Справа № 22ц-481/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Стоілова Т.В.
Категорія – 5 Доповідач - Азевич В.Б.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Зубової Л.М.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Лєдовській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок, третя особа – Красноармійська філія Товарної біржі «Українська», -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 квітня 1998 року вона та ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений Красноармійською філею Товарної біржі «Українська», реєстраційний номер 12958, та зареєстрований 15 травня 1998 року в Красноармійському бюро технічної інвентаризації. В 2008 році вона вирішила подарувати будинок дочці, але нотаріус відмовив їй, у зв’язку з тим, що не було дотримано форми договору, який до діючого на той момент законодавства підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року у задоволені позову відмовлено.
Позивачка на зазначене рішення подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове – про задоволення позовних вимог.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права.
На думку позивачки, діючий на момент укладення угоди Закон України «По товарну біржу» від 10.12.1991 року дозволяв укладати договори купівлі-продажу житлових будинків на товарних біржах, і відповідно до цього закону на біржові угоди поширюється норми встановлені ст. ст. 41-61 ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Вважає, що відповідно до Перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року до договорів, які були укладені до 01.01.2004 року та продовжують існувати після набуття чинності ЦК України, застосовуються правила цього кодексу відносно порядку та наслідків змінення або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Суд позбавив її права власності на спірний будинок, оскільки вона не має можливості в нотаріальному порядку розпорядитися ним.
Окрім того, посилання суду на те, що вона пропустила строк позовної давності є неправомірним тому, що тільки у 2009 році їй стало відомо, що біржові угоди є неналежною формою укладення договору купівлі-продажу будинку.
Позивачка підтримала доводи апеляційної скарги.
Відповідачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 квітня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, жилою площею 30.6 кв. м., який був зареєстровано в Красноармійській філії Товарної біржі «Українська», реєстраційний №12958. 15 травня 1998 року угода зареєстрована в Красноармійському бюро технічної інвентаризації. Згідно рішення Красноармійської міськради від 21 травня 2008 року №285 позивачці дозволено оформлення документів на прибудову до будинку, тамбуру, які побудовані в 1998 – 2001 роках та затверджено загальну площу 83.2 кв. м., житлову 40.6 кв. м. зазначеного житлового будинку.
Відмовляючи у задоволені позову, суду першої інстанції виходив з того, що позивачка є власницею даного будинку на підставі договору-купівлі продажу, який будь-ким не оспорюється і не визнано недійсним. Оскільки ОСОБА_1 провела капітальний ремонт з внутрішнім переплануванням, зробила добудову та тамбур, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність спору з приводу власності, а позивачка не навела доказів порушення її прав, або факту відмови нотаріуса виконати нотаріальної дії.
Окрім того, суд посилався на ст. 71 ЦК УРСР в редакції 1963 року щодо загального строку для захисту прав особи, право якої порушено. У зв’язку з тим, що договір був посвідчений 29.04.1998 року, а позивачка звернулася до суду 27.08.2009 року, тому суд дійшов висновку, що вона пропустила строк позовної давності, і зазначених підстав відмовив у задоволені позову.
Проте розглядаючи справу, суд не притягнув до участі у якості третьої особи юридичну особу - Товарну біржу «Українська».
Згідно ч. 1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
З матеріалів справи вбачається, що третьою особою позивачка зазначила Красноармійську філію Товарної біржі «Українська», а не юридичну особу - Товарну біржу «Українська» від імені якої, проходила реєстрація договору. Відповідно до довідки Головного управління статистики у Донецькій області станом на 25 січня 2010 року, код 24514270 суб’єкт - Товарна біржа «Українська» розташована на території іншої області. В договорі купівлі-продажу вказана адреса юридичної особи: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 75.
Як встановлено ч. 1, 2 ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.
Судом першої інстанції, відповідно до ст. ст. 35, 36 ЦПК України, не була постановлена ухвала про залучення до участі у справі у якості третьої товарну біржу – юридичну особу. Повістки про виклик до суду направлялися за адресою філії, яка на момент розгляду справи за цією адресою не знаходиться.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року №12, суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов’язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.
Розглядаючи даний спір, суд першої порушив норми процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд вирішив питання про права та обов’язки товарної біржі, не залучивши юридичну особу до участі у справі.
Виходячи з наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 5, 311 ч. 1 п. 4, 314 ч. 1 п. 2, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: