Справа № 464/4036/14-ц

пр.№ 2/464/313/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2019 року м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Рудакова І.П.,

за участю секретаря судового засідання Захарчук О. Ю.,

справа № 464/4036/14-ц,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»,

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – не з’явились,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за участю представників учасників справи: представник позивача не з’явився, представник відповідачів ОСОБА_5 з’явився,

в с т а н о в и в:

у квітні 2014 року позивач ПАТ «Банк Форум» звернувся у суд із позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у якому просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Банк Форум» за кредитним договором № 0001/08/6.10-СL від 08 січня 2008 року у розмірі 1780582 ( один мільйон сімсот вісімдесят тисяч п’ятсот вісімдесят дві) гривні 00 копійок на підставі договору іпотеки від 08 січня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки – житлову квартиру № 45 у будинку № 108 по проспекті ОСОБА_6 у місті Львові, яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 41,5 кв. м. та кухні, загальною площею 70,1 кв. м. та коморою у підвалі площею 1,2 кв. м., що належить ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності, шляхом проведення прилюдних торгів даної квартири, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду. В обґрунтування позову покликається на те, що 08.01.2008 між банком та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір за умовами якого позичальнику було відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 79000,00 дол. США та із сплатою процентів за користування такими коштами у розмірі 13, а згодом змінено на 16 процентів річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 05.01.2018. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором та додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, цього ж дня було укладено договір іпотеки, згідно з якими відповідачами надано в іпотеку банку спірне нерухоме майно, яке належить відповідач на праві спільної сумісної власності. Станом на 04.04.2014 заборгованість позичальника перед банком становить 1780582,00 грн. Таким чином, порушивши умови укладеного кредитного договору, банк 08.02.2012 звернувся до відповідачів із вимогою про дострокове виконання зобов’язань протягом 30 днів. Однак, відповідачі достроково не повернули кредитних коштів та сплати процентів за користування ними. У зв’язку із порушенням взятих відповідачами зобов’язань, у відповідності до норм Закону України «Про іпотеку», Цивільного кодексу України, умов кредитного договору та договору іпотеки, у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Просить позов задовольнити повністю.

23 квітня 2014 року суддя Сихівського районного суду м. Львова Борачок М. В. постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.

01 липня 2014 року заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова позов банку задоволено повністю та звернено стягнення на предмет іпотеки, яке ухвалою цього ж суду від 05.08.2014 було скасовано та призначено справу до судового розгляду.

22 серпня 2014 року відповідачем ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору та іпотечного договору, яка була повернута за заявою представника відповідно до ухвали суду від 19 грудня 2018 року.

29 жовтня 2014 року ухвалою суду провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення суду у справі № 464/10315/14-ц за заявою ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 недієздатним.

       23 серпня 2017 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено головуючого суддю Рудакова І. П., у зв’язку із закінченням повноважень у судді Борачка М. В.

       Цього ж дня, справа прийнята головуючим суддею до свого провадження.

       21 березня 2018 року за ініціативою суду ухвалою відновлено провадження у справі у зв’язку із набранням законної сили ухвали суду від 22.09.2017 у справі № 464/10315/14-ц, якою заяву про визнання особи недієздатною залишено без розгляду. Визначено дату судового засідання.

       12 липня 2018 року представником позивача подано заяву про розгляд справи у відсутності представника позивача. Позовні вимоги підтримує повністю. Просить їх задовольнити.

       27 липня 2018 року представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог позовної заяви у зв’язку із чим у таких відмовити. В обґрунтування покликається на те, що позивач 05 червня 2009 року вручив відповідачам вимогу про дострокове повернення заборгованості, у зв’язку із чим у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк повернення кредитних коштів з 05.01.2018 на 06.07.2009, адже саме цього дня сплив тридцяти денний строк добровільного повернення коштів. За захистом свого порушеного права банк звернувся до суду у квітня 2014 року, тобто у відповідності до ст. ст. 256, 267, 266, 261 Цивільного кодексу України закінчився трьохрічний строк з моменту виникнення у нього права на позов, який існував з 06.07.2009 по 06.07.2012. У зв’язку із наведеним, просить застосувати строк позовної давності та у позові відмовити. 12 листопада 2018 року представником також подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності у цій справі, адже рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07.09.2018 у справі № 464/4035/14-ц у позові банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено у зв’язку із закінчення строку позовної давності.

27 липня 2018 року ухвалою суду витребувано докази у банку - матеріали кредитної справи № 0001/08/6.10-СL, яка отримана судом 22.10.2018.

14 листопада 2018 року ухвалою суду, яка внесена до протоколу судового засідання, витребувано у Сихівському районному суді м. Львова матеріали цивільної справи №464/4035/14-ц.

У судовому засіданні представник відповідачів заперечив проти позову. Підтримав усі надані письмові пояснення, у заявах по суті. Просить застосувати строк позовної давності, у зв’язку із чим у позові відмовити повністю.

У судове засідання представник позивача не з’явився, а тому з урахуванням поданої заяви про слухання справи у їх відсутності та з урахуванням думки представника відповідачів з цього питання, суд вважає за можливе провести це засідання у відсутності осіб, що не з’явились.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного.

08 січня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» (перейменований на ОСОБА_1 акціонерне товариство «Банк Форум») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0001/08/6.10-CL, за умовами якого останньому, як позичальнику було відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 79000,00 доларів США із кінцевим терміном повернення по 05 січня 2018 року та із сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 13 відсотків річних, які було змінено додатковою угодою до кредитного договору від 25.11.2008 та встановлено у розмірі 16 процентів річних.

Кредитний договір оскаржувався ОСОБА_3 у судовому порядку, однак рішенням суду від 07 вересня 2018 року у справі № 464/4035/14-ц у позові було відмовлено.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08 січня 2008 року № 0001/08/6.10-CL між Акціонерним комерційним банком «Форум» (перейменований на ОСОБА_1 акціонерне товариство «Банк Форум») та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким відповідачі, яким на праві спільної сумісної власності, надали в іпотеку нерухоме майно – квартиру № 45 у будинку № 108 по проспекті ОСОБА_6 у місті Львові, яка складається із трьох житлових кімнат житловою площею 41,5 кв. м. та кухні, загальна площа квартири 70,1 кв. м., до квартири відноситься комора в підвалі площею 1,2 кв. м. Заставна вартість майна 420372,00 грн. ( п. 1.4 договору).

Іпотечним договором передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством України ( 3.4.1).

Іпотечний договір сторонами не оскаржувався.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами, а з вимогами ст. 610 ЦК України - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Позивач вказує на те, що відповідачем умови договору не виконуються.

Також і відповідачі доказів належного виконання умов кредитного договору не надали.

Таким чином, станом на 04 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором складається з:

- прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів – 35758,00 доларів США, що становить еквівалент за курсом НБУ в національній валюті 401319,19 грн;

- поточна заборгованість по поверненню кредитних коштів - 43242,00 доларів США, що становить еквівалент за курсом НБУ в національній валюті 485313,61 грн;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 66184,доларів США 21 цент, що становить еквівалент за курсом НБУ в національній валюті 742798,63 грн;

- поточна заборгованість за нарахованими процентами – 1193,77 доларів США 77 центів, що становить еквівалент за курсом НБУ в національній валюті 13397,92 грн;

Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачено сплату неустойки, як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором. Пунктами 4.1 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне повне або часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну або часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється із суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.

На підставі цього нараховано до сплати відповідачу пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплату процентів в розмірі 137752,66 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів виконання зобов'язання відповідачами не надано.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

За загальним правилом ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

08 лютого 2012 року банк у зв’язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань взятих за кредитним договором, у відповідності до умов п. 3.2.2 кредитного договору та п. 5.5 іпотечного договору, відповідачам направлено вимогу у 30-ти денний строк виконати свої зобов’язання щодо дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, а саме повернути 118499,86 доларів США, з яких: 79000,00 доларів США заборгованість по основній сумі кредиту, 39499,86 доларів США - заборгованість по нарахованих процентах за користування кредитними коштами, а також заборгованість за нарахованими штрафними санкціями. У разі невиконання вимоги банк зверне стягнення на заставне майно, відповідно до іпотечного договору від 08.01.2008. Ця вимога була отримана відповідачами 15.02.2012, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення / арк. спр. кредитної справи 3, 4/. Відповідачами дана вимога щодо дострокового погашення заборгованості не була виконана.

Як вбачається з довідок за відомостями адресно-довідкового підрозділу відповідачі зареєстровані та проживають за адресою своєї квартири, яка є предметом іпотеки. Дана обставини не оскаржувалась сторонами під час судового розгляду.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Статтею 109 ЖК України  передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

В той же час, згідно п.п. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 надано кредит в іноземній валюті, нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки, використовується як місце постійного проживання позичальника та його майнових поручителів, загальна площа цього нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м для квартири.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки цим Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог, оскільки це в свою чергу призвело б до позбавлення конституційного права на звернення до суду за захистом свого права та прийняття рішення щодо захисту такого права.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань. У разі порушення позичальником обов'язків, встановлених кредитним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки ( п. 5.2 іпотечного договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені за рішенням суду прямо передбачене в Законі (ч. 1 ст. 38, абз. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 5 ст. 38 вказаного вище Закону якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд, що свідчить про те, що будь-яке окреме уповноваження іпотекодавця для цього не потрібне. Згідно ч. 6 цієї статті ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відмови позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, при вирішенні спору суд враховує вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом його дії, зокрема, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави. А відтак, суд приходить висновку про необхідність зупинення виконання рішення на період дії вказаного Закону.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ст. 12 цього Кодексу що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, здійснивши оцінку доказів у відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд прийшов висновку, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин спеціальних норм, які регулюють спірні правовідносини між сторонами та містяться у Законі України «Про іпотеку», ст. ст. 526, 530, 590, 610, 611, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та умов кредитного та іпотечного договорів від 08 січня 2008 року, адже їх застосування знайшли свого підтвердження встановленими у суді обставинами та доказами поданими на їх підтвердження.

Щодо заяви представника відповідачів про застосування строку позовної давності до позовних вимог, суд прийшов наступного.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 вересня 2018 року у справі № 464/4035/14-ц у позові Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено. Позов третьої особа з самостійними вимогами маркової ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним залишено без задоволення. Суд у рішенні констатував про порушення ОСОБА_8 порушення зобов’язань щодо повернення суми кредиту. Однак, через сплив строку позовної давності, у зв’язку із отриманням вимоги про дострокове повернення кредиту від 05.06.2009, банк змінив строк повернення кредитних коштів з 05.01.2018 на 06.07.2009 та не реалізував своє право на захист свого цивільного права протягом трьох років з моменту виникнення у нього права на позов, починаючи з 06.07.2009 по 06.07.2012.

Представник відповідача вважає, що оскільки рішенням суду відмовлено у позові про стягнення заборгованості за кредитним договором у спірному розмірі, відтак відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, адже строки звернення стягнення на предмет іпотеки також минув.

Відповідно до п. 2.4 загальних умов кредитного договору від 08 січня 2008 року несплата позичальником процентів в терміни, встановлені договором, є підставою для вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів, стягнення процентів за користування кредитними коштами, неустойки та є підставою для зверненням банком стягнення на заставне майно.

У зв’язку із несплатою позичальником процентів банк 05 червня 2009 року направив відповідачам вимогу у відповідності до п. 2.4 загальних умов кредитного договору, яка отримана останніми 09 червня 2009 року та повинні сплатити: прострочену заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитного договору у сумі с4213,32 дол.США, строкову заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 1088,44 дол.США, строкову заборгованість по тілу кредиту у розмірі 79000,00 долСША, неустойку у вигляді пені у сумі 0,2 за кожен день за прострочення, штраф у розмірі 5000,00 гнн / арк. спр. 62 кредитної справи/. Сасме цією вимогою керувався суд першої інстанції при ухваленні рішення від 07.09.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. ст. 598, 599 цього Кодексу зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під виконанням сторонами зобов’язань слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов’язань, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання – це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Суд встановив, що відповідно до п. 3.3.2 кредитного договору боржник, а відтак і поручителі, взяв на себе зобов’язання повернути суми кредиту з відповідними процентами до 05 січня 2018 року, сплачуючи їх частинами (щомісячними платежами), згідно з графіку зменшення ліміту кредитування, який є невід’ємною частиною кредитного договору.

Тобто, поряд з встановленим строком дії договору кредиту, сторони встановили й строк виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Відповідно до п. 3.2.2. кредитного договору банк має право дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, а також, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов’язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов’язань.

Отже, сторони кредитного договору врегулювали у кредитному договорі питання дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів, тим самим передбачивши зміну строку виконання основного зобов’язання, що є одним із прав банку та становить зміст основного зобов’язання.

Відтак, з метою реалізації свого права банк 08 лютого 2012 року направив відповідачам вимогу про дострокове виконання зобов’язань у тридцятиденний строк у відповідності до п. 3.2.2. кредитного договору, який стосується саме виконання основного зобов’язання - права банку, щодо дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом у сумі 118499,86 доларів США, з яких: 79000,00 доларів США заборгованість по основній сумі кредиту, 39499,86 доларів США заборгованість по нарахованих процентах за користування кредитними коштами, нарахування штрафних санкцій і пені. У разі невиконання вимоги, банк здійснить звернення стягнення на заставне майно.

Таким чином, за умови пред’явлення банком вимоги до боржника і поручителів про дострокове виконання зобов’язання змінився в односторонньому порядку і строк виконання основного зобов’язання і за зобов’язаннями, які є забезпеченням виконання зобов’язання, з 05 січня 2018 року на 09 березня 2012 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

       Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

    Згідно з ч. 1 ст. 261 цього Кодексу    перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (частина п'ята статті 261 ЦК України ).

Таким чином, суд прийшов переконання, що у кредитора виникло право звернення до суду за захистом свого порушеного права у зв’язку із невиконання основного зобов’язання 09 березня 2012 року, звернувся до суду із позовом 23 квітня 2014 року, згідно з вхідного штампу суду, тобто в межах трирічного строку, а відтак реалізував своє право у межах дії вказаного строку, а тому відсутні підстави вважати, що іпотека припинилась.

Заявляючи про застосування строку позовної давності представник відповідачів ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_5 виходить з того, що обидві вимоги ідентичні та покликається на першу з них від 05 червня 2009 року, за якою строк позовної давності закінчився.

Між тим, проаналізувавши вказані вимоги, суд убачає, що вимога від 05 червня 2009 року містить покликання на п. 2.4 загальних умов кредитного договору щодо несплати позичальником процентів в терміни, встановлені договором (п.2.6), як на загальну підставу для вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів, стягнення процентів за користування кредитними коштами, неустойки та на можливість звернення стягнення на заставне майно. Тобто така має ознаки вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів ( ст. 1054 та ст. 1050 Цивільного кодексу України).

З вимоги від 08 лютого 2012 року убачається, що банк у зв’язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань взятих за кредитним договором, покликається на п. 3.2.2 кредитного договору та п. 5.5 іпотечного договору, в яких йдеться про право банку вимагати саме дострокового повернення кредитних коштів та інше у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань (ст. ст. 509, 598, 599 ЦК України).

Таким чином, суд виходить з того, що вимоги подавалися з різних договірних умов та відповідно правових підстав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відтак, подане клопотання представником відповідачів щодо спливу строку позовної давності, відповідно до вимоги банку від 06 червня 2009 року, а тому період звернення до суду із 06.07.2009 по 06.07.2012, не знайшло свого підтвердження у суді, а відтак відсутні підстави для застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Враховуючи наведене вище, суд приходить переконання, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру № 45 у будинку № 108 по проспекті ОСОБА_6 у місті Львові в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Банк Форум» за кредитним договором № 0001/08/6.10-СL від 08 січня 2008 року у розмірі 1780582, що належить відповідачам на праві приватної спільної сумісної власності, шляхом проведення прилюдних торгів даної квартири, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду із застосуванням дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, а позов задовольнити повністю.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачів в доход держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі по 1218,00 грн з кожного.

       Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 259, 264, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки – задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Банк Форум» за кредитним договором № 0001/08/6.10-СL від 08 січня 2008 року у розмірі 1780582 ( один мільйон сімсот вісімдесят тисяч п’ятсот вісімдесят дві) гривні 00 копійок на підставі договору іпотеки від 08 січня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки – житлову квартиру № 45 у будинку № 108 по проспекті ОСОБА_6 у місті Львові, яка складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 41,5 кв. м. та кухні, загальною площею 70,1 кв. м. та коморою у підвалі площею 1,2 кв. м., що належить ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності, шляхом проведення прилюдних торгів даної квартири, зазначивши, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір по 1218,00 грн з кожного в доход держави.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконання на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 акціонерне товариство «Банк Форум», місце знаходження – місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок № 7, код ЄДРПОУ 21574573;

відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання – АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_1;

відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання – АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_2;

відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання – АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_3.

Дата складення повного судового рішення 12 лютого 2019 року.

Суддя І. П. Рудаков