ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-12876/09/2670 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Качур І.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю. ,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України, Солом'янського районного суду м. Києва, Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття Постанови Верховної Ради України від 08 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення присяги»;

- визнати протиправною Постанову Верховної Ради України № 1536-VI від 08 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення присяги» та скасувати її, як незаконну;

- скасувати наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва Побережного В.І. № 165-к від 28 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення ним присяги»;

- поновити позивача на посаді судді Солом'янського районного суду м. Києва з 29 жовтня 2009 року;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в місті Києва нарахувати ОСОБА_4 середній заробіток з врахуванням підвищення заробітної плати суддям на підставі Закону України № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2009 року по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Києві на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2009 року по день постановлення рішення про поновлення на роботі, виходячи із розрахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в місті Києві нарахувати ОСОБА_4 середній заробіток з врахуванням підвищення заробітної плати суддям на підставі Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року за час вимушеного прогулу довічне грошове утримання з 01 листопада 2009 року по 31 грудня 2011 року, тобто за 26 місяців;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві довічне грошове утримання з 01 листопада 2009 року по 31 грудня 2011 року, тобто за 26 місяців;

- анулювати в трудовій книжці позивача п. 15 від 28 жовтня 2009 року «Звільнений з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням ним присяги судді (Наказ № 165-к від 28 жовтня 2009 року. Голова Солом'янського районного суду м. Києва (підпис) В.І. Побережний».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Верховної Ради України щодо прийняття Постанови Верховної Ради України від 08 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення присяги»;

- визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України № 1536-VI від 08 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення присяги»;

- скасовано наказ голови Солом'янського районного суду міста Києва № 165-к від 28 жовтня 2009 року «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення ним присяги»;

- передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у поновленні його на посаді судді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити нове рішення яким позов задовольнити:

- поновити ОСОБА_4 на посаді судді Солом'янського районного суду м. Києва з 29 жовтня 2009 року;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в м.Києві на користь ОСОБА_4 середній заробіток з врахуванням підвищення заробітної плати суддям на підставі Закону України № 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2009 року по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в м.Києві на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2009 року по день постановлення рішення суду про поновлення на роботі, виходячи із розрахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в м.Києві;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в м.Києві нарахувати ОСОБА_4 середній заробіток з врахуванням підвищення заробітної плати суддям на підставі Закону України № 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року за час вимушеного прогулу довічне грошове утримання з 01 листопада 2009 року по 31 грудня 2011 року, тобто за 26 місяців;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в м.Києві на користь ОСОБА_4 довічне грошове утримання з 01 листопада 2009 року по 31 грудня 2011 року, тобто за 26 місяців.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що факт незаконності звільнення позивача встановлений рішенням суду, а передача на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є недоцільним та неефективним способом захисту.

Верховна Рада України, Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Указом Президента України від 25 червня 1997 року № 583/97 позивач був призначений на посаду судді Жовтневого районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 позивач переведений на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва, а Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-IV обраний суддею цього ж суду безстроково.

23 квітня 2008 року Вищою радою юстиції були прийняті рішення № 470/0/15-08 та № 471/0/15-08 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду міста Києва за порушення присяги».

На підставі вказаних рішень Вищої ради юстиції, Постановою Верховної Ради України від 08 жовтня 2009 року № 1536-VI «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення присяги» позивача було звільнено з займаної ним посади судді.

В подальшому головою Солом'янського районного суду міста Києва № 165-к від 28 жовтня 2009 року було прийнято наказ «Про звільнення судді ОСОБА_4 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва за порушення ним присяги».

Не погодившись з такими рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що підстави прийняття оскаржуваної постанови про звільнення позивача з посади судді були визнані в судовому порядку протиправними, а відповідні рішення Вищої ради юстиції скасовані, а тому, позов в частині визнання протиправними дій та постанови Верховної Ради України щодо звільнення позивача, а також відповідний наказ голови Солом'янського районного суду м. Києва підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про анулювання в трудовій книжці відповідного запису, суд першої інстанції зазначив, що така вимога не є належним способом захисту. Щодо решти позовних вимог суд першої інстанції вказав, що законним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд Вищою радою правосуддя питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Враховуючи встановлені судом та неоспорені учасниками справи обставини щодо протиправності рішень про звільнення позивача з посади судді, надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту прав позивача, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що належним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд Вищою радою правосуддя питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно частин першої, третьої статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 147 рішення «Куликов та інші проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

Водночас, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявників на посаді, Суд вказав на впровадження в Україні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Відтак Суд вирішив не дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вжиття індивідуальних заходів (пункт 148 рішення «Куликов та інші проти України»).

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) визначаються Конституцією України, Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Враховуючи викладені вище обставини, висновки ЕСПЛ, які суд враховує при застосуванні принципу верховенства права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов в частині поновлення позивача на посаді не підлягає задоволенню, оскільки законним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом - ВРП, питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 (провадження № 11-53сап18), 21 червня 2018 року у справі № 800/320/17 (провадження № 11-364сап18) та 23 серпня 2018 року у справі № 800/548/17 (провадження № 11-469сап18), від 13 грудня 2018 року у справі № П-93/10,П-156/10 (провадження № 11-579сап18).

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Не підлягають також задоволенню і решта похідних вимог, зокрема про нарахування та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення довічного грошового утримання.

Так, згідно частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе лише при винесенні рішення про поновлення на роботі. Проте, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в частині поновлення позивача на посаді, підстави для застосування наведеної норми та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення довічного грошового утримання, то колегія суддів додатково наголошує на тому, що матеріли справи не містять доказів, що таке утримання позивачу призначалося та нараховувалося. Окрім того, до повноважень територіальних управлінь Державної судової адміністрації не належить виплата довічного грошового утримання суддям. Тому підстави для задоволення позову в цій частині також відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 11.02.2019.