Дата документу 05.02.2019 Справа № 320/1622/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №320/1622/16 Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.

Провадження № 22-ц/807/38/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» лютого 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Бєлки В.Ю.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, треті особи: Комунальне підприємство «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання права користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою та зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Мелітопольський міський відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювали, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9

В обґрунтування вимог зазначили, що виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області від 17.09.2015 року позивачу ОСОБА_3 (військовослужбовцю) та членам його сім'ї був виданий ордер на чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, виділену на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 267/1 від 30.07.1998 року.

На теперішній час в квартирі зареєстровані сім осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_5, четверо дітей, онука. Проживають в квартирі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та неповнолітня онука ОСОБА_9 Інші члени сім'ї не проживають у квартирі в зв'язку з неможливістю вселення.

Відповідачі перешкоджають позивачам у доступі до квартири - замінили двері та вхідні замки, ключі не надають. Після отримання ордеру на квартиру та реєстрації членів сім'ї, було розпочато процес приватизації житла, але відповідачі не надають можливості здійснити приватизацію житла, чинять перешкоди. За час проживання в квартирі відповідачі без згоди позивачів здійснили самочинне перепланування і не надають можливості оформити перепланування та технічну документацію.

Вважають, що не мають можливості без перешкод отримати свідоцтво про право власності на частину квартири.

На підставі зазначеного остаточно просили: визнати за ними право користування зазначеною квартирою, зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої у квартирі; зобов'язати відповідачів для погашення акту самочинного перепланування встановити віконно-дверний блок у капітальній стіні.

В жовтні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з зустрічним позовом, який протягом розгляду справи уточнювала до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування зазначила, що проживає у АДРЕСА_1 разом із своїми дочками ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також з онукою ОСОБА_9 Квартира знаходиться в їх користуванні на підставі ордеру на житлове приміщення № 20579.

19.09.2000 року шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_3 було розірвано. Дочка ОСОБА_12 після реєстрації шлюбу переїхала проживати в інше помешкання і за її заявою було знято у відповідних органах з реєстраційного обліку.

ОСОБА_4 в цій квартирі проживав до 2006 року, а потім переїхав мешкати до свого батька ОСОБА_3, який ніколи не проживав в спірній квартирі. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не приймають участі у сплаті комунальних послуг.

На підставі зазначеного, посилаючись на положення ст.71 ЖК просила визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідачів судовий збір.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року з виправленою опискою ухвалою від 04 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір у сумі 275,60 гривень. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у сумі 275,60 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що спірна квартира є квартирою військового житлового фонду, наймачем якого є ОСОБА_3 як військовослужбовець, а також на доведеність перешкод у користуванні спірною квартирою з боку відповідачів, у зв'язку з якими позивачі не проживають у спірній квартирі, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 не проживають без поважних причин протягом шести місяців.

Проте з таким висновком не погоджується колегія суддів.

За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Виходячи з ч.1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно ч. 2 цієї статті письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. У відповідності до приписів ч. 6 цієї статті, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Положення п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

За приписами ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше, як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У ст. 72 ЖК УРСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" вказано, що у справах про визнання наймача або членів його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Виходячи з зазначених правових норм, підставами для визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою є обов'язкова сукупність двох обставин:

- відсутність особи за місцем реєстрації понад встановлені строки;

- неповажність причини такої відсутності особи.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно виписки з протоколу № 9 засідання житлової комісії військової частини 78733 від 16.10.1991 року полковника ОСОБА_3 з сім'єю з 7 осіб (дружина, мати, три доньки, син) зараховано на квартирний облік і внесено в книгу безквартирних (т.1, а.с.12).

Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 267/1 від 30.07.1998 року затверджено рішення житлової комісії Мелітопольського гарнізону про надання ОСОБА_3, військовослужбовцю, який проживає в 2-х кімнатній квартирі АДРЕСА_2 житловою площею 26,9 кв.м.,чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 50,55 кв.м., який проживає в 2-х кімнатній квартирі АДРЕСА_2 житловою площею 26,9 кв.м., де залишається проживати 2 чоловіка. Склад сім'ї становить 5 осіб (т.1, а.с.13).

За положеннями статті 58 ЖК України, єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер.

Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР № 470 від 11.12.1984 року, передбачено, що ордер на жиле приміщення дійсний протягом 30 днів з дня видачі. У деяких випадках, за наявності поважних причин, цей термін може бути продовженим. Ордер безпосередньо пов'язаний з особою, якій він виданий, і не може передаватися іншим.

На підставі рішення виконавчого комітету від 30.07.1998 року № 267/1 ОСОБА_3 видано ордер № 20579 від 17.09.2015 року на право заняття жилого приміщення жилою площею 50,55 кв.м., що складається з 4-х кімнат за адресою АДРЕСА_1, сім'ї з п'ятьох осіб, склад сім'ї: дружина ОСОБА_5, дочка ОСОБА_7, син ОСОБА_4, дочка ОСОБА_12 (т.1, а.с.14).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, з 19.09.2015 року, що підтверджується копіями паспортів зазначених осіб та не спростовано позивачем за зустрічним позовом (т.1, с.5-7).

