Ухвала

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 183/3069/18

провадження № 61-1247ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Лесько А. О., (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Штелик С. П., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом ОСОБА_4, на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

З метою забезпечення позову ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а також заборони його відчуження (передачу, переоформлення, передачу в заставу).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, вжито заходів щодо забезпечення позову ОСОБА_5 шляхом накладення арешту та заборони відчуження (передачу, переоформлення, передачу в заставу), знімання з реєстрації на майно, яке є предметом спору в справі:

- автомобіль SUZUKI SWIFT, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3, видане 27 вересня 2007 року на ім'я ОСОБА_3, вартістю 99 700,00 грн;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що складається з: житлового будинку А, загальною площею 80,3 кв. м, у тому числі житловою - 46,7 кв.м, сараю Б, гаражу Г, сараю Д, альтанки Е, вбиральні Є, колодязя к, зливної ями з/я, огорожі № № 4-8, замощення І, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та придбаний 03 жовтня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В. М. за реєстровим № 1217, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468569212000, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7219122, вартістю 198 024,00 грн;

- земельна ділянка, площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_4, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбана 03 жовтня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В. М. за реєстровим № 1222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468612312000, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7221558, вартістю 49 993,00 грн;

- земельна ділянка площею 0,0339 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5 розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбана 03 жовтня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В. М. за реєстровим № 1222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468655812000, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7222135, вартістю 7 971,00 грн;

- земельна ділянка площею 0,128 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбана 03 жовтня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В. М. за реєстровим № 1222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468706012000, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7222399, вартістю 36 085,00 грн.

Застосовуючи зазначені заходи забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір стосується поділу майна подружжя і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання ухваленого за результатами розгляду цього спору судового рішення.

10 січня 2019 року (відповідно до відмітки на поштовому конверті) ОСОБА_3 через адвоката ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що майно, на яке накладено арешт, є особистою власністю відповідача, а також того, що позивач з 2015 року не виконує своїх фінансових зобов'язань, у зв'язку з чим його внесено до Єдиного реєстру боржників, а на його майно накладено арешт.

У касаційній скарзі також зазначено, що, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а також не застосував зустрічного забезпечення.

Водночас ОСОБА_3 через адвоката ОСОБА_4 посилалася на те, що суд першої інстанції одночасно застосував два заходи забезпечення позову, нічим не мотивуючи таке рішення. При цьому обрані судом види заходів забезпечення позову стосуються невизначеного кола осіб.

Крім того, стверджувала, що заява ОСОБА_5 про забезпечення позову не відповідала вимогам частини першої статті 151 ЦПК України, однак суд першої інстанції усупереч покладеного частиною дев'ятою статті 153 ЦПК України обов'язку не повернув її заявнику.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Частиною першою та другої статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також шляхом забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (частина друга статті 150 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 154 ЦПК України визначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Таким чином, застосування зустрічного забезпечення є правом суду, а обов'язок суду застосувати зустрічне забезпечення виникає лише у виключних передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України випадках.

З огляду на те, що між сторонами виник спір щодо поділу майна подружжя, а відчуження цього майна створює реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на спірне майно, а також заборони його відчуження, оскільки такі види забезпечення позову у найбільший мірі спрямовані на забезпечення предмету спору та співмірні із заявленими позивачем вимогами. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій, не встановивши передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України обставин для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення та не застосували таке забезпечення.

За таких обставин доводи касаційної скарги не спростовують викладених в оскаржуваних судових рішеннях висновків.

За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до положень пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням того, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, про застосування заходів забезпечення позову, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень правильно застосовували норми права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частиною п'ятою, пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану адвокатом ОСОБА_4, на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик