ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
№ 2а-10442/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Донця В.А., суддів Вєкуа Н.Г., Пісоцької О.В., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В. вирішив адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Президента України (далі –Відповідач), спрямовану на невиконання покладених на нього обов’язків щодо забезпечення прав людини за зверненням Позивача від 26.05.009 р., а також просив зобов’язати Відповідача відкрити провадження за заявою Позивача, внести конституційне подання до Конституційного Суду України про визнання пункту 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження" від 16.03.2006 р. №3570-ІV неконституційним в частині доповнення Цивільного процесуального кодексу України пунктом 5 частини третьої статті 328, за яким суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не розглянув звернення від 26.05.2009 р. і не дав обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, не відновив його прав на судовий захист Верховним Судом України шляхом звернення до Конституційного Суду України.
В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з’явився, явку повноважних представників не забезпечив, хоча про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. Станом на день розгляду справи судом, письмових заперечень від Відповідача не надійшло.
Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до Відповідача з заявою від 26.05.2009 р., в якій просив відновити його права на судовий захист цивільних прав Верховним Судом України шляхом звернення до Конституційного Суду України про визнання неконституційним Закону України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження" від 16.03.2006 р. №3570-ІV в частині доповнення Цивільного процесуального кодексу України пунктом 5 частини третьої статті 328, за яким суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи та постановлення ухвали Верховним Судом України про відкриття касаційного провадження у справі.
Позивачем надано лист Верховного Суду України від 12.06.2009 року №6-8674ск09, яким його було повідомлено, що відповідно до статті 349 Цивільного процесуального кодексу України ухвала Верховного Суду України від 08.04.2009 р. про відмову у відкритті касаційного провадження в справі за позовом Позивача до ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08.12.2008 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11.03.2009 р., набрала законної сили з моменту її оголошення, процедури стосовно повторного розгляду зазначеної касаційної скарги у Верховному Суді України, відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства, не передбачено, інші порушені у заявах питання до компетенції Верховного Суду України не відносяться.
Як пояснив представник Позивач в судовому засіданні, відповіді на заяву від 26.05.2009 р. Відповідач не надавав, будь-яка інформація щодо розгляду цієї заяви йому не відома.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) (далі –Закон).
Згідно зі статтею 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина перша). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина третя). Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (абзац сьомий статті 18 Закону). Частиною третьою статті 7 Закону передбачено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Водночас відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
На підставі вказаного положення Основного Закону України Указом Президента України від 4 листопада 2005 року №1548/2005, затверджено "Положення про Секретаріат Президента України" (далі –Положення). Положенням встановлено, що основним завданням Секретаріату є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України (пункт 3), секретаріат відповідно до покладеного на нього основного завдання організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, політичних партій, громадських та інших організацій, на основі аналізу таких звернень розробляє і подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем (підпункт 19 пункту 4).
Як вже зазначалось, у матеріалах справи відсутня інформація про розгляд Відповідачем, Секретаріатом Президента України заяви від 26.05.2009 р., надіслання Позивачу відповіді, чи пересилання заяви за належністю для розгляду всіх питань, які викладені в заяві та надання обгрунтованої відповіді.
З огляду на викладене, враховуючи положення частини другої статті 102 Конституції України, за якою Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо нерозгляду заяви Позивача від 26.05.2009 р., ненадання обгрунтованої відповіді у встановлений Законом строк.
Разом з тим суд вважає вимогу Позивача про зобов’язання Відповідача внести конституційне подання до Конституційного Суду України про визнання пункту 9 розділу І Закону України "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження" від 16.03.2006 р. №3570-ІV неконституційним в частині доповнення Цивільного процесуального кодексу України пунктом 5 частини третьої статті 328, за яким суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи безпідставною, яка не підлягає задоволенню.
Одним із повноважень Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина є, визначене статтею 150 Конституції України, право звертатися до Конституційного Суду України про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Аналіз вказаного положення Основного Закону України з урахуванням статусу Президента України, обраного за результатами вільних виборів на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, дає підстави дійти висновку, що внесення подання про неконституційність правового акту Верховної Ради України є його дискреційним повноваженням і не може тлумачитись як безумовний обов’язок.
Зважаючи на зміст принципу поділу державної влади в Україні, визначеного у частині першій статті 6 Конституції України, за якою державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, суд не може втручатись в дискреційні повноваження Президента України як специфічного суб’єкта, не віднесеного до жодної з гілок влади, і який є невід'ємним елементом у механізмі системи стримувань і противаг.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 26.05.2009 р. і ненадання обгрунтованої відповіді в порядку і строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
Зобов’язати Президента України розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2009 р. і надати обгрунтовану відповідь в порядку і строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1,70 грн. з Державного бюджету України.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий Суддя Донець В.А.
Судді Вєкуа Н.Г.
Пісоцька О.В.
Постанова виготовлена в повному обсязі 22.01.2010 р.