Таким чином, ОСОБА_3, ОСОБА_5, дочка ОСОБА_7, син ОСОБА_4, дочка ОСОБА_12 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, набули з 17.09.2015 року на підставі ордеру № 20579.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою не підлягають задоволенню, оскільки право користування позивачі отримали на підставі ордеру.

Враховуючи той факт, що право на користування квартирою сторони набули з моменту видачі ордеру 17.09.2015 року, який дійсний 30 днів, позивач за зустрічним позовом повинна була довести, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі без поважних причин понад 6 місяців, тобто станом на 17 квітня 2016 року.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою за місяць до закінчення 6 місячного строку, передбаченого положеннями ст.71 ЖК УРСР, посилаючись при цьому на наявність перешкод з боку відповідачів за первісним позовом (т.1, а.с.2).

Згідно змісту заяви ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради позивач 30.09.2015 року надав згоду на реєстрацію місця проживання в ній ОСОБА_9 та її дитини - ОСОБА_9 (т.1, а.с.16).

На підтвердженням тих обставин, що позивачі не втратили інтересу до квартири, ОСОБА_3 надав: Акт №8 від 16.01.2016 року КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо проведення самочинно перепланування в квартирі АДРЕСА_1 (т.1, а.с.31); лист-звернення ОСОБА_3 від 25.03.2016 року на адресу начальника КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо виявлення самочинно проведеного перепланування в квартирі АДРЕСА_1 (т.1, а.с.32,181).

З огляду на викладене, необґрунтованим є висновок суду про те, що реєстрація за вказаною адресою для позивачів є формальною а також про те, що позивачі втратили право користування квартирою у зв'язку з відсутністю особи за місцем реєстрації понад встановлені 6 місячні строки.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала тих обставин, що змінила замки у спірній квартирі, нові ключі від змінених замків позивачам не надавала, пояснивши це тим, що з вони з дочками самостійно зробили в квартирі ремонт, тоді як позивачі не брали в цьому участі ні фінансово, ні особистою участю.

Висновок суду про те, що позивачі за первісним позовом не проживають у квартирі понад 6 місяці, починаючи з серпня 2001 року не відповідає вимогам закону та обставинам справи, оскільки як встановив суд, право на користування квартирою у сторін виникло на підставі ордеру, виданого 17.09.2015 року.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції також залишив поза увагою той факт, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5, станом на 04.04.2016 року зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 38-39).

Посилання суду на те, що ОСОБА_4 має інше житло, а тому не має права користування спірною квартирою, не заслуговує на увагу з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду, не посилалась на положення ст.107 ЖК УРСР, якою визначено підстави розірвання договору найму у разі вибуття наймача та членів його сім'ї до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення, не доводила зазначених обставин, а лише вказувала на непроживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 без поважних причин протягом шести місяців.

Сам по собі факт отримання у спадщину 19.04.1994 року ОСОБА_13 квартири за адресою АДРЕСА_2 (т.2, а.с.81) не є підставою для позбавлення його та ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, а саме рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 30.07.1998 року №267/1 (т.1, а.с.13), військовослужбовцю ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_1 надана на склад сім'ї з 5 чоловік з урахуванням наявної в користуванні ОСОБА_13 квартири АДРЕСА_2.

Твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 про те, що відповідач ОСОБА_13 має у власності житло, а тому не може зберігати за собою право користування квартирою у держаному житловому фонді а тому право на приватизацію, не ґрунтується на будь-якій нормі права, також Конституційний Суд України в рішенні від 10.06.2010 року у справі №15-рп/2010 в аспекті конституційного звернення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-XII, зазначив, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо:

- громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

- у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла;

- у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;

- весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили права користування квартирою та наявність підстав для задоволення первісного позову про усунення перешкод в користуванні та зобов'язання шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої у квартирі.

Що стосується позовних вимог про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання відповідачів для погашення акту самочинного перепланування встановити віконно-дверний блок у капітальній стіні, колегія виходить з наступного.

Звертаючись до суду з вказаними вимогами, позивачі посилались на ті обставини, що перепланування квартири, які були здійснені відповідачами, перешкоджають в приватизації квартири та отриманні свідоцтва про право власності на частину квартири.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до органів, які здійснюють приватизацію житлових приміщень та відмови зазначеного органу з підстав наявних в квартирі перепланувань.

Таким чином позовні вимоги в цій частині є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню судом.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшли висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду згідно з п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, в частині усунення перешкод ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 перешкод в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої в квартирі та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, треті особи: Комунальне підприємство «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, усунути перешкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів, повідомлення кодів системи сигналізації, встановленої в квартирі.

В іншій частині позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, для погашення акту самочинного перепланування встановити віконно-дверний блок у капітальній стіні - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Мелітопольський міський відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: