Дата документу 30.01.2019 Справа № 333/2184/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/2184/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кулик В.Б.

Провадження № 22-ц/807/215/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільним двором,-

В С Т А Н О В И ЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виділ частки домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою, який в подальшому неодноразово уточнював шляхом подання суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, про залишення позовних вимог без розгляду та уточненої позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником 33/150 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.02.2015 за індексними номерами 33852196 та 33854372. Частка позивача у вказаному домоволодінні згідно з технічним паспортом складається з житлового будинку «Б», житлової прибудови «Б1», «Б2», «Б2-2», альтанки «Щ», навісу «Ш», душу «У», погребу «пг», сараю «Т», вбиральні «ф», замощення «І», водопроводу № 3, парканів №11, 12, 13, 14, 19, 20, воріт № 26, зливної ями № 15. Іншими співвласниками домоволодіння є: ОСОБА_3 - 1/2 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_6 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_7 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_8 -14/100 частки від загальної площі земельної ділянки. На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.06.2014 року позивач є власником 33/150 земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,092 га.

Іншими співвласниками даної земельної ділянки є наступні особи: ОСОБА_3 - 1/2 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_6 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_7 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_8 - 14/100 частки від загальної площі земельної ділянки.

Стіна будинку та прибудови, що на технічному паспорті позначені літ. «Б» та «б» відповідно, що належать позивачу, виходить на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні з ОСОБА_3

Однак, ОСОБА_3 та інші особи, що проживають у будинку, що позначений літ. А на технічному паспорті, та прибудовах (в техпаспорті позначені літерами «А1» та «а1»), з відома ОСОБА_3 чинять перешкоди позивачу в обслуговуванні стіни його будинку та прибудови. Вони забили штир, що унеможливлює відкриття хвіртки зі сторони подвір'я позивача. Він не може підійти до стіни свого будинку та прибудови, щоб помити вікна та покрасити їх, укріпити вимощення та фундамент. Сусіди закрили шифером вікно його будинку, що перешкоджає доступу світла.

Користуватися спільним двором та спільним виходом не існує можливості, оскільки спільний вихід зі спільного двору забитий сином ОСОБА_3, а саме ОСОБА_4 Позивач змушений користуватися іншим виходом, тому що відбуваються з сусідом постійні сварки. З цього приводу позивач неодноразово звертався до поліції. Таким чином, ОСОБА_3 та інші особи, що проживають в належному позивачу будинку, чинять останньому перешкоди у користуванні власністю.

З урахуванням уточнень від 26.02.2018 року, просив суд зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_5 у користуванні спільним з ним двором, що знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1, та у користуванні належними ОСОБА_5 будинком, що позначений в технічному паспорті літ. Б, та прибудовою, що позначений в технічному паспорті літ. «б», шляхом, у тому числі, але не виключно: забезпечення вільного доступу та демонтажу листа шиферу біля вікна прибудови, що позначений в технічному паспорті літ. б, усунення перешкод у доступі до стіни будинку (літ. Б) та прибудови (літ. б) через хвіртку, що примикає до будинку (літ. Б), не перешкоджання в будівництві та ремонті відмощення стін будинку «літ. Б» та прибудови (літ. б) не перешкоджання в обслуговуванні стін будинку (літ. Б) та прибудови (літ. б); стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати з оплати судового збору.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_5 у користуванні спільним з ним двором, що знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1, та у користуванні належними ОСОБА_5 будинком, що позначений в технічному паспорті літ. Б, та прибудовою, що позначений в технічному паспорті літ. «б», шляхом, у тому числі, але не виключно: забезпечення вільного доступу та демонтажу листа шиферу біля вікна прибудови, що позначений в технічному паспорті літ. б, усунення перешкод у доступі до стіни будинку (літ. Б) та прибудови (літ. б) через хвіртку, що примикає до будинку (літ. Б), не перешкоджання в будівництві та ремонті відмощення стін будинку «літ. Б» та прибудови (літ. б) не перешкоджання в обслуговуванні стін будинку (літ. Б) та прибудови (літ. б).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_5 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильно тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав ту обставину, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні спільним двором та спільним виходом з двору. Відповідач визнав підстави позову, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником 33/150 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Частка ОСОБА_5 у вказаному домоволодінні згідно з технічним паспортом складається з житлового будинку «Б», житлової прибудови «Б1», «Б2», «Б2-2», альтанки «Щ», навісу «Ш», душу «У», погребу «пг», сараю «Т», вбиральні «ф», замощення «І», водопроводу № 3, парканів №11, 12, 13, 14, 19, 20, воріт № 26, зливної ями № 15. Іншими співвласниками домоволодіння є: ОСОБА_3 - 1/2 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_6 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_7 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_8 - 14/100 частки від загальної площі земельної ділянки.

ОСОБА_5 є власником 33/150 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,092 га. Іншими співвласниками даної земельної ділянки є наступні особи: ОСОБА_3 - 1/2 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_6 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_7 - 7/100 частки від загальної площі земельної ділянки; ОСОБА_8 - 14/100 частки від загальної площі земельної ділянки.

Рішенням Запорізької міської ради від 26.03.2014 року № 27/32 «Про передачу у власність гр. ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_1» був встановлений порядок користування з визначенням часток та площі, що передається у спільну часткову власність кожного з співвласників пропорційно до їх часток права власності на домоволодіння.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Статтею 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відмінністю спільної часткової від спільної сумісної власності є те, що у випадку спільної сумісної власності кожен із співвласників одночасно є власником всього об'єкту, а у випадку спільної часткової власності - лише частки у майні із визначенням в натурі, або без такого (ідеальної частки).

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної часткової власності ОСОБА_3 - Ѕ частка, ОСОБА_6 - 7/100, ОСОБА_7 - 7/100, ОСОБА_8 - 14/100 та ОСОБА_5 - 33/150 часток земельної ділянки без визначення часток в натурі.

Частиною першою статті 88 ЗК України визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Аналогічним чином права співвласників у спільній частковій власності визначає ст. 358 ЦК України, якою передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, порушення прав користувача спільної земельної ділянки можливе лише за умови порушення іншим співвласником або умов договору, яким співкористувачі визначили порядок користування спільним майном, або рішення суду про встановлення порядку користування спільним майном.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність договору або рішення суду, яким було встановлено порядок користування спільною земельною ділянкою не існує.

Тобто, для встановлення факту порушення прав позивача на належну йому частку земельної ділянки спочатку необхідно визначити, де саме знаходиться його частка, які саме протиправні дії вчиняє відповідач та як ці дії пов'язані із створенням перешкоди у користуванні належним майном для позивача.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільним двором, є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши на підставі ст. 89 ЦПК України всі докази, якими позивач підтверджувала свої вимоги, колегія суддів не встановила фактів, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та відповідно до статей 13, 12, 81 ЦПК України не підтвердив цих своїх доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 76-88 ЦПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 не має, а отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільним двором - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 лютого 2019 року

Головуючий

Судді: