РІШЕННЯ

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа №800/345/17 (9991/116/11)

адміністративне провадження №П/9901/45/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддів Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Вишняка О.М.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Кот О.В.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Вища рада правосуддя, про визнання протиправною постанови.

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України з позовом до Верховної Ради України, третя особа на стороні відповідача - Вища рада юстиції, в якому просила постанову Верховної Ради України від 23.12.2010 щодо звільнення її з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області визнати неправомірною та скасувати.

2. В обґрунтування позову покликалася на те, що Верховна Рада України звільнила її з посади судді за порушення присяги судді. Постанову Верховної Ради України від 17.06.2010, якою її було звільнено перший раз, було скасовано судом. Вдруге відповідач звільнив позивача з посади з тих самих підстав. Вважає, що звільнення відбулось з порушенням процедури.

3. Вищий адміністративний суд України постановою від 31.05.2011 в задоволенні позову відмовив повністю.

4. Вважаючи постанову Вищого адміністративного суу України від 31.05.2011 незаконною, ОСОБА_2 звернулася до Європейського суду з прав людини з заявою від 20.03.2011 № 20554/11.

5. 19.01.2017 Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_6, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, а також статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19.04.2017.

6. 16.05.2017 позивач подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011.

7. Постановою від 07.08.2017 Верховний Суд України скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 31.05.2011, а справу передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

8. Після направлення справи на новий розгляд ухвалою від 19.08.2017 Вищий адміністративний суд України прийняв справу до свого провадження. Проте справа по суті не розглядалась.

9. 02.01.2018 справу з Вищого адміністративного суду України було передано на розгляд Верховному Суду.

10. Ухвалою від 04.01.2018 Верховний Суд прийняв справу до провадження.

11. Ухвалою від 01.02.2018 Верховний Суд зупинив провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № П-93/10, П-156/10 (провадження № 11-57сап18) про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання неправомірною та скасування в частині постанови Верховної Ради України та рішення Вищої ради юстиції, що розглядається Великою Палатою Верховного Суду.

12. Постановою від 15.02.2018 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №П-93/10, П-156/10 (провадження № 11-57сап18), заяву ОСОБА_2 задовольнила частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 частково скасувала та передала в цій частині на новий розгляд, в іншій частині залишила в силі.

13. Рішенням Верхового Суду від 17.04.2018 (справа № П-93/10, П-156/10) визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.10.2007 та передано на повторний розгляд до Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.12.2007.

14. Постановою від 13.12.2018 Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Верхового Суду від 17.04.2018.

15. Ухвалою від 09.01.2019 Верховий Суд поновив провадження у справі.

16. 31.01.2019 позивачка уточнила позовні вимоги і просить суд:

- визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття постанови «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 № 2867-VI в частині звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням присяги судді;

- визнати незаконною, протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 № 2867-VI в частині звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням присяги судді;

- захистити права позивача, обравши ефективний засіб захисту прав за наслідками визнання незаконним акту про звільнення з посади судді, відновити юридичний стан всіма можливими засобами на виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 19.01.2019.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. З лютого 1985 року ОСОБА_6 працює на посаді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

18. 25.04.1990 ОСОБА_6 прийняла присягу судді.

19. Постановою Верховної Ради України 16.11.2011 № 2111-ІІІ обрана суддею цього ж суду безстроково.

20. 26.05.2010 Вища рада юстиції розглянула пропозиції членів Вищої ради юстиції ОСОБА_9 від 13.08.2007, ОСОБА_10 від 14.10.2009 та від 26.02.2010 про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги.

21. Цього ж дня Вища рада юстиції прийняла рішення №410/0/15-10, №412/0/15-10 та №413/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги та внесла подання від 31.05.2010 № 32/0/12-10.

22. Постановою Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2352-VI ОСОБА_6 звільнено з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

23. ОСОБА_6 оскаржувала до суду зазначену постанову про звільнення з посади судді від 17.06.2010.

24. Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2010 позов було задоволено частково. Суд визнав незаконною постанову Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

25. Водночас, цією ж постановою Вищого адміністративного суду України відмовлено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання неправомірним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.10.2007.

26. З огляду на це, Верховна рада України вважала, що факт порушення ОСОБА_6 присяги судді залишився не спростованим. У зв'язку з цим, підстави для звільнення продовжують існувати.

27. 23.12.2010 Верховна Рада України прийняла постанову від № 2867-VI «Про звільнення суддів», якою вдруге звільнила ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

28. Згодом, рішенням Верхового Суду від 17.04.2018 (справа № П-93/10, П-156/10) визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.10.2007 та передано на повторний розгляд до Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.12.2007.

29. Підставою звільнення ОСОБА_6 постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2867-VI стали матеріали перевірки, відображені в акті Вищої ради юстиції № 413/0/15-10 від 26.05.2010.

30. Вища рада юстиції дійшла висновку, що встановлені за результатами перевірки обставини свідчать про те, що суддя Стасовська Л.І. при здійсненні судочинства несумлінно виконувала свої службові обов'язки, ігнорувала вимоги закону, умисно їх порушувала, допущені нею дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, неупередженості та незалежності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків і є підставою для внесення подання про звільнення її з посади за порушення присяги.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

31. В обґрунтування позовних вимог позивачка наводить такі доводи:

а) постанова Верховної Ради України від 23.12.2010 є незаконною, оскільки її прийнято з порушенням процедури розгляду цього питання, у її відсутності, в період тимчасової непрацездатності;

б) в основу підстави звільнення покладено подання члена Вищої ради юстиції ОСОБА_9, в якому йдеться про порушення процесуального законодавства при здійсненні правосуддя під час розгляду цивільних справ. Позивачка вважає, що ці обставини не перевірені, встановлені не об'єктивно, без надання їм належної оцінки, судові рішення не скасовані судом вищої інстанції;

в) ОСОБА_6 оскаржувала постанову Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2352-VI до суду і постановою від 23.09.2010 суд її скасував. Згодом і рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верхового Суду від 17.04.2018 визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.10.2007. За таких обставин, вважає, підстав для притягнення її до відповідальності у виді звільнення з посади судді немає;

г) Європейський суд з прав людини у рішенні «Куликов та інші проти України» констатував порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості, ст. 8 Конвенції, оскільки мало місце втручання у приватне життя заявника;

д) законодавство України не передбачає порядку поновлення судді на посаді, звільнення якої визнано судом незаконними. Тому поновлення на посаді судді є виключною компетенцією суду.

32. Відповідач та третя особа проти позову заперечували з таких підстав:

а) обставини про порушення ОСОБА_6 присяги судді, встановлені Вищою радою юстиції, не спростовані. На той час процедура прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді залежала від цих обставин;

б) Верховна Рада України діяла з дотриманням процедури, передбаченої Конституцією України та законами України, чинними на момент її прийняття. ОСОБА_6 двічі не з'явилася на засідання профільного комітету і на пленарне засідання Верховної Ради України, про час засідань була повідомлена належним чином. Законодавство України не передбачало обов'язкової присутності судді на пленарному засіданні Ради під час розгляду питання про звільнення з посади судді.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Оцінивши наведені сторонами аргументи та докази, Суд дійшов наступних висновків.

34. Спірні правовідносини, виникли в 2010 році та регулювались Конституцією України (в редакції до 30.09.2016), Законом України "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.1998 №22/98-ВР, Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-XII.

35. Згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону "Про Вищу раду юстиції" Вища рада юстиції була наділена повноваженнями щодо внесення подання про звільнення суддів з посад, в тому числі, за особливих обставин, зокрема за порушення суддею присяги. Звільнення судді з посади з цієї підстави до 30.09.2016 було передбачено пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

36. Порядок здійснення Вищою радою юстиції повноважень щодо розгляду питання про звільнення судді з посади за порушення присяги було встановлено статтею 32 Закону №22/98-ВР.

37. Згідно з частинами 2 та 3 цієї статті порушенням суддею присяги є: вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

38. Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини 5 статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

39. Отже, в силу Закону Вища рада юстиції наділена виключними повноваженнями встановлювати факт порушення суддями присяги, про що приймати відповідне рішення.

40. Положення пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України та статті 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) наділяли Верховну Раду України повноваженнями приймати рішення про звільнення з посади судді на підставі подання Вищої ради юстиції, в якому наводились факти порушення суддею присяги.

41. Оскаржувану постанову «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 № 2867-VI прийнято Верховною Радою України на підставі рішення Вищої ради юстиції від 26.05.2010 та подання Вищої ради юстиції від 31.05.2010 № 32/0/12-10.

Правомірність цих актів була предметом спору у справі № П-93/10, П-156/10, що розглядалась Касаційним адміністративним судом у складі Верхового Суду.

42. Рішенням цього Суду від 17.04.2018 визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції України від 26.05.2010 в частині підтримання подання члена Вищої Ради юстиції України ОСОБА_9 від 12.10.2007.

43. Також Суд дійшов висновку, що в цій справі одночасно з визнанням оскарженого акту Вищої ради юстиції неправомірним цілком виправданим і законним буде передати на об'єктивний і неупереджений розгляд Вищої ради правосуддя з'ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя (які інкриміновано за пропозицією члена РВЮ ОСОБА_9 від 12.10.2007) та прийняття у зв'язку з цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо призначення ОСОБА_2 на посаду судді.

44. Постановою від 13.12.2018 Велика Палата Верховного Суду залишила зазначене рішення без змін.

45. Суд враховує, що будь-яке рішення Вищої ради правосуддя, яке може бути ухвалене на виконання рішення від 17.04.2018, не вплине на оцінку правомірності постанови Верховної Ради України від 23.12.2010, оскільки її правомірність не може доводитися юридичними фактами, яких не було на час її прийняття.

46. З огляду на скасування судом акту Вищої ради правосуддя, який став підставою для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді, оскаржувана постанова Верховної Ради України від 23.12.2010 втратила свою правову підставу, а отже не може залишатися у силі і підлягає скасуванню.

47. Водночас, Суд вважає, що підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною немає, оскільки на час її прийняття існувала законна правова підстава у вигляді чинного на той час рішення Вищої ради юстиції від 26.05.2010.

48. Вимога позивача визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття постанови від 23.12.2010 № 2867-VI є похідною від вимог про її скасування. Дії Верховної Ради України самостійного правового значення не мають, оскільки суддя звільняється з посади саме постановою, а не внаслідок певних дій. З огляду на це, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

49. Позивач просила суд обрати ефективний засіб захисту її прав за наслідками визнання незаконним акту про звільнення з посади судді, відновити юридичний стан, який би забезпечив поновлення її на посаді.

50. Внаслідок скасування постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23.12.2010 № 2867-VI в частині звільнення ОСОБА_2 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням присяги судді, відпала єдина правова підстава для припинення її повноважень.

51. Суд бере до уваги, що конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є Вища рада правосуддя. За частиною першою статті 1 Законі України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон №1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

52. Законом України «Про Вищу раду правосуддя» не передбачено такого повноваження Ради як поновлення судді на посаді. Відповідно, не передбачено і такої процедури. Немає таких повноважень жоден інший орган. Отже, порядок поновлення на посаді судді законом не визначено.

53. В той же час, Конституція України передбачає гарантії незалежності суду, серед яких, зокрема перебування на посаді судді безстроково та неможливість звільнення з посади або припинення повноважень судді з інших підстав, окрім тих, які прямо передбачені Конституцією України.

54. В контексті забезпечення конституційної гарантії про перебування на посаду судді безстроково, у разі скасування судом рішення про звільнення з посади судді, він продовжує перебувати у статусі судді. Відновлення цього статусу та поновлення на посаді не потребує спеціальних рішень інших органів.

55. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що правовий статус ОСОБА_2 як судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області суду, обраної безстроково, відновлюється безпосередньо на підставі цього судового рішення з дня набрання ним законної сили. З огляду на це, немає необхідності застосовувати спеціальні заходи відновлення прав позивача шляхом поновлення її на посаді судді, зокрема на підставі рішення суду.

56. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

57. Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати Постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року №2867-VI в частині звільнення ОСОБА_6 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.02.2019.

Суддя-доповідач  В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя М.М. Гімон

Суддя О.П. Стародуб

Суддя Н.В. Коваленко