П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 757/7570/18

провадження № 61-45233св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі - Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Саліхова В. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду в інтересах ОСОБА_4 з позовом, в якому просила: зобов'язати Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» (далі - університет) вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» за авторством ОСОБА_6.; зобов'язати університет розмістити на його офіційному сайті вибачення наступного змісту: «Повідомляємо, що на сайті Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» за посиланням http:ІНФОРМАЦІЯ_2 був розміщений навчально-методичний комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1» за авторством ОСОБА_6., який містив у собі порушення авторських прав ОСОБА_4 У зв'язку із цим, керівництво Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» приносить ОСОБА_4 свої вибачення за порушення належних їй авторських прав»; зобов'язати ОСОБА_6 припинити порушення авторських прав ОСОБА_4; стягнути з університета на користь ОСОБА_4 компенсацію за порушення її немайнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. 00 коп. та за порушення майнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. 00 коп.; стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 компенсацію за порушення її немайнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. 00 коп. та за порушення майнових прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року відкрито провадження у справі.

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для повернення та відмови у відкритті провадження у справі, передбачені статтями 185-186 ЦПК України, відсутні, справа підсудна Печерському районному суду м. Києва за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року скасовано. Справу направлено до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за встановленою підсудністю.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до іншого суду за підсудністю, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормами ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, який вже набрав чинності на момент звернення до суду, виключної підсудності позовів, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет, не закріплено.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року та залишити в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до пункту 16 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно із частиною п'ятою статті 114 ЦПК України (в редакції від 3 серпня 2017 року) позови, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет, пред'являються за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, тобто за правилами виключної підсудності. З огляду на наведене, заявниця вважає, що суд апеляційної інстанції наведені норми права не врахував та безпідставно направив справу за місцезнаходженням відповідачів. Крім того, заявник вказує на те, що справу апеляційним судом було розглянуто за відсутності скаржника та її адвоката, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до статті 1 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 3 цього Кодексу провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, під час відкриття провадження у справі суд повинен був керуватися нормами того закону, який був чинним на час вчинення процесуальної дії.

За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як правильно установлено судом апеляційної інстанції, позивач звернулася до суду з позовом про порушення особистих немайнових та майнових авторських прав та стягнення компенсації в лютому 2018 року, тобто за нормами ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

За загальним правилом, закріпленим у статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, якщо інше не передбачено законом.

Нормами діючого ЦПК України виключної підсудності позовів, що виникають з приводу порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет, як було встановлено ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, не закріплено.

Не передбачає ЦПК України в новій редакції й правила, закріпленого в Господарському процесуальному кодексі України, за яким до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 380 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про відкриття провадження у справі та приймає постанову про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, якщо таку ухвалу прийнято судом із порушенням правил підсудності.

Таким чином, встановивши факт порушення судом першої інстанції правил підсудності, суд апеляційної інстанції правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та направлення справи з дотриманням правил територіальної підсудності.

Щодо порушення судом норм процесуального права, зокрема розгляду справи за відсутності скаржника та її адвоката, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 №475/97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

В рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до положень ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Суд апеляційної інстанції направив на адреси учасників справи копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у цій справі та повідомлення про місце, дату та час слухання цієї справи. Крім того, інформація про час та місце розгляду цієї справи була розміщена на веб-сайті судової влади.

Таким чином, посилання заявника на те, що ні позивач, ні її представник не були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи є безпідставними.

Крім того, за змістом частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки клопотанню ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю присутності в цьому судовому засіданні через зайнятість в інших судових засіданнях, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на постанову Апеляційного суду м. Києвавід 25 червня 2018 року залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києвавід 25 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв