КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року місто Київ.

Справа № 757/15556/18-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3137/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого Желепи О.В., суддів Іванченко М.М., Рубан С.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року (ухвалене в складі судді Остапчук Т.В., повний текст рішення складено 19.11.2018 року)

в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Міністерство внутрішніх справ України про відшкодування завданого збитку (упущеної вигоди) ,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2018 року до районного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Міністерство внутрішніх справ України про стягнення збитків (упущеної вигоди), в якому позивач просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 101 303 грн. 68 к. завданого збитку.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії було задоволено частково: зобов'язано відповідача здійснити позивачу з 01.12.2016 р. перерахунок раніше призначеної пенсії та виплатити її, виходячи з 65% грошового забезпечення, з урахуванням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільнені, які він отримував протягом 2012-2014 рр., тобто 24-х місяців до звільнення з органів внутрішніх справ, та з яких було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач зазначав, що внаслідок вини державних органів у період з 01.04.2014 р. по 30.11.2016 р., тобто протягом 32 місяців, він отримував пенсію по 5163,64 грн. щомісячно замість 8329,38 грн., тому сума завданого йому збитку складає 101 303,68 грн., адже він отримував менший розмір пенсії, ніж той, що повинен був йому виплачуватися відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач вважає, що недоотримана внаслідок вини МВС України сума пенсії є збитком у вигляді упущеної вигоди, тобто доходу, який, на думку позивача, він міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. У разі недопущення таких дій МВС України, позивач вважав, що за вказаний період отримав би значно вищі пенсійні виплати, які відповідно до ст.ст.46, 92 Конституції України є соціальними гарантіями з боку держави. (а.с.4).

10 вересня 2018 року судом першої інстанції отримано заяву позивача про зменшення позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 35 564 грн. 16 к. завданого збитку, замість 101 303 грн. 68 к. Посилаючись на ст.ст.22, 1173 ЦК України просив позов задовольнити (а.с.111-113).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Міністерство внутрішніх справ України про відшкодування завданого збитку (упущеної вигоди) - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В скарзі заявник посилався на те, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Вказує на, те що саме діями МВС України, яке повинно було під час оформлення документів для призначення пенсії за вислугою років, які полягають у не включенні до довідки МВС України від 04.04.2014 № 288 про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення, що були позивачу виплачені на протязі 2012-2014 років, завдано збитків, які полягали в нарахуванні щомісячної пенсії за вислугою років у розмірі, меншому за той, на який він мав право після звільнення зі служби.

Зазначає, що такої думки дотримується і судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у своїй постанові від 18.05.2016 у справі №6-237цсі6 (копія постанови Верховного Суду України, ЄДРСР 58074088 міститься в матеріалах справи а.с. 28-32). Суд першої інстанції під час розгляду справи не надав належного аналізу постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі .Уо6-237цс16, та не застосував зазначені в ній норми права до спірних правовідносин, чим порушив частину четверту статті 263 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Позивач вважає, що його позов мав би бути задоволений на підставі ст. 1166 ЦК України, що встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди, які є загальним (генеральним) деліктом. Відповідно до цієї норми підлягає відшкодуванню будь яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичній особі, відшкодовується особою яка її завдала, в повному обсязі.

Ухвалою від 11 січня 2019 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

01 лютого 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло пояснення на апеляційну скаргу від третьої особи Міністерства внутрішніх справ, в якому вони просили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2018 року залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевказані норми, колегія суддів ухвалила розглядати справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини.

24 лютого 2017 року постановою Солом'янського районного суду м. Києва у справі №760/22746/16а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії було задоволено частково: зобов'язано відповідача здійснити позивачу з 01.12.2016 р. перерахунок раніше призначеної пенсії та виплатити її, виходячи з 65% грошового забезпечення, з урахуванням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільнені, які він отримував протягом 2012-2014 рр., тобто 24-х місяців до звільнення з органів внутрішніх справ, та з яких було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.21).

Згідно листа ПФУ №7003/03 від 26.02.2018 р. з метою виконання вказаної постанови управлінням ПФУ здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2016 р. в порядку, встановленому постановою та донараховано кошти за період з 01.12.2016 р. по 28.08.2018 р., в сумі 18 893,50 грн., які включені в відомість для виплати пенсії на березень 2018 р., після проведеного перерахунку розмір пенсії за вислугу років становить 8 329,38 грн. (а.с.26).

01 серпня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва у справі 760/22746/16-а за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії частково задоволено, постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог щодо перерахунку та виплати пенсії позивача з урахуванням одноразової грошової допомоги при звільненні - скасовано, а адміністративний позов в цій частині позовних вимог - залишено без задоволення. В іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін. (а.с. 100-106).

Відповідно до ч.1,2 ст. 22 ЦК України Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу положень статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування не одержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

При обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманої пенсії, але наведені позивачем розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який він міг би і повинен був отримати, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Так, зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями державних органів, які він вважає неправомірними.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного суду України у справі №12-рп/2001 від 03.10.2001 р.

У вказаному рішенні йдеться про відшкодування виплат потерпілим від незаконних дій правоохоронних органів і суду за рахунок коштів, які виділяються цим органам на інші цілі, та про необхідність відшкодовувати шкоду за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів. Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності правоохоронних органів і суду і, крім того, позов заявлено не до вказаних державних органів, а тому підстави для врахування вищезазначеного рішення під час розгляду судом цієї справи відсутні.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

В даному випадку відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності відповідача, МВС України чи будь-якого іншого державного органу, адже позивач зазначає, що з вини державних органів йому були завдані збитки у вигляді упущеної вигоди. Матеріали справи не містять будь-яких доказів встановленої у судовому порядку вини чи визнаного факту протиправності дій чи бездіяльності державних органів.

Крім того, суд встановив, що, доказів реальної можливості отримувати вказаний та обрахований позивачем дохід, суду не надано, а сума недоотриманої пенсії не є упущеною вигодою в розумінні ч.2 ст. 22 ЦК України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційої скарги про те, що судом першої інстанції порушено вимоги Цивільного законодавства є неогрунтованими виходячи і з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Доведення факту втрати доходів, які б особа могла отримати, якщо її право не було б порушено, а також причинний зв'язок між цією шкодою та діями відповідача в силу ст.ст. 10, 81 ЦПК України покладається на позивача.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

При обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманої пенсії, але наведені позивачем розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який він міг би і повинен був отримати, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Так, зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями державних органів, які він вважає неправомірними.

Водночас, спірна сума, яка не отримана позивачем за період з 01.04.2014 по 30.11.2016, є сумою недоотриманої пенсії, а тому в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України ця сума не є упущеною вигодою, відтак, зазначена норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди немає.

Доводи позивача про безпідставне не застосування судом висновків, викладених впостанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237ц16 , колегія не приймає, так як в даній постанові розглядалось питання про неправомірну видачу довідки особі не за посадою яку він обіймав на момент звільнення (голови Бердичівського міськрайонного суду), зобов'язано перерахувати вихідну допомогу з урахуванням донарахованої заробітної плати та видати нову довідку для перерахунку щомісячного грошового забезпечення судді у відставці.

Увказаній постанові йдеться про заподіяння шкоди шляхом надання довідки щодо грошового забезпечення, яка не відповіла дійсності, а в справі, що розглядається, позивач зазначає, що шкода йому заподіяна у зв'язку з виплатою пенсії в меншому розмірі. Питання про донарахування пенсії вирішувалось в адміністративному судочинстві, і в даній справі суд вірно встановив, що спричинення збитків у виді упущеної вигоди позивач не довів.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Однак, позивачем не доведено факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності МВС України.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема частиною першою вказаної норми передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В той же час, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведеної норми слідує, що положення статті 1173 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

За умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Як передбачено статтею 1173 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою.

Однак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.

Таких доказів позивачем суду надано не було.

Інші доводи скарги висновків суду не спростовують.

Судом встановлено, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 375 ЦПК України залишає його без змін.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги позивач звільнений, а тому ці витрати відшкодовуються за рахунок держави. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Постанова складена 11 лютого 2019 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Іванченко М.М.

Рубан С.М.