Справа № 22ц-328/2010 Головуючий у першій інстанції -
КАРАПУТА Л.В.
Категорія –цивільна Доповідач - ПОЗІГУН М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого – судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: Мамоновій О.Є., Шемець Н.В.
при секретарі: Рачовій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 грудня 2009 року, яким йому відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в зв’язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про відшкодування шкоди, а саме 16 654 грн. 83 коп. інфляційних, 2 494 грн. 95 коп. 3% річних та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Незаконність рішення суду апелянт обґрунтовує порушенням судом при ухвалені рішення норм матеріального і процесуального права. Так, ухвалюючи рішення суд керувався ст.. 530 ЦК України та ст.. 2 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, які не поширюються на спірні правовідносини. Не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону висновок суду про добровільність виконання боржником вироку суду в частині цивільного позову в добровільному порядку через один рік та сім календарних місяців після набрання вироку законної сили, оскільки судом встановлено виконання вироку лише після відкриття виконавчого провадження. Такий висновок суду суперечить ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, ст.. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ч 5 ст. 124 Конституції України та роз’ясненням викладеним в п 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996 р. № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”. Відповідно ж до статей 1 та 5 Закону України „Про виконавче провадження” виконання рішення виконавчою службою є примусовим, а не добровільним виконанням судового рішення, і підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку.
Судом не застосовано положень статей 11, 598, 599, 611, 625 ЦК України, необхідність застосування яких випливає з роз’яснень, викладених в п 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, що призвело до ухвалення незаконного рішення та звільнено безпідставно відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, передбаченої ст.. 625 ЦК України.
Крім того, судом рішення ухвалено з порушенням статей 217, 223, 367 ЦПК України, оскільки судом не враховано при винесенні вироку не могла бути застосовано норма ч 1 ст. 367 ЦПК України, а тому обов’язок його виконання настає з моменту набрання рішенням суду законної сили., тобто з 1.12.2007 року.
Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з заявлених підстав ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Судом встановлено, що вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 23.11. 2007 року ОСОБА_4 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч 1 ст. 286 КК України та стягнуто з володільця джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 35 761 грн. 45 коп. матеріальної шкоди та 15 000 грн. моральної шкоди, а всього 50 761 грн. 45 коп.
24 червня 2009 року Воловецьким районним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист № 1-80/07 (а.с.10), який був пред’явлений позивачем для виконання до Деснянського відділу ДВС Чернігівського міського управління юстиції 15.07. 2009 року, 16.07. 2009 року головним державним виконавцем відділу було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику термін до 23.07. 2009 року для добровільного виконання рішення суду.23.07. 2009 року боржником було сплачено сума 50 761 грн. 45 коп. до ВАТ „БМ БАНК” м. Чернігів МФО 380913 на рахунок Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлялася вимога про стягнення грошових коштів з підстав, передбачених ст. 625 ЦК України в зв’язку з простроченням строку виконання грошового зобов’язання, яке виникло в зв’язку з набранням вироку суду законної сили, а не в зв’язку зі збільшенням цін на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено.
Відповідно до ст.. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно ж до ч 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої
інстанції не лише в межах доводів апеляційної скарги, але і в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За таких обставин посилання апелянта як на підставу для скасування рішення суду ухвалення судом рішення з порушенням роз’яснень, викладених в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” не можуть бути задоволеними.
Виходячи з характеру спірних правовідносин відсутні підстави для застосування відповідальності боржника з підстав, передбачених ст.. 625 ЦК України.
Так, відповідно до ч 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. Проте, відповідно до ч 2 п 3 зазначеної норми матеріального прав підставою виникнення зобов’язання є і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Як встановлено судом, саме в зв’язку з завданням матеріальної та моральної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач і виникло в нього зобов’язання по відшкодуванню шкоди. Вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 23.11. 2007 року було визначено грошовий еквівалент розміру матеріальної і моральної шкоди.
Виходячи ж зі змісту ст.. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання виникає лише в випадку прострочення виконання грошового зобов’язання.
Відповідно ж до ч 1 та ч 4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно ж до ст.. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.
В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач був повідомлений про набрання вироку суду в частині цивільного позову законної сили та необхідності його виконання, як і відсутні дані про звернення позивача до відповідача з вимогою про добровільне виконання рішення суду до його звернення до виконавчої служби з заявою про примусове виконання.
Відповідно ж до ст.. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін). Зобов’язання, строк(термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк(термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк
від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 5 та 6 пункту 16.1.21 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 року за № 860/12734 якщо заявлено цивільний позов у кримінальній справі в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди, звернення до виконання здійснюється в порядку цивільно-процесуального законодавства. У разі, якщо стягував не звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа про виконання вироку суду після набрання ним законної сили, справа передається до архіву суду після закінчення календарного року.
Аналіз зазначених норм матеріального права та положень ст.. 368 ЦПК України, Інструкції, ст. 21 Закону України „Про виконавче провадження” дає підстави стверджувати, що оскільки вироком суду не встановлено строк його виконання, то після набрання ним законної сили вирок в цій частині підлягав виконанню з дня пред’явлення вимоги кредитором до боржника в межах строків, встановлених ст.. 21 Закону України „Про виконавче провадження”.
Як встановлено судом, після пред’явлення вимоги відповідачем і було виконано рішення саме в добровільному порядку, відповідно до положень ст.. 30 Закону України „Про виконавче провадження”, а виконавчою службою не вживалися заходи по примусовому їх стягненню.
Посилання суду на неможливість застосування до спірних правовідносин положень закону України „Про індексацію грошових доходів населення” є вірним і не вплинуло на вірність висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відсутність в мотивувальній частині рішення суду посилань безпосередньо на ст.. 625ЦПК України також не призвело до неправильного вирішення спору, а відповідно до роз’яснень, викладених в пунктах 18 та 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” недоліки, які не вплинули на законність, обґрунтованість правильного по суті й справедливе рішення суду не може бути підставою для скасування з одних лише формальних міркувань, як і порушення або неправильне застосування норм процесуального права, якщо таке порушення не призвело до неправильного вирішення спору.
За викладених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: