Справа № 2-87/2010 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2010  року                           Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

                        головуючої  судді             Ніколаєвої І.К.

                        при секретарі                 Карпенко С.М.

        з участю:

представника відповідача         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом:

ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою   до ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків.

 В обґрунтування позовних вимог вказує, що він, перебував у трудових відносинах з відповідачем працюючи на шахті «имени XXVI съезда КПСС объединения «Павлоградуголь»» учнем гірничого робітника з повним робочим днем в шахті з 26.08.1991 року, 09.10.1991 року переведений підземним гірничим робітником третього розряду з повним робочим днем в шахті, 01.05.1992 року переведений підземним гірничим монтажником третього розряду з повним робочим днем в шахті по 27.08.1997 рік; з 27.05.1999 року працював на шахті «Ювілейна», 13.09.2000 року переведений гірничим робітником третього розряду з повним робочим днем в шахті, 02.04.2001 року переведений учнем гірничого робітника очисного забою з повним робочим днем в шахті, 26.05.2001 року переведений гірничим робітником очисного забою п’ятого розряду з повним робочим днем в шахті. 06.06.2007 року звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

Таким чином стаж роботи у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів складає 14 років з них 6 років 1 місяць за професією гірником очисного забою. Шкідливі умови праці на виробництві, важка праця, несприятливий мікроклімат, пил, призвели до появи у позивача хронічного професійного захворювання, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19 березня 2008 року, складений компетентною комісією в складі головного лікаря Першотравенської міської СЕС, в. о. заступника директора з ОП, цехового терапевта, голови профспілки, керівника відділу профілактики ФССНВПЗ та затверджений головним державним санітарним лікарем м. Першотравенська Дніпропетровської області.

21.04.2008 року Дніпропетровська обласна МСЕК встановила йому з 01.04.2008 року третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності в сукупності 65 % безстроково , в тому числі 30 % радикулопатія первинно, 20 %  дефартроз – первично, 15 %антракосиликоз – первинно. Також згідно вказаного висновку МСЕК мені протипоказана робота в підземних умовах, тяжкий фізичний труд, несприятливий мікроклімат, рекомендовано медикаментозне та санітарно-курортне лікування.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петропавлівському районі постановою № 0417/937/937/937 від 12 травня 2008 року призначено йому одноразову допомогу, призначені та виплачуються щомісячні платежі в зв'язку з втратою працездатності.

Проте професійне захворювання, яке потягло втрату професійної працездатності та встановлення третьої групи інвалідності задало йому окрім матеріальної, ще й моральну шкоду, яка полягає в тому, що фізичний біль, душевні страждання, переживання викликані наслідками професійного захворювання стали невід'ємною частиною його існування; він втратив професійну працездатність і змушений шукати інші джерела доходів для того, щоб утримувати свою сім'ю; втратив можливість повністю реалізувати свої можливості; постійно змушений приймати лікарські препарати; постійно відчуває наслідки професійного захворювання. Стан його здоров'я став незадовільним, він часто лікується стаціонарно та амбулаторно. Внаслідок отриманого професійного захворювання він постійно відчуває стійкі болі, обмеження руху в шийному та поясничному відділ хребта, загальну слабкість, біль в плечових, ліктьових, колінних суставах, задишку при помірному фізичному навантаженні, сухий кашель, втому, зниження слуху, оніміння кінцівок, утруднення при ходьбі. Тепер йому необхідно додавати додаткових зусиль для організації свого побуту та життя.

На підставі ст.ст.  23, 1168 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 118-120 ЦПК України, ст. 237-1 КЗпП України позивач просить задовольнити його позов та стягнути з відповідача на його користь 100 000 гривень моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява з проханням розглянути справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі, просить в його задоволенні відмовити, надала письмове заперечення проти позову.  

Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з  оглядом на наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач з відповідачем по справі ВАТ «Павлоградвугілля» знаходився у трудових відносинах працюючи на шахті «имени XXVI съезда КПСС объединения «Павлоградуголь»» учнем гірничого робітника з повним робочим днем в шахті з 26.08.1991 року, 09.10.1991 року переведений підземним гірничим робітником третього розряду з повним робочим днем в шахті, 01.05.1992 року переведений підземним гірничим монтажником третього розряду з повним робочим днем в шахті по 27.08.1997 рік; з 27.05.1999 року працював на шахті «Ювілейна», 13.09.2000 року переведений гірничим робітником третього розряду з повним робочим днем в шахті, 02.04.2001 року переведений учнем гірничого робітника очисного забою з повним робочим днем в шахті, 26.05.2001 року переведений гірничим робітником очисного забою п’ятого розряду з повним робочим днем в шахті. 06.06.2007 року звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Шкідливі умови праці на виробництві, важка праця, несприятливий мікроклімат, пил, призвели до появи у позивача хронічного професійного захворювання, що підтверджується Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19 березня 2008 року, складений компетентною комісією в складі головного лікаря Першотравенської міської СЕС, в. о. заступника директора з ОП, цехового терапевта, голови профспілки, керівника відділу профілактики ФССНВПЗ та затверджений головним державним санітарним лікарем м. Першотравенська Дніпропетровської області.

Згідно вказаного акту професійне захворювання полягає в наступному:

1.   Радикулопатія шийна та попереково-крижова на фоні полісегментарної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним чиндромами.

2.   Двосторонній плечолопатковий пері артроз (РФ другого ст.), де формівний артроз ліктьових (ПФ першого-другого ст.) і колінних (ПФ др. ступеня) суглобів, стійкий больовий синдром.

3.   Антракосилікоз першої ст. ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої ст. ЛН першого ст.

Відповідно до п. 19 вказаного Акту розслідування хронічного професійного захворювання директор ВСП «Шахта «Ювілейна» ОСОБА_3 порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

  Постільки   позивач перебував з відповідачем  у трудових стосунках протягом 14 років 12 днів, а  на цей час позивач не перебуває з відповідачем в трудових стосунках і на момент складання акту не був звільнений з підприємства,  суд вважає, що при вирішенні спору по справі необхідно керуватися як нормами  КЗпП України так і нормами цивільного права.

21.04.2008 року Дніпропетровська обласна МСЕК встановила позивачеві з 01.04.2008 року третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності в сукупності 65 % безстроково , в тому числі 30 % радикулопатія первинно, 20 %  дефартроз – первично, 15 %антракосиликоз – первинно. Також згідно вказаного висновку МСЕК мені протипоказана робота в підземних умовах, тяжкий фізичний труд, несприятливий мікроклімат, рекомендовано медикаментозне та санітарно-курортне лікування.

Отже суд дійшов до висновку, що вина відповідача в  тому, що позивач  втратив 65 % професійної працездатності встановлена та доведена.

Щодо стверджень представника відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, суд вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

При встановленні наявності моральної шкоди суд враховує, те що позивач через професійне захворювання та втрату професійної працездатності – 65%, знаходився на лікуванні:

?   в Дмитрівській лікарні з 21.0909 по 06.10.09 року

?   в Петропавлівській центральній районній лікарні з 16.05.2007 по 30.05.2007 року, з 19.07.2007 року по 03.08.2007 року, з 15.10.2007 року по 01.11.2007 року;

?   в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова з 25.01.2008 року по 04.02.2008 року;

?   в інституті промислової медицини м. Кривий Ріг Дніпропетровської області з 19.02. по 26.02.2008 року;

?   в Дніпропетровській міській багатопрофільній клінічній лікарні № 4 з 19.02.2009 року по 13.03.2009 року;

Дані обставини підтверджуються епікризами вказаних медичних закладів.

       Отже суд вважає, що наявність моральної шкоди у позивача, у зв’язку з отриманим  професійним захворюванням  при виконанні трудових обов’язків і  у зв’язку з встановленою йому 65%  стійкої втрати  працездатності безстроково та 3 групи інвалідності,  втрата можливості працювати за станом здоров’я на попередній роботі і утримувати родину, а також у зв’язку із тим, що позивач постійно відчуває наслідки професійного захворювання, фізичний біль та страждання, не підлягає сумніву. Вищевказані обставини свідчать про спричиненні позивачеві моральних страждань та душевних хвилювань через те,  що вказані обставини привели до порушення нормальних життєвих зв’язків позивача,  потребують від нього  додаткових  зусиль  для   влаштування подальшого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петропавлівському районі постановою № 0417/937/937/937 від 12 травня 2008 року призначено позивачеві одноразову допомогу, призначені та виплачуються щомісячні платежі в зв'язку з втратою працездатності, моральна шкода йому не виплачувалась, що підтверджується постановою.

  Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власника або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України вказує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає   у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала  у зв’язку  з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.  

Суд не  приймає доводи представника відповідача про те, що для визнання факту завдання моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності, наявність якої у зв’язку із професійним захворюванням встановлена МСЕК.

      Суд вважає, що, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди, в зв'язку з внесеними змінами від 23.02.2007 року до Закону України №1105-ХІУ, реалізується відповідно до норм статті 1167 Цивільного кодексу України та статті 237-1 Кодексу законів про працю України, за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Також суд враховує, що  відповідно до  п. 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»   та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»  зупинено дію  абз. 4 ст. 1, підп. «є» п.1 ч.1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року  № 1105 – Х1У «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» .  

Судом встановлено, що на час виникнення в ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди  - 21.04.2008  року  - зазначені положення ст.ст. 21,28 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», які  передбачали  відшкодування не діяли, тому відповідно до  ст. 237 – 1 КЗпП України обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається  на підприємство відповідача з вино якого позивачеві заподіяно моральну шкоду.

     Доводи не визнання  відповідачем позову суперечать Конституції України та  порушують право позивача на відшкодування спричиненої моральної шкоди, яке йому надано  ст. 12 Закону України «Про охорону праці», статтею 22 Конституції України вказує, що конституційне право і свободи гарантуються не можуть бути скасовані.

    При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається  звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

      Вирішуючи  питання   про розмір відшкодування  позивачеві  моральної шкоди   суд  виходить з засад розумності, виваженості та справедливості і вважає, що розмір відшкодування завищений, а тому суд, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань позивача від отриманого  професійного захворювання на виробництві, втрати професійної  працездатності безстроково, постійне  лікування, встановлення 3 групи інвалідності,  втрату його загальної трудової та соціальної реабілітації, що привело до тяжких змін його житті, втрату можливості утримувати свою родину і вважає за необхідне  задовольнити позов частково і стягнути з відповідача на користь  ОСОБА_2  6500 гривень.

    При цьому суд враховує, що максимальний розмір відшкодування моральної шкоди  в розмірі 200 мінімальних заробітних плат при умовах відсутності стійкої втрати працездатності на день прийняття  рішення судом і керується  п. 9  постанови Пленуму  Верховного суду  України   №4  від 31.03.1995 року  «Про судову практику  по справам про  стягнення моральної  /немайнової/ шкоди»   у випадках, коли  межа  відшкодування    моральної шкоди визначається у кратному співвідношенні з мінімальним розміром  заробітної плати  або неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, що діють на час розгляду справи .

 На підставі викладеного,  керуючись  ст.ст. 212-214 ЦПК України, ст. 11,12 Закону України «Про охорону праці», ст. 23 ЦК України, ст. 22 Конституції України, ст. 237-1 КЗпП України суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_2 до  ВАТ «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків задовольнити частково.

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь       ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 6500 /шість тисяч п’ятсот /  гривень.

    Стягнути з   відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» на користь держави судові витрати в сумі 8,50 / вісім гривень п’ятдесят копійок / гривень державного мита та 15,00 /пятнадцять/ гривень витрат понесених на інформаційне технічне забезпечення суду під час розгляду справи.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області.  

Заяву про апеляційне оскарження рішення  суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

 Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя