Головуючий в 1 інстанції Слободєнюк Н.Є.        Справа № 22ц\1140

Доповідач Жигановська О.С.                                               Категорія  4 4

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24.05.2007 року     Апеляційний суд Житомирської області в складі:

^головуючого                                   Жигановської О.С.

суддів                                               Косигіної Л.М., Омельчука М.І.

при секретарі                                 Хоменко Р.В.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним за  апеляційною скаргою ОСОБА_1 на  рішення Черняхівського районного  суду від 15.11.2006 року

встановив:

В квітні 2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду з названим позовом. Зазначила, що 21.12.1993 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Черняхівської державної нотаріальної контори. Про даний заповіт їй стало відомо лише в 2006 році. Вказала, що при його реєстрації нотаріусом були допущені порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: в заповіті зазначено, що він зареєстрований в реєстрі за №1899. Проте, в реєстрі нотаріальних дій за 1993 рік він зареєстрований під №1898. В алфавітній книзі даний документ зареєстровано під номером, який виправлено. Тому, позивачка вважає, що оспорюваний заповіт неналежним чином оформлений, тобто посвідчений з порушенням вимог закону. На підставі наведеного, ст.1257 ЦК України просила задовольнити позовні вимоги і визнати заповіт недійсним.

Рішенням Черняхівського районного суду від 15.11.2006 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як роз'яснено у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року за №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Судом встановлено, що 21.12.1993 року вчинено та нотаріально посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_3 належну їй на праві особистої власності частину житлового будинку АДРЕСА_1 заповіла дочці - ОСОБА_2 (а.с.6-7). Заповідачка померла ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.46,47).

2

Згідно вимог ст.541 ЦК України (в редакції закону від 1963 року) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Вимоги щодо посвідчення заповітів, передбачені п.п.97-105 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР №45/5 від 31.10.1975 року (зі змінами та доповненнями), яка була чинною на час вчинення оспорюваного заповіту.

Встановлено, що нотаріусом були допущені граматичні помилки, описки при складенні цього заповіту як в тексті документа (вулиця зазначена Горкового, 26; Горкого, 26, хоча сторонами не заперечується той факт, що йдеться про будинок по вул.Горького, 26; ім'я спадкоємця зазначено ОСОБА_2 ), так і в реєстрі нотаріус під одним номером 18 98 записав дві різні нотаріальні дії, що призвело до невідповідності номерів в тексті заповіту та реєстрі. Суд розцінює дані обставини як недбальство та недостатня грамотність нотаріуса. Підтвердженням цього висновку також є зміст договору дарування, вчинений тим же нотаріусом на ім'я позивачки, який також містить помилки та не оговорені описки (а.с.52-53).

Оскільки даний заповіт був посвідчений з дотриманням вимог ст.541 ЦК України (в редакції закону від 1963 року) та згаданих пунктів 97-105 Інструкції..., а .допущені описки та граматичні помилки не спотворюють волю спадкодавця і в даному випадку не мають правового значення по справі, а тому не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Заповіт є одностороннім правочином фізичної особи, посвідчення якого відбувається у конкретно визначений час і має бути проведеним відповідно до вимог законодавства, що діє на час такого посвідчення. Тобто, до спірних правовідносин мають застосовуватись норми законодавства, чинного на час вчинення оспорюваного заповіту, зокрема Цивільного кодексу України в редакції 1963 року. Тому посилання позивачки на порушення судом норм ст.1257 ЦК України є необґрунтованим.

Застування судом 1 інстанції до спірних правовідносин ст.1257 ЦК України є помилковим, однак не впливає на правильність вирішення спору, тому рішення суду 1 інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Черняхівського районного суду від 15.11.2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили цією ухвалою.