Судове рішення #7702355

                                                                                                                                                                                                                                     

                                                                                                                                                                                                     

                                                                                                    Справа №2-4/10

                                                              Р І Ш Е Н Н Я

    Іменем  України

 5 лютого 2010 року.           Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді- Котик Л.О.

при секретарі – Басик Г.Т.

з участю представників позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_6,

відповідача, представника відповідача та зустрічним позовом ОСОБА_7

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в  користуванні квартирою шляхом виселення та стягнення моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 про визнання угод недійсними та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

         ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою №3 в будинку № 56 по вул.. Повстанців в смт. Володимирець шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з даної квартири. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що в грудні 1998 року придбала вказану квартиру у ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, однак відповідачі та їх неповнолітні діти самовільно, незаконно створюють перешкоди у користуванні житлом, оскільки в ньому проживають. Просила усунути ці перешкоди та виселити відповідачів, а також стягнути з них моральну шкоду, спичинену незаконним користуванням її власністю в сумі 3000 грн. Відповідач ОСОБА_9 проти позову заперечив, заявив зустрічний позов про визнання ряду угод та правочинів недійсними та визнання права власності на спірну квартиру.

У судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_1 позов підтримали, зустрічний позов не визнали. ОСОБА_10 про продаж квартири ОСОБА_4 дізналася із оголошення у місцевій газеті « Володимирецький вісник». Купила вона її у ОСОБА_8 Договір купівлі - продажу посвідчувався нотаріусом, зареєстрований в БТІ . Поскільки це було зимою, дозволили ОСОБА_9 з сім»єю  пожити у квартирі до весни, враховуючи, що дружина останньогов той час була вагітною. Разом з тим до сьогоднішнього дня ОСОБА_9 з сім»єю квартири не звільнив, що й стало причиною звернення до суду. ОСОБА_2 особисто цікавився у ОСОБА_9 про продаж квартири, зустрічався з ним, оглядав житло. Знав, що у ОСОБА_7 з ОСОБА_4 були якісь боргові зобов’язання , останні їх вирішували самі між собою.

Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 позов не визнав і суду пояснив, що в жовтні 1995 року був укладений договір позики, на підставі якого ОСОБА_9 позичив у ОСОБА_7 880000000 карбованців ( сума еквівалентна 4000 доларів США), які зобов’язувався повернути через місяць. В договорі не оговорювались ні штрафні санкції за невиконання умов договору, ні процентні ставки за користування грішми. Через різні обставини, в тому числі зростання інфляції, важке матеріальне становище, ОСОБА_4 не зміг своєчасно розрахуватися з ОСОБА_7 і повернув основну частину боргу в сумі 3000 доларів США лише в березні 1996 року. Тоді ж ОСОБА_7 повідомив, що залишок боргу і відсотки за його користування ( штраф за несвоєчасне повернення) складає – 2700 доларів США. Оскільки повертати ці гроші одноразово ОСОБА_4 не міг, погодився повертати їх частинами. Через деякий час, а саме в середині листопада 1997 року, мешканець смт. Володимирець ОСОБА_11 побив ОСОБА_4, повідомивши, що діє за дорученням ОСОБА_7 Вимагали повернення боргу та передачі в заставу квартири, погрожували фізичною розправою. В грудні 1998 року шляхом фізичного і психологічного тиску примусили ОСОБА_9 видати доручення на продаж квартири, а дружину останнього підписати заяву про дозвіл на відчуження квартири. Вважає, всі угоди, вчинені ОСОБА_4 та його дружиною, а саме доручення на ім.»я ОСОБА_7 про право розпорядження квартирою, заява дружини ОСОБА_5 про дачу згоди на продаж квартири, вчинені під тиском фізичного та психологічного примусу, насильства та погроз у зв’язку з чим є не дійсними. Мети відчуження квартири у ОСОБА_4 не було. Квартира фактично не вибула з його володіння. А тому просить визнати за останнім і членами його сім»ї право спільної сумісної власності на спірне житло. Також недійсними є угоди купівлі-продажу квартири, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, оскільки вони суперечать вимогам закону, укладені поза волею ОСОБА_4 У зв’язку з чим просить визнати їх незаконними і відмовити в задоволенні первісного позову. Визнають лише борг за договором позики в сумі 1000 доларів США.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_7 зустрічного позову не визнав, пояснив, що дійсно позичав ОСОБА_4 гроші в смуі 4000 доларів США, які належали його дружині – ОСОБА_8, а гроші остання отримала як свою частку у спадковому майні. ОСОБА_4 не повертав грошей, постійно брехав, уникав зустрічей. Частину боргу в сумі 3000 доларів США ОСОБА_4 повернув із значним запізненням ( через 2 роки, а залишок боргу та компенсацію  за несвоєчасне повернення боргу 2700 доларів США не повертав взагалі. Тоді ж запропонував останньому видати доручення на продаж квартири, як гарантія повернення боргу. Дане доручення ОСОБА_4 видав йому добровільно, сам звернувся до органу опіки і піклування, його дружина також добровільно написала заяву про дачу згоди на відчуження житла. Жодного насильства, погроз, примусу чи тиску при укладенні угод до ОСОБА_4 не застосовував. А тому всі пояснення останнього з приводу психологічного та фізичного тиску на нього, є надуманими. Квартиру ОСОБА_4 ОСОБА_7 продав своїй дружині ( оскільки позичав її гроші), вона ж в подальшому відчужила її ОСОБА_1 Всі угоди укладались і посвідчувались в присутності нотаріуса, і є законними.

Допитаний як свідок ОСОБА_4 дав суду аналогічні пояснення. Доручення на продаж квартири видав ОСОБА_7 під впливом фізичного та психологічного тиску. Оскільки іншого житла немає, він не мав наміру продавати квартиру.

Допитана як третя особа, що не заявляє самостійних вимог  на стороні позивача – ОСОБА_1, державний нотаріус – ОСОБА_12, пояснила, що договір позики нею був посвідчений у присутності позикодавця ОСОБА_7 та позичальника ОСОБА_4 Сторони назвали їй суму позики, підписали договір, про сплату будь-яких відсотків не домовлялись. Всі угоди, в тому числі і договора купілі-продажу, посвідчувались згідно чинного законодавства. Поскільки діти ОСОБА_4 не брали участі в приватизації, згоди органів опіки і піклування не потрібно. Всі нотаріальні дії вчинялись у відповідності до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, сторонніх осіб у приміщенні не було, документи підписані особами, від імені яких вони посвідчені, ці ж особи розписалися і в реєстрі нотаріальних дій.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та проаналізувавши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про під ставність первинного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Так в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 13.10.1995 року уклав з ОСОБА_7 договір пизики на суму 880000000 карбованців ( сума еквівалентна 4 000 доларів США), які зобов’язувався  повернути до 13.11.1995 року ( а.с. 27). Про отримання ним грошей та їх часткове повернення у березні 1996 року ствердив в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_7

15.11.1995 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_13 квартиру № 3 по вул.. Комсомольській ( Повстанців), 56 у смт. Володимирець ( а.с. 26).

31.12.1997 року він оформив на ім»я ОСОБА_7 доручення на продаж вказаної квартири, термін дії якого спливав 31.12.2000 року ( а.с. 29). Не заперечувала проти продажу житла і його дружина – ОСОБА_5, що стверджується її нотаріально завіреною згодою від 31.12.1997 року ( а.с. 30). Також на звернення ОСОБА_9 була надана згода відділу опіки та піклування на цей продаж ( а.с.159).

За договором купівлі-продажу від 3.03.1998 року вчиненого ОСОБА_7 на підставі зазначеного доручення, власником квартири стала ОСОБА_8 9а.с.31).

Так в   судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 18 грудня 1998 року на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_8 за 10000   грн. квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, реєстровий №3667. На   час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_8 була власником вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.1998 р., квартира під забороною чи в   заставі не перебувала. Таким чином, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 набута ОСОБА_1 з підстав, передбачених ст.328 ЦК України, а саме на підставі договору, форма і зміст якого відповідає вимогам закону.

Вказаний правочин оспорюється ОСОБА_4 з тих підстав, що спірна квартира, яку придбала у власність ОСОБА_1, вибула з його власності поза його волею, оскільки ОСОБА_8 заволоділа квартирою на підставі недійсних та нікчемних правочинів, вчинених під впливом насильства, погроз, психічного та фізичного впливу.

Разом з тим належних та допустимих доказів цього відповідач- Трохимчук А. суду не надав. Твердження його представника проте, що договір позики грошей на суму 8 млн. 800 тис.крб, укладений 13.10.1995 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, є недійсним в   силу його невідповідності вимогам ст.170 Цивільного Кодексу України 1963 р., який діяв на час укладення договору, не може бути прийнято судом до уваги з наступних підстав.

Вказаний договір укладено у письмовій формі, підписано позичальником ОСОБА_4, і посвідчено нотаріально. З тексту договору не вбачається, що за користування позикою з позичальника стягуються будь-які   відсотки, що спростовує твердження ОСОБА_4 і не дає підстав для визнання договору позики недійсним у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону.

                 Державний нотаріус також ствердила, що при укладенні договору позики сторони не домовлялись про сплату будь-яких відсотків.

З пояснень відповідача по зустрічному позову ОСОБА_7 вбачається, що поскільки ОСОБА_4 не повертав своєчасно гроші по договору позики, він вимагав від нього сплату компенсації ( штрафу, пені) за несвоєчасне повернення боргу. Таким чином умови договору позики не суперечать вимогам діючого на той час цивільного законодавства. Сума 1700 доларів США не є відсотками за користування кредитом, а представляє собою компенсацію за несвоєчасне повернення боргу.

             Також не підтверджено пояснення ОСОБА_4 в   частині застосування до нього фізичного та психічного насильства з боку ОСОБА_7 Так, з довідки   №204 від 19.09.2007 року, виданої обласним бюро судово-медичної експертизи на запит адвоката ОСОБА_6, вбачається, що 05.11.1997 р. ОСОБА_4 проходив судово-медичний огляд на підставі направлення Володимирецького РВ УМВСУ, в ході якого було виявлено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді синців, саден та кровопідтьоків на різних ділянка обличчя та голови. Матеріали вказаного судово-медичного огляду на запит суду ненадані, у зв'язку з їх знищенням по закінченню строків зберігання.    

