ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2006 р. | № 4/69д |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Карабаня В.Я. |
суддів : | Ковтонюк Л.В., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ “Капітал плюс” |
на постанову | від 24.05.2006 р. Запорізького апеляційного господарського суду |
у справі | № 4/69д |
за позовом | ТОВ “Капітал плюс” (надалі –Товариство) |
до | Запорізького військового торгу № 188 Центрального управління військової торгівлі Тилу Збройних Сил України (надалі –Військовий торг) |
про | спонукання продовжити дію договору оренди |
зустрічний позов про | звільнення приміщення |
за участю представників: |
від позивача | - Олійник О.О., Косань В.Л. (17.07.2006 р.) |
від відповідача | - Шульга Г.О. |
в судовому засіданні 17.07.2006 р. оголошувалась перерва
В С Т А Н О В И В:
В січні 2006 р. Товариство (орендар) звернулось до суду з позовом до Військового торгу (орендодавець) про зобов’язання продовжити термін дії договору оренди державного майна № 32 від 01.02.2003 р. на п’ять років до 01.02.2011 р. шляхом внесення змін до договору через підписання запропонованої позивачем додаткової угоди.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з посиланням на п. 6.1 договору оренди державного майна № 32, ст. ст. 12, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 193, 199 ГК України наголошувало на безпідставній відмові Військового торгу продовжити дію договору оренди на п’ять років за наявності у позивача гарантованого права на таке продовження.
Військовий торг проти заявлених вимог заперечував з мотивів безпідставності та необґрунтованості позовних вимог та вказував на необхідність використання майна, яке було передане позивачу за договором № 32, у власній діяльності. В порядку ст. 60 ГПК України Військовий торг заявив зустрічний позов про зобов’язання Товариства звільнити та повернути приміщення магазину “Гарнізонний”, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52 і безпідставно перебуває у користуванні Товариства.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог Військовий торг посилався на припинення договору оренди державного майна № 32 за наслідком закінчення строку, на який його було укладено (ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 2 ст. 291 ГК України), відсутності підстав для продовження договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у зв’язку із наявністю відповідної заяви про його припинення, відсутності підстав для застосування п. 6.1 договору оренди, ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 777 ЦК України у зв’язку з подальшим використанням майна у власній діяльності.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.03.2006 р. (суддя Зінченко Н.Г.) первісний позов задоволено: зобов’язано Військовий торг продовжити термін дії договору оренди № 32 від 01.02.2003 р. з Товариством шляхом укладення додаткової угоди, у відповідності до якої договір діє до 01.02.2011 р. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. (судді: Шевченко Т.М., Юхименко О.В., Коробка Н.Д.) рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2006 р. скасовано; в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено: зобов’язано Товариство звільнити та повернути Військовому торгу за актом прийому-передачі приміщення магазину “Гарнізонний” загальною площею 336,5 м2 та ганок з майданчиком площею 400,7 м2, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підставі договору оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України № 32 (надалі –Договір), укладеного між Військовим торгом (орендодавець) та Товариством (орендар), додаткових угод №№ 1, 2 від 25.06.2003 р. до Договору, акту прийому-передачі від 01.02.2003 р. Військовий торг передав, а Товариство прийняло у строкове платне користування для розміщення магазину і здійснення торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи нежитлове приміщення загальною площею 336,5 м2 та ганок з майданчиком площею 400,7 м2, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52.
Згідно п. 10.1 Договору строк його дії встановлений з 01.02.2003 р. по 01.02.2006 р.
Відповідно до п. 10.7 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
В силу ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до п. 10.7 Договору, ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” Військовий торг листом № 144 від 28.12.2005 р. повідомив Товариство про відмову в продовженні строку дії Договору та заявив вимогу про звільнення приміщення та його повернення після 01.02.2006 р.
Згідно п. 10.9 Договору дія останнього припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 та ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Стаття 785 ЦК України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було. Тому, при наявності заперечень наймодавця та настання наслідків, передбачених п. 10.9 Договору, ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 2 ст. 291 ГК України, ст. 785 ЦК України, висновки апеляційного господарського суду про безпідставність зайняття Товариством приміщення відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
В пункті 6.1 Договору передбачено, що після закінчення терміну Договору орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має гарантоване право за інших рівних умов на продовження Договору на новий термін; на п’ять років.
Виходячи із приписів ст. 4 Закону України “Про власність”, ст. 627, ч. 1 ст. 777 ЦК України переважне право на укладення договору найму на новий строк наймач має, якщо він пропонує рівні з іншими особами умови.
Тому, погоджуючись із відмовою суду апеляційної інстанції у задоволенні первісного позову, колегія суддів зазначає, що виходячи із положень п. 6.1 Договору, ч. 1 ст. 777 ЦК України, ч. 1 ст. 285 ГК України та ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар може реалізувати надане йому переважне (гарантоване) право на продовження оренди тільки в тому разі, коли після закінчення договору оренди орендодавець має намір передати об'єкт оренди іншій особі.
Тому, за відсутності доказів про намір орендодавця укласти договір оренди приміщення з іншим орендарем, відсутні правові підстави для зобов'язання орендодавця пролонгувати договір після закінчення його дії або укласти новий договір, що правомірно враховано судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; обґрунтовано поставив під сумнів помилкові висновки місцевого господарського суду; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін, що виникли та існували на підставі укладеного Договору; врахував встановлення сторонами в договорі оренди строку його дії до 01.02.2006 р.; дослідив обставини надсилання Військовим торгом (орендодавець) листа, яким Товариство повідомлено про відмову в продовженні строку дії Договору, в якому заявлено вимогу про звільнення приміщення і його повернення та вказано про бажання використовувати приміщення у власній діяльності; дійшов обґрунтованого висновку про припинення дії договору оренди з мотивів закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”); встановив обставини зайняття Товариством раніше орендованого приміщення без правових підстав; правомірно врахував відсутність доказів наявності у орендодавця наміру передати приміщення в оренду іншим особам, тобто відсутність правової підстави для задоволення первісного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний господарський суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано помилкові твердження місцевого господарського суду та обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, підставно скасовано рішення місцевого господарського суду, обґрунтовано відмовлено у первісному позові, правомірно задоволено зустрічні позовні вимоги. Як наслідок, прийнята судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Капітал плюс” залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. у справі № 4/69д залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Карабань
С у д д і: Л. Ковтонюк
О. Подоляк