання.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001711710/0 від 26.08.2009р. підлягає визнанню нечинним.
Позовні вимоги в частині визнання нечинним рішення про застосування штрафних фінансових санкцій №0001721710 від 26.08.2009р. на суму 162325 грн. за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування РРО задоволенню не підлягають враховуючи наступне.
В ході перевірки встановлено, що позивач здійснював розрахунки із споживачами як по безготівковому розрахунку через банківську установу, так і за готівку. Згідно наданих на перевірку видаткових касових ордерів, позивачем отримано за період з 01.06.2008р. по 30.09.2008р. готівкових коштів в сумі 32465 грн. При цьому готівкові кошти позивачем не оприбутковувались в книзі обліку доходів та витрат, так як, остання на перевірку не була надана.
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.
Пунктом 1.2. вказаного положення визначено:
- книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій;
- книга обліку доходів і витрат - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України;
- оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Відповідно до п. 2.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
Відповідно до п. 8 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.99р. №599 для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком N 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 N 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.93 за N 64. При цьому обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий доход".
Додатком №10 до Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю" затвердженої наказом ДПІ України від 21.04.93р. №12 затверджено форму книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності протягом календарного року. Зокрема вказана книга містить графу – сума виручки (доходу) (крб.), в якій повинні відображатись суми коштів одержаних фізичною особо-підприємцем, в т.ч. і готівкові кошти.
Таким чином, позивач, відповідно до норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, повинен був здійснювати оприбуткування готівки шляхом здійснення щоденних записів у відповідній графі книги обліку доходів та витрат.
Позивач 12.02.2008р отримав книгу обліку доходів та витрат №7793/1.
Разом з тим, позивач книгу обліку доходів та витрат під час перевірки посадовим особам відповідача не надав. А в описі документів (а.с. 67) наданому під час перевірки зазначив, що книгу обліку доходів та витрат надати на перевірку не має можливості у зв’язку з її незбереженням.
При цьому суд критично відноситься до доводів позивача, що книга обліку доходів та витрат ним велась належним чином, що підтверджується витягом з книги (а.с. 9-13), оскільки на перевірку вказана книга не надавалась, а тому її заповнення могло бути здійснено вже після перевірки позивача.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95 № 436/95 у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, у тому числі за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Згідно з п. 2 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95 № 436/95 штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.
Відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.95 № 436/95 контроль за додержанням особами, зазначеними у статті 1 цього Указу (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції за неоприбуткування готівки у розмірі 162325 грн. (32465,86х 5 =162325).
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159 - 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
1.Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001701710/0 від 26.08.2009р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 54570 грн. 94 коп.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001711710/0 від 26.08.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 12669 грн. 50 коп. в тому числі 8333 грн. за основним платежем та 4336 грн. 50 коп. за штрафними(фінансовими) санкціями.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити позивачеві з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено 09.02.2010р.
Суддя – підпис.
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Пасічник Ю.П.