Разом з тим, будь-яких доказів того, що вказані тілесні ушкодження заподіяні ОСОБА_4 ОСОБА_7 чи іншими особами на його прохання чи за дорученням суду не надано, кримінальна справа з цього приводу не порушувалась, звернення ОСОБА_4 з цього приводу в   органи внутрішніх справ не збереглись.

Постановою Володимирецького РВ УМВСУ від 14.10.2004 року відмовлено в   порушенні кримінальні справи відносно   ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за фактом вимагання та шахрайства вчиненого щодо ОСОБА_4 за відсутністю ознак складу злочину.

З наведеного вбачається, і це стверджується поясненнями ОСОБА_4, що останній знав, що видав доручення на продаж спірної квартири ОСОБА_7 терміном на три роки з правом передоручення, до нотаріальної контори протягом терміну його дії про скасування не звертався, як не звертався з позовом про його недійсність та недійсність угод укладених на підставі цього доручення по збігу вказаного строку. Окрім того, як зазначено вище, одночасно була дана згода його дружиною на продаж житла та згода органу опіки та піклування. Вказаних обставин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спростовано не було.

Таким чином, аналізуючи сукупність доказів, суд не вбачає підстав для визнання доручення виданого 31.12.1997 р. ОСОБА_4 ОСОБА_7, а також і заяви, підписаної ОСОБА_5 того ж числа про дачу згоди на відчуження квартири АДРЕСА_2 недійсними з підстав вчинення їх внаслідок насильства та погрози. Це ж стосується і договору купівлі-продажу спірної квартири, який укладено між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 03.03.1998 р.

           У зв’язку з наведеним, підстав, передбачених ст..ст. 42, 48 або 57 ЦК України ( 1963 року) про визнання договору позики, доручення та укладених в послідуючому договорів купівлі-продажу недійсними, не встановлено, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають до задоволення у зв’язку з їх безпідставністю.

           Окім того, з даним позовом ОСОБА_9 звернувся лише 22.09.2004 року, після звернення ОСОБА_1, 15.09.2004 року, з позовом  про виселення.

Безпідставними є посилання ОСОБА_4 на недодержання органом опіки вимог ст.ст.60, 145 Кодексу про шлюб та сім'ю, який діяв на час укладення угод, оскільки як вбачається зі змісту ст..ст.60 78, 145 КпШС України, батьки управляють майном, яке належить дітям, з додержанням правил про опіку та піклування, тобто вчиняють угоди, що потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації з дозволу органу опіки та піклування. Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, квартира АДРЕСА_2 була придбана одноосібно ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим його неповнолітня донька не була власником майна або його частини.

Крім того, судом було встановлено, що органом опіки та піклування було погоджено продаж спірної квартири ОСОБА_4

Наданими суду письмовими доказами також спростовано твердження, викладені у зустрічному позові про те, що ОСОБА_14, укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_8, діяв у власних інтересах, оскільки кошти, що були предметом позики, не являлись спільним майном подружжя, а належали особисто ОСОБА_15

Таким чином, суду не надано доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваних правочинів з підстав, передбачених ст..ст.48,. 57 ЦК України 1963 р., а також і доказів того, що квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза його волею.

За таких обставин, враховуючи, що у відповідності до ст.388 ЦК України 2004 року майно, набуте за відплатним договором, може бути витребувано у добросовісного набувача у разі, якщо дане майно вибуло з володіння власника поза його волею, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 добросовісно набула квартиру АДРЕСА_1, є її законним власником і дана квартира не може бути в неї витребувана.

У відповідності до ст.391 ЦК України власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Наявність таких перешкод для ОСОБА_1 не заперечували і відповідачі за первісним позовом, оскільки підтвердили, що проживають у спірній квартирі з 1995 року і по даний час без реєстрації.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення первісного позову про усунення перешкод в користуванні майном, та відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, то дані вимоги є необгрунтованими, доказів понесеної моральної шкоди позивачем не надано, у зв'язку з чим підстав для задоволення її позову в цій частині суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.48, 57 Цивільного Кодексу України 1963 року, ст.ст.60, 72, 145 КпШС України, ст.ст.388, 391, 392, 1167 Цивільного Кодексу України 2004 року, ст.ст.15, 60, 208, 209, 212 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково. Усунути перешкоди в користуванні належною їй квартирою №3 в будинку №56 по вул.Повстанців в смт.Володимирець Рівненської області, для чого виселити з вказаної квартири ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_2

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх недоведеністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними відмовити за недоведеністю позовних вимог та у зв’язку  з пропуском строку позовної давності.

Звільнити сторони від сплати судового збору на підставі п.18) ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 30 (тридцять) грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через районний суд. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано сторонами протягом десяти днів після проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після оголошення ухвали апеляційного суду.

Суддя:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація